сергій гапорченко

Гапоченко С.М., Онищенко К.В. обкрадають клієнтів і бюджет

Бизнес, Интернет, Новости, Популярные новости

14.01.2015 року, біля 12 годин 40 хвилин, особа_1 викликав оперативно-слідчу групу з Голосіївського РУ ГУ МВС України в м.Києві в офіс ТОВ «Ємаркет Україна» (місцезнаходження юридичної особи:
01014, м.Київ, вул.Болсуновська, буд. 13-15; сайт “Олх”, фізична адреса: м.Київ, вул.Володимирська,77-а, ЄДРПОУ 34716896, ІПН 347168926566, п/р № 26002003144210 в ПАТ «ІНГ Банк Україна в м.Києві, МФО 300539, генеральний директор Гапоченко Сергій Миколайович, керівник – Онищенко Катерина Володимирівна; засновники: приватна компанія з обмеженою відповідальністю “О ЕЛ ІКС ГЛОБАЛ БІ.ВІ.”, Країна резидентства: Нідерланди, Таурус Авеню 105, 2132 ЛC Хоофддорп; бенефіціара – немає; телефон (044) 206-84-54, 096-930-90-90) з приводу заволодіння його коштами обманним шляхом.
Особа_1 оплатив із своєї банківської карточки, а частково – з рахунку свого мобільного номеру телефону кошти за розміщення платного оголошення на веб-сайті «Олх» ТОВ «Ємаркет Україна». Однак, з незрозуміло яких причин, ТОВ «Ємаркет Україна» у розміщенні даного оголошення відмовила.
На прохання особи_1, у відповідності до діючого Закону України “Про захист прав споживачів”, повернути назад його особисті кошти, ТОВ «Ємаркет Україна» категорично відмовилася.
На прохання особи_1 надати інформацію про фактичне місцезнаходження ТОВ «Ємаркет Україна» з метою реалізації права щодо досудового урегулювання виниклого спору, ТОВ «Ємаркет Україна» теж незаконно відмовила. На прохання особи_1 надати контактні номери телефонів керівництва ТОВ «Ємаркет Україна», працівники даного підприємства також відмовили.
Ознайомившись із веб-сайтом ТОВ «Ємаркет Україна», особа_1 виявив ряд законодавчих порушень, адже на ньому не було зазначено:
1) фактичного адресу місцезнаходження;
2) контактних телефонів;
3) телефонів керівництва;
4) ПІП керівників підприємства;
5) коду ЄДРПОУ;
6) номеру ІПН;
7) копій дозвільної документації на ТОВ «Ємаркет Україна»;
8) банківських реквізитів тощо.
В порушення норм законодавства в оферті ТОВ «Ємаркет Україна» теж не було вказано:
1) фактичного адресу ТОВ «Ємаркет Україна»;
2) контактних телефонів;
3) телефонів керівництва;
4) ПІП керівників підприємства;
5) ПІП уповноваженої особи на представницьку діяльність за даним договором-офертою;
6) посади уповноваженої особи на представницьку діяльність за даним договором-офертою;
7) назви та реквізитів документу, що надає юридичне право уповноважувати певну особу представляти інтереси ТОВ «Ємаркет Україна» у договорі-оферті;
8) коду ЄДРПОУ;
9) номеру ІПН;
10) копій дозвільної документації на ТОВ «Ємаркет Україна»;
11) копії штампу та круглої печатки ТОВ «Ємаркет Україна»;
12) банківських реквізитів тощо).
Саме через це особа_1 змушеним був за власний кошт і власними силами встановлювати місце фактичного місцезнаходження ТОВ «Ємаркет Україна» і його анонімного директора Гапоченко Сергія Миколайовича.
14.01.2015 року особа_1 прибув із своїм свідком події до розшукуваного ним таємничого ТОВ «Ємаркет Україна», однак генеральний директор Гапоченко Сергій Миколайович утік з офісу.
Намагаючись найти порозуміння, особа_1 із свої свідком провів переговори з менеджером і юристом ТОВ «Ємаркет Україна», які не поступилися своїм злочинним принципам та повторно відмовили у поверненні його коштів, мотивуючи це власною політикою і принципами інвестора.
В 13 годин і 45 хвилин на місце події прибуло три працівники з Голосіївського РУ ГУ МВС України в м.Києві: слідчий (ПІП не назвав), два оперуповноважених – старший оперуповноважений ВКР майор міліції Якимчук В.Ю. та старший лейтенант міліції (ПІП не назвав).
На протязі 3 годин і 30 хвилин оперативної роботи вищевказаними правоохоронцями було встановлено та зафіксовано численні факти порушення ТОВ «Ємаркет Україна» норм податкового законодавства (в тому числі відсутність наказів на усіх його працівників, а відповідно – факт уникнення від сплати податків, приховування найманої робочої сили, несплата обов’язкових відрахувань у встановлені фонди).
Даними працівниками міліції належним чином було відібрані в особи_1 заяву про вчинене кримінальне правопорушення і пояснення по суті справи, а в кінці такої оперативної роботи – майором міліції Якимчук В.Ю. було вручено йому Пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні за кваліфікацією вчиненого злочину – ст.190, 205, 212 КК України.
Здавалось би, будучи оштрафованим органами ДПС м.Києва на крупну суму коштів, а також перебуваючи у двох кримінальних провадженнях Сергій Гапоченко мусив би схаменутися і загладити свою провину перед особою_1, однак цього не зробив. Більше цього, навіть через шість років поспіль після вчиненого ним злочину, він знову ж таки почав наступати на ті ж самі граблі: повторно почав відмовляти особі_1, через своїх менеджерів Кухарець Вікторію та Ольгу Казимирчик, впродовж усього 2021 року у поверненні наперед сплачених коштів за не розміщену платну об’яву. Більше цього, Сергій Гапоченко відмовився прийняти “миролюбну” претензію щодо не можливості поповнити рахунок на його веб-сайті у довільній формі, що б особа_1 міг до поповнити рахунок такою сумою, яка б дозволила використати наявні на веб-сайті залишкові кошти. Останнє являється не тільки вірною ознакою шахрайства, але і вартою певної уваги інвесторів цього веб-сайту, як інструменту шахраїв, адже дурість, тупість, безмозкість і неумілість керування ТОВ “Ємаркет-Україна” його керівниками, в особах Сергія Гапоченка і Онищенко К.В., уже зашкалює.
