петухов

Пєтухов І.М. і Дорошенко Т.М. закидали хабарями Кличка В.В.

Бизнес, Интернет, Новости, Популярные новости

У відповідності до наданої інформації з Департаменту земельних ресурсів, Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації та від ДП «Господар», ТОВ «Адамант» (02096, м.Київ, вул. Харківське шосе, 51-А; керівник: Дорошенко Т.А., засновник і бенефіціар – Пєтухов Іван Михайлович; засновник і представник – Пєтухов Микола Михайлович), за корупційного сприяння деяких представників правоохоронних органів, органів прокуратури та виконавчого органу Дарницького району м.Києва:
1) вчинили рейдерський захват комунальної землі;
2) вчинили рейдерський захват дитячої площадки;
3) звели незаконні цегляні та металеві будівлі;
4) звели незаконні цегляні та металеві паркани;
5) незаконно встановили велику кількість гаражів;
6) несанкціоновано втрутилися в інженерні, каналізаційні, водопровідні та електричні мережі Дарницького району м.Києва. Крім того, Дорошенко Т.А. і Пєтухов І.М. десятиліттями не сплачують податків за користування землею та за зовнішню рекламу.
Наслідком зухвалої корупційної діяльності вищевказаного синдикату стало те, що ТОВ «Адамант» рейдерськи захопив весь будинок, що знаходиться по вул.Харківське шосе, 51-А в м.Києві, однак продовжує імітувати присутність в даному домі ЖЕД, дільничного інспектора Дарницького УП НП в м.Києві та ДП «Господар» в домі, яких там фактично давно уже не має.
Надаючи хабарі силовим органам, органам прокуратури та виконавчому органу Дарницького району м.Києва, Дорошенко Т.А. і Пєтухов І.М. ще й уникають сплати податків за здійснення власної господарської діяльності, приховують найману робочу силу, займаються незаконною підприємницькою діяльністю.
Доказом цьому являються листи з Департаменту земельних ресурсів КМДА, Департаменту благоустрою КМДА, Дарницької держадміністрації м.Києва та ДП «Господар», а також дев’ять Ухвал слідчих суддів Дарницького районного суду м.Києва, які з листопада місяця 2015 року по кінець місяця лютого 2016 року керівником Київської місцевої прокуратури №2 Доценко Валерієм Анатолійовичем саботуються (не виконує вимог суду щодо внесення до ЄРДР відомостей дев’яти заяв про вчинення кримінального правопорушення директором ТОВ “Адамант-Телеком” Лагодич Н.В., генеральним директором ТОВ “Адамант” Дорошенко Т.А. та президентом ТОВ “Адамант” Пєтуховим І.М.
Крім цього, відповідним доказом численної безчинності бандитського вищевказаного синдикату є неналежне ведення досудового слідства по двом кримінальним провадженням щодо ТОВ “Адамант” слідчим слідчого відділу Дарницької районної поліції Вознюк О.Я. та слідчим СУ ФР ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві Удовиченко Д.Г., а також процесуальними керівниками Київської місцевої прокуратури № 2 Даніловою Ю.І., Клижко А.О., Шапран О.В., за сприяння начальника Дарницького УП НП в м.Києві полковника міліції Жарікова Олександра Олексійовича, начальника слідчого відділу Дарницького УП НП в м.Києві Сліпчука Олега Степановича, старшого інспектора Дарницького УП НП в м.Києві Кагадій Олександра Григоровича та інших посадових осіб. Вказані вище слідчі, інспектора і прокурори постійно блокують досудове провадження: понад 3 місяці не розглядаються численні клопотання, не проводяться допитування заявника, свідків та підозрюваних осіб по справі. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень:
1) начальником Дарницького УП НП в м.Києві полковником міліції Жаріковим Олександром Олексійовичем;
2) начальником слідчого відділу Дарницького УП НП в м.Києві Сліпчук Олегом Степановичем;
3) старшим інспектором Дарницького УП НП в м.Києві Кагадій Олександром Григоровичем;
4) генеральним директором ТОВ «Адамант» Дорошенко Тетяною Андріївною;
5) президентом ТОВ «Адамант» Пєтуховим Іваном Михайловичем;
6) директором ТОВ «Адамант-Телеком» Лагодич Н.В.;
7) процесуальним керівником Київської місцевої прокуратури №2 Шапран О.В.;
8) процесуальним керівником Київської місцевої прокуратури №2 Клижко А.О.;
9) процесуальним керівником Київської місцевої прокуратури №2 Даніловою Ю.І.;
10) слідчим СУ ФР ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві Удовиченко Д.Г.
мають всі ознаки кримінального правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.197-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.191, ч.1 ст.365, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування.
При чому, Пєтухов І.М., Пєтухов М.М. і Дорошенко Т.М. щорічно недоплачують до державної скарбниці коштів на мільйони гривень, тим самим послаблюючи боєздатність нашої ООС та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів усіх воєн та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.