І яскравим прикладом цьому є не повернення коштів за не надану рекламу, поповнення рахунку на веб-сайті Олх на фіксовані суми, які не витікають із конкретних цін на послуги даного товариства, неможливість використати або повернути залишки коштів на веб-сайті Олх, приховування адреси свого фактичного місцезнаходження, приховування дозвільних документів на заявлену діяльність тощо.
Отож, Гапоченко С.М. та Онищенко К.В. досі виходять за межі дозволеної господарської діяльності, продовжують приховувати від реєстрації в органах ДПС найману робочу силу, не сплачують в повному обсязі податки та ЄСВ, завдають шкоди економіці держави, викрадають кошти клієнтів, тим самим наносячи збиток державі на десятки мільйонів гривень у рік,
при цьому послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Вищенаписане дає підстави вважати, що Гапоченко Сергій Миколайович та Онищенко Катерина Володимирівна вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.185, ч.2 ст.361, ч.2 ст.366, ч.2 ст.190, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку досудового розслідування.
У відповідності до ст.55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Діями Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. особі_1 було заподіяно шкоду на суму 400 000 грн., а моральної – ще на 200 000 грн. (двісті тисяч (по проф. Ерделевському) грн., разом на 600 000 грн.
Частина 2 ст.55 КПК України, передбачає, що права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення…
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.
Відмова у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення правопорушення – унесення за нею відомостей до ЄРДР. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Крім того, згідно із положенням п. п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» за № 298 від 30.06.2020 року, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відповідних відомостей про кримінальне правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Також, п. 2.2. Розділу ІІ Наказу Генеральної прокуратури України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» передбачено, що у випадку вчинення кримінального правопорушення досудове розслідування розпочинається невідкладно. За умови встановлення обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, проводиться досудове розслідування відповідно до вимог статті 214 КПК України.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.01.2017 пояснив: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обв’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обв’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Відповідно статті 190 КК України (Шахрайство), передбачено:
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до 3 років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,- карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням єлектронно-обчислювальної техніки – карається позбавленням воді на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим.
Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода.
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних.
Різновидом шахрайського обману є фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.
До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать:
вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують Е об’єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт, укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі. Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами ст. 15, 27 і ст.369 КК України.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2, 3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.
За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.
Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК України. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
У відповідності до положення ст.366 КК України, “1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.
У відповідності до положення ст.185 КК України, “1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,- карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років. 4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років. 5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна”.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності. За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно. Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.
Якщо потерпілий у зв’язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин – розглядатися як недійсна угода (ст.51,52,54,55 ЦК України).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст.193 КК України. Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зав’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.
Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст.369 КК України. Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності. Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.190 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.190 КК України не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст.353 КК України або за відповідними частинами ст.357, 358 чи 366 КК України. У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч.2,3 або 4 ст.190 КК України). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві. За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст.192 КК України. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст.192 КК України, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана не передача належного. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190 КК України), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.З ст.190 КК України), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190 КК України); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190 КК України).
Ст.361 КК України (Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку передбачено:
1. Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації, – карається штрафом від 600 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від 2 до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, – караються позбавленням волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи.
Розвиток методів обробки інформації за допомогою комп’ютерів спричинив застосування цих машин в усіх галузях національної економіки та інших сферах суспільного життя. Значна кількість таких машин об’єднана комп’ютерними мережами, деякі з них набули інтернаціонального характеру. Комп’ютерна та інша інформація швидко передається на значні відстані за допомогою засобів електричного зв’язку. За цих умов виникли і набули суспільної небезпеки різні діяння, що заподіюють шкоду нормальній роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, яка поряд зі встановленим порядком їх використання становить об’єкт цього злочину. Додатковим факультативним його об’єктом може бути право власності на комп’ютерну інформацію.
Предметом злочину є: 1) електронно-обчислювальні машини (комп’ютери) (далі у цьому розділі – ЕОМ);
2) автоматизовані системи (далі у цьому розділі – АС); 3) комп’ютерні мережі; 4) мережі електрозв’язку.
Під електронно-обчислювальною машиною (комп’ютером) розуміється комплекс електронних та інших технічних пристроїв, за допомогою якого здійснюється автоматична обробка даних.
Основними складовими елементами ЕОМ, як правило, є системний блок, монітор та клавіатура.
Найбільш типовими різновидами ЕОМ є сервери (потужні комп’ютери, призначені для обробки великої кількості інформації, одночасного функціонування великої кількості програм, забезпечення роботи АС, мереж) та персональні комп’ютери. Під автоматизованою системою розуміють організаційно-технічну систему, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів.
Зокрема, АС слід вважати сукупність ЕОМ, засобів зв’язку та програм, за допомогою яких ведеться документообіг, формуються, оновлюються та використовуються різного роду бази даних, накопичується та обробляється інформація, яка є результатом наукових спостережень чи експериментів, збирається, систематизується та оновлюється в електронному вигляді статистична інформація.
Оскільки обробка певних даних, як правило, можлива і в результаті роботи одного комп’ютера, то АС – це і окремо взятий комп’ютер разом з його програмним забезпеченням.
Комп’ютерна мережа – це сукупність програмних і технічних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість доступу з однієї ЕОМ до програмних чи технічних засобів іншої (інших) ЕОМ та до інформації, що зберігається у системі іншої (інших) ЕОМ, а мережа електрозв’язку – сукупність засобів та споруд електричного зв’язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну.
Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі несанкціонованого втручання у роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, наслідком якого є: 1) витік; 2) втрата; 3) підробка; 4) блокування інформації; 5) спотворення процесу обробки інформації або 6) порушення встановленого порядку її маршрутизації. Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж – це проникнення до цих машин, їх систем чи мереж і вчинення дій, які змінюють режим роботи машини, її системи чи комп’ютерної мережі, або ж повністю чи частково припиняють їх роботу, без дозволу (згоди) відповідного власника або уповноважених ним осіб, а так само вплив на роботу АЕОМ за допомогою різних технічних пристроїв, здатних зашкодити роботі машини. Під несанкціонованим втручанням в роботу мереж електрозв’язку слід розуміти будь-які (окрім втручання в роботу ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що забезпечують роботу мереж електрозв’язку) вчинені без згоди власника відповідної мережі чи службових осіб, на яких покладено забезпечення її нормальної роботи, дії, внаслідок яких припиняється (зупиняється) робота мережі електрозв’язку або відбуваються зміни режиму цієї роботи. Оскільки заборонене ст.361 КК України діяння полягає у втручанні в роботу комп’ютерів і комплексів, робота яких пов’язана з роботою комп’ютерів, то слід вважати, що інформацією, про яку йдеться у статті, головним чином є комп’ютерна інформація. Комп’ютерна інформація – це текстова, графічна чи будь-яка інша інформація (дані), яка існує в електронному вигляді, зберігається на відповідних носіях і може створюватись, змінюватись чи використовуватись за допомогою ЕОМ. У той же час дія статті поширюється і на передачу каналами зв’язку іншої інформації (наприклад, передачу інформації за допомогою факсу, телетайпу, телексу).
Частиною 1 ст.361 охоплюються як випадки проникнення (впливу) у працюючу ЕОМ, систему чи мережу (наприклад, проникнення до системи одного працюючого персонального комп’ютера з такого ж іншого), так і несанкціоноване увімкнення непрацюючої машини і проникнення до неї (вплив на її роботу).
Витік інформації – це ситуація, коли внаслідок певних дій інформація в системі стає відомою чи доступною фізичним та/або юридичним особам, що не мають права доступу до неї, а втрата інформації – ситуація, коли інформація, яка раніше існувала в АС, перестає існувати для фізичних або юридичних осіб, які мають право власності на неї, в повному чи обмеженому обсязі.