Відмова у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Крім того, згідно із положенням п.п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу ГПУ «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» за № 298 від 30.06.2020 року, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Також, п.2.2. Розділу ІІ Наказу ГПУ за № 298 «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.01.2017 пояснив:
«…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обв’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обв’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.
Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода (ст.51,52,54,55 ЦК України).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України. Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст.369 КК України.
У статті 197-1 КК України (Самовільне зайняття земельної ділянки та будівництво) зазначено:
1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, – карається штрафом від 200 до 300 НМД громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, – карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.
3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, – карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, – карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
На сьогодні одним із найпоширеніших порушень земельного та кримінального законодавства є самовільне зайняття земельних ділянок. Саме визначення самовільного зайняття земельних ділянок наводиться в Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», проте слідча і судова практика свідчать про його недосконалість, що і викликає потребу вдосконалення зазначеної норми.
Також для захисту прав власника та користувача на земельну ділянку потрібно змінити формулювання диспозиції ч.1 ст.197-1 Кримінального кодексу України для того, щоб об’єктивна сторона зазначеного злочину в повній мірі відповідала тим суспільним відносинам, на які здійснюється посягання.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.197‑1 Кримінального кодексу України, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки, для встановлення суті якого важливим є визначення моменту виникнення права власності на земельну ділянку чи права користування нею. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, здійснюються державними органами приватизації. Варто зазначити, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Термінологічний зворот «самовільне зайняття земельної ділянки», за допомогою якого у ч.1 і ч.2 ст.197-1 КК України позначається злочинне діяння, тлумачиться в юридичній літературі суперечливо при тому, що зміст цього поняття розкривався і розкривається на законодавчому рівні. У ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначається, що самовільне зайняття земельних ділянок – це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад, про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об’єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки.
Не є самовільним зайняттям земельної ділянки вчинення дій, які відповідно до закону є правомірними.
Під такими діями слід розуміти укладання цивільно-правових угод, які передбачені чинним законодавством. Так, наприклад, не є самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо вона використовується на підставі договору про спільну часткову власність, укладеного в письмовій формі та посвідченого нотаріально (ст.88 Земельного кодексу України), або використовується для проведення геологознімальних, пошукових, геодезичних чи інших розвідувальних робіт на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем (ст.97 Земельного кодексу України).
Не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки її використання орендарем на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки, навіть якщо цей договір не був посвідчений нотаріально (лист Державного агентства земельних ресурсів України від 8 серпня 2007 року № 14-13-13/3124)14 та (або) належним чином не зареєстрований, як цього вимагає Порядок державної реєстрації договорів оренди землі (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073). Немає підстав вести мову про кримінальну відповідальність у випадку використання земельної ділянки без державного акта на неї особою, якій ця ділянки у свій час (до 1990 р.) була надана за рішенням не органу влади, а, наприклад, керівництва сільськогосподарського підприємства. В постанові Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» встановлювалося, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.