Підробка інформації означає несанкціоновану власником чи уповноваженою ним особою зміну інформації, яка зберігається в АС, а блокування інформації – дії, внаслідок яких унеможливлюється доступ до інформації в системі. Спотворення процесу обробки інформації – зміна методики чи процесу обробки інформації комп’ютером чи АС, внаслідок якої обробка інформації не дає результатів взагалі, дає неправильні результати або ж дає лише частину тих результатів, які можна було отримати до цієї зміни. Порушенням встановленого порядку маршрутизації інформації слід вважати зміну режиму роботи мережі електрозв’язку, внаслідок якої певна інформація, що передається у цій мережі, потрапляє чи може потрапити у розпорядження особи, яка за умов нормальної роботи мережі не повинна була отримати цю інформацію. Злочин вважається закінченим з моменту настання хоча б одного із зазначених у ч.1 ст.361 наслідків. Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом. Кваліфікуючими ознаками (ч.2 ст.361 КК України) злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди. Поняття значної шкоди для випадків, коли вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визначене у примітці до ст.361 КК України. Про порядок розрахунку розміру шкоди див. коментар до ст.199 КК України. Однак із змісту примітки випливає, що значна шкода може мати і нематеріальний характер. Нематеріальна шкода у разі вчинення діянь, передбачених ст.361-363 КК України, може виразитися у тимчасовому зупиненні (припиненні) роботи або іншому порушенні нормального режиму роботи певного підприємства, організації, установи, їх окремих структурних підрозділів, підриві ділової репутації громадянина чи юридичної особи, заподіянні громадянину моральної шкоди внаслідок втрати, незаконного поширення чи витоку інформації, яка є результатом його наукової чи творчої діяльності тощо. Значна шкода нематеріального характеру є оціночним поняттям.
Отже, питання про те, чи слід визнати таку шкоду значною, вирішується органами досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи.
Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами).
Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп’ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній.
Електронно-обчислювальна техніка у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього. Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч.З ст.190 КК України, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції.
Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв’язку з виконанням службових обов’язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. Їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст.185 КК України.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Хіба не за ці стандарти вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в ООС (АТО) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Аферисти Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. через свою нахабність і протиправність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО (ООС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, шахраї Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть недоумкам Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. фекальну люстрацію, якщо правоохоронні органи та податкові органи України не бажають реагувати у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що аферисти Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. вчинили умисні кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.361, ч.2 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що протиправна діяльність шахраїв Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. являється частиною громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то любі неправомірні дії недоумків Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. по відношенню до особи_1 слід розцінювати як такі, що направлені на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягнуть за собою додаткову кримінальну відповідальність, передбачену ст.170 КК України.
Крім цього, як для даного випадку, протиправні дії недоумків Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до крупного бізнесу та керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Аферисти Гапоченко С.М. і Онищенко К.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, вчиняють шахрайства і підроблення, викрадають кошти у клієнтів, втручаються в діяльність електронних машин з метою крадіжок, не платять в повній мірі податки та ЄСВ, не реєструють найману робочу силу, завдають збитку економіці нашої держави.
Аферисти Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. умисно вчиняють злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці недоумками Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шахраїв Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень недоумками Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.361, ч.2 ст.185, ч.3 ст.190, ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ НП в м.Києві, ГСУ СБУ та до ГПД НАБУ про вчинені кримінальні правопорушення шахраями Гапоченко С.М. і Онищенко К.В. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ НП в м.Києві, ГСУ СБУ та до ГПД НАБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР та результатів проведеного досудового розслідування. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Сергій-Гапоченко-досудове-розслідування

Сергій-Гапоченко-витяг-з-ЄРДР

Сергій-Гапоченко-докази-злочину

Сергій-Гапоченко-докази-злочину-2

Гапоченко_Сергій_поповнення_коштів

Сергій-Гапоченко-докази-злочину-3

Сергій-Гапоченко-докази-злочину-4

19 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Николас
5 роки тому

этот выродок на миллионы кидает родную страну в тот момент, когда ребята на фронтах не имеют чем стрелять, во что одеваться, что есть и на чем спать! удавить бы его в темной подворотне как отъявленную сепаратистскую наволочь

Жора
5 роки тому

Низкопробный наперсточник. Бездарь и чмо. Пока что держится на плаву за щет лапши, которой пока удачно науши вешает америкосам. Но это не надолго. Постоянные жалобы, которые идут на него потоками в америку, рано или поздно заставят его сменить

Шамиль
5 роки тому

разодрать его псиный рот и набить денежными банкнотами

Арсен
5 роки тому

ничего себе, мужик заплатил за рекламу а ему дулю в нос. этого пидара нужно наказать

Рома
5 роки тому

гамноед недоделанный. никак не нажрется на обманах людей

Владислав
5 роки тому

Кажется более чем странным, как может годами не платить налоги из миллиардной прибыли эта международная компания, против которой сейчас ведется криминальное следствие? Скорее всего ответ один: беспредел сегодняшней бандитской власти и все таже необузданная коррупция!

Антон
5 роки тому

Мошенники и сепары! Вообще не платят податков.

Діма
5 роки тому

жертва незакінченого аборту. краще б його мати не народжувала на світ

Алеша
4 роки тому

Странно как-то получается, страна нуждается в срочном подъеме экономики, а пидрас Сергей Гапоченко миллионами на платит налоги!

Ася
4 роки тому

В Америці чи в Німеччині цей би урод давно сидів у тюрмі

Амалія
4 роки тому

курва та мати, що подарувала цьому смердючому гомосєку бридке собаче життя

Амели
4 роки тому

как могли иностранцы доверить этому неотесанному бабуину такое серьезное дело? в погоне за копейками С.Гапоченко гробит миллиардное дело!

Жанна
4 роки тому

таке враження що іноземці є абсолютно тупі чи дурні. хіба можна було поставити керівником веб-порталу “ОЛХ” людину, що є невиліковним психом?

Руся
4 роки тому

Схоже що Сергій Гапоченко точно дибілоід. Керувати багатомільйонною компанією і не мати нормального адміністратора і юриста – все рівно що застрелитися!

Микола
4 роки тому

знаю точно, що психічно здоровий керівник тов “ємаркет україна” ніколи не переховував би свою адресу від клієнтів, не економив би на юристах, головному бухгалтері і на адміністраторі, а також сам знав би ази права і поважав би права спожівачів. не думаю що довго протягне його проект.

Дима
4 роки тому

Директор ООО «Емаркет Украина» Сергей Гапоченко – типичная невежественная деревня! Согласно Закону Украины “О защите прав потребителей”, каждому гарантируется возврат платежей за не предоставленную услугу. Надо быть полнейшим дебилом чтобы не предоставить предоплаченной услуги и отказать в возврате денег. Очень странно, что Казанцева С.В. до теперь не подали эти люди в гражданский суд, тем более – что платить за иск не нужно (в соответствии с Законом Украины “О защите прав потребителей”). Настоятельно советую подать в гражданский суд чтобы как следует проучить эту невежду! Думаю, что к моменту рассмотрения заявления по сути, будут сотни желающих присоединиться к этому иску. Также советую,… Читати далі »

Игорь
4 роки тому

Гапоченко Сергей – бездарный директор веб-портала “OLX”. Начал бы свою работу в компании с уборщика, тогда может разобрался бы с ужасной модерацией объявлений!

Сергей
2 роки тому

Сергій Гапоченко – это настоящее чмо! Его веб-сайту (“ОЛХ”) и “Е-МАРКЕТУ” скоро наступит конец! Эта тварь уже находится в бегах…, а взамен себя поставил директором Сонищенко Екатерину, которая такая же блядь как и он сам.

Ростислав
1 рік тому

Это быдло, Сергей Гапоченко, все-равно откупится. Но, этих скотов, не смотря на это, надо пресовать. Никаких контактов в объявлениях эти жулики не публикуют. Прячутся мрази. Публикуют фиктивные объявления с чужими номерами телефонов. А от удалить свой номер телефона из фиктивного объявления практически не возможно. Постоянно кормят завтраками, тем самим защищая мошенников!