Згодом цей термін був продовжений до 1 січня 1998 року. Важливо відмітити, що в п.6 Перехідних положень ЗК зазначається, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Конституційний Суд України у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5‑рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) дійшов до висновку, що пункт 6 Перехідних положень ЗК через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням Конституції України. Цим рішенням втратили чинність відповідні положення зазначеної постанови ВРУ. Саме тому, якщо особи не здійснили переоформлення своїх прав на земельні ділянки навіть після 1 січня 2008 року, їх діяння не містить склад злочину, передбаченого ст.197-1 КК України. Раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Водночас значна кількість дослідників наголошувала на тому, що не будь-яке заволодіння земельною ділянкою без належним чином оформленого і зареєстрованого правовстановлювального документа може розглядатись як самовільне зайняття земельної ділянки, і що у це поняття у зазначеному законі було вкладено занадто широкий зміст. Йдеться про те, що в Україні одержання та реєстрація державного акта про право на землю триває в середньому від шести місяців до двох років, і використання протягом цього часу земельної ділянки, наданої особі за рішенням уповноваженого органу або отриманої на іншій законній підставі, є не самовільним зайняттям земельної ділянки, а використанням останньої без правовстановлювального документа.
Фактично у випадку здійснення експлуатації земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації має місце самостійне земельне правопорушення, яке не пов’язане з порушенням прав власника земельної ділянки або користувача нею, і за вчинення якого може наставати хіба що адміністративна відповідальність за ст.188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення – «Невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорони природних ресурсів».
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З цього визначення випливає, що виникнення або перехід прав на земельну ділянку вже відбулися, а державна реєстрація виступає лише як підтвердження і визнання державою цього юридичного факту.
Справді, особа має нести відповідальність за заволодіння земельною ділянкою до державної реєстрації прав на неї. Але відповідальність має наступати за використання земельної ділянки без правовстановлюючого документу, а не за самовільне зайняття земельної ділянки.
Дане питання пропонуємо врегулювати шляхом розмежування нині визначеного у статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» терміну «самовільне використання земельних ділянок» на два терміни: самовільне зайняття земельної ділянки та використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа. Про це також наголошується і в пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення вимог земельного законодавства». У легальній дефініції поняття самовільного зайняття земельної ділянки останнє пов’язується, зокрема, із відсутністю правочину лише щодо земельної ділянки, а не із відсутністю правочину щодо об’єкта, розташованого на земельній ділянці. Необхідно врахувати, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Закон України закріплює обов’язок власників земельних ділянок та землекористувачів не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Самовільне зайняття земельної ділянки має місце і в тому випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки. Щоправда, у такій ситуації винний займає не земельну ділянку, як цього прямо (формально) вимагає кримінальний закон, а лише її частину. Тому ми згідні з думкою О.Дудорова, що альтернативна вказівка у тексті ст.197-1 КК на частину земельної ділянки як окремий предмет, передбаченого цією статтею злочину, була б юридично коректним вирішенням проблеми кримінально-правової оцінки протиправного приєднання винною особою частини суміжних земель до своєї ділянки. Н.Антонюк виражає думку, що буде тягнути за собою кримінальну відповідальність за ст.197-1 КК фактичне використання земельної ділянки у випадках, коли строк такого користування закінчився, але особа продовжує його здійснювати. Підтримуємо твердження О.Дудорова про те, що на питання про наявність у розглядуваній ситуації ознак складу злочину, передбаченого ч.1 (ч.2) ст.197-1 КК України, треба давати негативну відповідь. Під час обговорення у парламенті відповідного законопроекту висувалась пропозиція запровадити кримінальну відповідальність не тільки за самовільне захоплення, а й за утримування земельної ділянки за наявності обтяжуючих обставин – якщо це діяння пов’язане із застосуванням зброї чи іншого насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, або з погрозою його застосування. Врахування використання лише поняття «заняття», а так само законодавчо закріпленого визначення самовільного зайняття земельної ділянки можна стверджувати, що на сьогодні несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель, наданих на підставі договору у тимчасове (короткострокове або довгострокове) користування, тягне не кримінальну (ст.197-1 КК України), а адміністративну відповідальність (ст.54 КУпАП). Видається, що одним із шляхів вдосконалення диспозиції ч.1 ст.197-1 КК України могло б стати охоплення нею випадків незаконного утримування земельних ділянок.
Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різних діях, у тому числі в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей. Йдеться, зокрема, про: огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів. Якщо користування самовільно зайнятою земельною ділянкою набуває вигляду самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 і ч.3 ст.197-1 КК України (або ч.2 і ч.4 ст.197-1 КК України), оскільки у такій ситуації має місце реальна сукупність злочинів, що утворюється вчиненими у різний час діяннями, передбаченими різними частинами однієї статті Особливої частини КК України.
Як відомо, за загальним правилом, злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч.2 ст.4 КК України), і закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, або посилює кримінальну відповідальність, або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі (ч.2 ст.5 КК України). Отже, кримінальній відповідальності за самовільне зайняття земельних ділянок та самовільне будівництво підлягають лише особи, які вчинили зазначені діяння після введення закону в дію.
Таким чином, особи, які вчинили ті ж самі діяння до вказаної в законі дати, користуючись «вчасно» привласненими земельними ділянками, не понесуть кримінальної відповідальності за свої дії. Тому ми притримуємось думки, що диспозицію ч.1 ст.197–1 КК України було б доцільно доповнити словами: «а також користування зазначеною земельною ділянкою», – це надало б можливість притягнути останніх осіб до відповідальності. Передбачене ч.1 ст.197-1 КК України самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в ООС (АТО) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Аферисти Пєтухов І.М., Пєтухов М.М. і Дорошенко Т.М. через свою нахабність і протиправність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО (ООС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, шахраї Пєтухов І.М., Пєтухов М.М. і Дорошенко Т.М. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть недоумкам Пєтухову І.М., Пєтухову М.М. і Дорошенко Т.М. фекальну люстрацію, якщо правоохоронні органи та податкові органи України не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що аферисти Пєтухов І.М., Пєтухов М.М. і Дорошенко Т.М. вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.197-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.191, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність шахраїв Пєтухова І.М., Пєтухова М.М. і Дорошенко Т.М. являється частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії недоумків Пєтухова І.М., Пєтухова М.М. і Дорошенко Т.М. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії недоумків Пєтухова І.М., Пєтухова М.М. і Дорошенко Т.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до крупного бізнесу та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Аферисти Пєтухов І.М., Пєтухов М.М. і Дорошенко Т.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняють шахрайства і підроблення, привласнили земельну ділянку, побудували незаконні будинки і цегляні паркани, встановили металеві гаражі, отруїли паливно-мастильними матеріалами артезіанську свердловину, не реєструють найману робочу силу, платять зарплату в конвертах, не платять в повній мірі податки і ЄСВ, завдають збитку економіці держави.
Аферисти Пєтухов І.М., Пєтухов М.М. і Дорошенко Т.М. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці недоумками Пєтуховим І.М., Пєтуховим М.М. і Дорошенко Т.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шахраїв Пєтухова І.М., Пєтухова М.М. і Дорошенко Т.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень недоумками Пєтуховим І.М., Пєтуховим М.М. і Дорошенко Т.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.197-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.191, ч.1 ст.365, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до ЄРДР і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ НП в м.Києві, ГСУ СБУ та до ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення шахраями Пєтуховим І.М., Пєтуховим М.М. і Дорошенко Т.М. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ НП в м.Києві, ГСУ СБУ та до ГПД НАБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._2

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._3

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._4

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._5

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._6

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._7

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._8

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._9

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._10

Пєтухов І.М., Лагодич Н.В., Дорошенко Т.А._11

Адамант_Адамант_Телеком_дфс

Дорошенко-Т.А.,-Пєтухова-І.М.-і-Лагодич-Н.В.-демонтаж-споруд

Дорошенко-Т.А.,-Пєтухова-І.М.-і-Лагодич-Н.В.-демонтаж-споруд-2

Пєтухов І.М., Лагодич, Дорошенко Т.А._12 ЄРДР

Пєтухов І.М., Лагодич, Дорошенко Т.А._13 ЄРДР 2

Пєтухов І.М., Лагодич, Дорошенко Т.А._13 повідомлення

18 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Михайло
5 роки тому

Цікава і неординарна ситуація: на східному фронті щоденно десятками гинуть найкращі сини України, а в мирному тилу – злочинці Петухов і Дорошенко роками не сплачують податки та рейдерськи захвачують державні землі. При Сталіну і Лукашенко такоо б не було. Робимо правильний висновок: у керма держави знаходяться одні бандити і божевільні істоти.

Жора
5 роки тому

Пидер конченный, с элементами параноидальной шизофрении. Днями жалуется рабочим, что его якобы преследует американская разведка. Если бы не Кинах, он бы туалеты в тюряге драял и задницей своей жирной обслуживал паханов

Шамиль
5 роки тому

Это полный писец! И за этого уродца люди должны отдавать свои жизни в АТО? Нах сжечь его в своем же змеином кубле

Шамиль
5 роки тому

Конченный урод-ц, который отсасыва-т кинаху и сбу-шникам их триперные яй-а

Рома
5 роки тому

выродок законченный

Владислав
5 роки тому

Почему этот выродок Петухов и бандитка Дорошенко до теперь не сидят в тюрме? В этих документах более чем содержатся доказательства того, что они десятилетиями не платят налоги на землю и за рекламу?! Кому нужна такая бандитская держава и почему бойцы АТО должны помирать на братоубийственной войне, если в тылу свирепствуют марадеры и коррупционеры? Если Пети Порошенко и Юрию Луценко на это все наплевать, тогда может имеет смысл им самим идти на фронт и воевать за свою бандитскую идею, а не посылать туда нивчем невиновных людей за спасибо умирать.

Антон
5 роки тому

Гомосек Иван Петухов, спидоносец сифилитический

Оля
5 роки тому

офламон пєтухов викрав у держави землю, а у дітей – дитячу площадку! набудував підарюга на вкраденій землі китайських трьохметрових мурів і обклався двоповерховими гаражами, сподіваючись на те, що вони його захистять від ним вчинених злочинів

Alik
5 роки тому

Петухов бывший военный радиоинженер, которого с трудом выперли с армии за его профессиональную непригодность и шизофрению

Алеша
4 роки тому

Ребятам нечем воевать в АТО, а эти законченные уроды не платят налоги по 13 лет! И где же справедливость? Или Порошенку и Гройсману и тут мешает Путин нормально работать?

Амели
4 роки тому

этот иван петухов гребанное чмо и самодур! из психами куда проще разгаваривать чем с ним.

Неллі
4 роки тому

Стара кошолка Тетяна Дорошенко не пасе останнього. Буває що вона такі вибрики викидає що в голові не вкладається. Із-за цих двох дебілів ніхто довго на роботі не затримується. Не встигнуть працевлаштуватися як вже звільняються

Жанна
4 роки тому

параноїдальний задрот. постійно бігає по своїй фірмі і виглядає з вікна у вікно чи не штурмують його есбеушніки.

Лілу
4 роки тому

якось вирішила я поскаржитися Т.Дорошенко на високий пінг і на нестабільний інтернет. там таке відбувалося що прямо чистий дурдом: очі налилися кров’ю, язик висунувся з рота, почала хрюкати і мурликати. з переляку я вибігла з кабінету і довго від побаченого спати не могла

Руся
4 роки тому

пєтухов ваня – дирявий гандон. пробував скаржитися йому на поганий інтернет так він мені щось там верещав про марсіан і про нечисту силу, які мішають розвиватися його бізнесу

Нуся
4 роки тому

складається враження що вся родина пєтухова івана хворіє на психічні розлади. однак не зрозумілим є те, чому вони всі разом працюють в одному бізнесі? якби вони працювали окремо один від одного то може це родина хвороба не так кидалося б в очі людям.

Микола
4 роки тому

я працював у цього підера. якось захожу в туалет а там щось ніби тріпається за дверцями. пихнув двері – а там іван пєтухов дрочить свого пісюна. якби цей жид не економив на замках то я цього сорому ніколи не побачив.

Анна
4 роки тому

Якби цих обох шизофреніків посадити в клітку і показувати людям, то можна було б не погано заробити. Одна біда, як цих циркачів туди цукеркою заманити?