фото Хардіна Оксана Петрівна сбу

Диверсійна діяльність і саботаж судді Хардіної Оксани Петрівни

Новости, Суды

У провадженні судді Шевченківського районного суду м.Києва Хардіної Оксани Петрівни перебували на розгляді матеріали судової справи за № 761/19470/17 щодо бездіяльності начальника Головного слідчого управління Служби безпеки України Остафійчука Григорія Володимировича при розгляді ним заяви від 25.05.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення директором Національного антикорупційного бюро України Ситником Артемом Сергійовичем та керівником САП Холодницьким Назаром Івановичем за правовою кваліфікацією – ст.111, 364, 366, 382, 396 КК України.
11.07.2017 року, із запізненням аж на 35 (тридцять п’ять) днів, відбулося судове засідання під головуванням судді Хардіної Оксани Петрівни з розгляду судової справи за № 761/19470/17 щодо зобов’язання начальника Головного слідчого управління Служби безпеки України Остафійчука Григорія Володимировича внести відповідні відомості до ЄРДР на підставі поданої громадянином (зазначення ПІП) заяви від 25.05.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення директором Національного антикорупційного бюро України Ситником Артемом Сергійовичем та керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницьким Назаром Івановичем за правовою кваліфікацією – ст.111, 364, 366, 382, 396 КК України.
При винесенні судового рішення у справі за № 761/19470/17 суддя Шевченківського районного суду м.Києва Хардіна Оксана Петрівна вчинила кримінальне правопорушення, що передбачене ст.364, 366, 375, 396 КК України. А саме, суддя Хардіна Оксана Петрівна, при розгляді судової скарги від 07.06.2017 року, в черговий раз порушила вимоги ст.26 КПК України, так як вийшла за межі судового розгляду (п.3 Кодексу «…слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом»).
Тобто, повноваженнями судді Хардіної Оксани Петрівни на даному судовому засіданні було лише з’ясування фактів, чи було додержано вимог положення ст.214 КПК України начальником Головного слідчого управління Служби безпеки України Остафійчуком Григорієм Володимировичем при розгляді отриманої заяви від 25.05.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення директором Національного антикорупційного бюро України Ситником Артемом Сергійовичем та керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницьким Назаром Івановичем або ні, а якщо ні, тоді дана суддя мала в негайному порядку поновити порушенні права заявника (зазначення ПІП) — зобов’язати Остафійчук Григорія Володимировича вчинити дану дію!
Однак, суддя Хардіна Оксана Петрівна, при розгляді скарги 07.06.2017 року у судовій справі № 761/19470/17 чомусь вирішила наділити себе повноваженнями слідчого та незаконно розглянути по суті подану заявником (зазначення ПІП) начальнику Головного слідчого управління Служби безпеки України Остафійчуку Григорію Володимировичу заяву від 25.05.2017 року про вчинене кримінальне правопорушення (ознаки перевищення повноважень — ст.364 КК України).
При чому, навіть у такому випадку, слідчому чи прокурору, в силу вимог ст.214 КПК України та наказів ГПУ за № 125, 139 не дозволено без попереднього внесення відомостей заяви про вчинене кримінальне правопорушення проводити слідчі дії і встановлювати певні факти вчиненого злочину за всіма його знаками: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона.
Попри вищенаписане суддя Шевченківського районного суду м.Києва Хардіна О.П. не притримується власної позиції щодо розгляду подібних оскаржень допущеної бездіяльності органів досудового розслідування, так як в ідентичній судовій справі за № 761/15025/17 від 29.05.2017 року винесла зовсім протилежне судове рішення (задовольнила скаргу заявника без подання будь-яких доказів вчинення злочину), що власне і доказує її злочинність або психічну нестабільність.
При чому, суддя Хардіна О.П. сама зазначає у своїй злочинній Ухвалі за № 761/19470/17, що заява від 25.05.2017 року ґрунтується на потенційних не виконаннях директором Національного антикорупційного бюро України Ситником Артемом Сергійовичем вимог численних Ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду м.Києва, що не може не бути злочином, так як для цього КК України передбачив статтю Кодексу — 382.
Це саме стосується і злочинів керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Назара Івановича, який навмисно підміняє вказані заявником адекватні кваліфікаційні статті вчиненого правопорушення статтями, які не відповідають змісту вчиненого злочину з метою зміни підслідності і тим самим — покриття вчинених злочинів фігурантами у справі провадження!
З даних двох прикладів витікає, знову ж таки те, що суддя Хардіна О.П. вельми некомпетентна посадова особа, або злочинна особа, що покриває вчинені злочини, або — психічно хвора.
В даному контексті самим цікавим є те, що кожне із зазначених вище причин винесення суддею Хардіною О.П. неправосудних рішень позбавляє її права працювати на посаді судді!

При дослідженні обґрунтованості скарги слідчий суддя має перевірити, чи дотриманий процесуальний порядок винесення оскаржуваного рішення чи проведення оскаржуваної дії, чи мала посадова особа, котра допустила прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії чи бездіяльності, необхідні повноваження, чи немає обставин, що тягнуть закриття провадження. Якщо слідчий суддя скасовує оскаржувані рішення чи визнає незаконними оскаржувані дії чи бездіяльність слідчого та прокурора, він вказує, які порушення норм кримінального матеріального чи процесуального закону були допущені та які дії належить припинити або здійснити слідчому чи прокурору.
Статтею 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) передбачається таке:
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею
місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Статтею 26 КПК України (Диспозитивність) передбачається таке:
1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Сутність засади диспозитивності полягає в тому, що під час кримінального провадження його учасники мають право у межах, визначених КПК, вільно розпоряджатися матеріальним правом щодо обвинувачення, спірним матеріальним правом щодо цивільного позову (його предметом), а також процесуальним правом з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Істотне розширення сфери дії коментованої засади у кримінальному провадженні є відображенням закріпленого в Конституції України положення про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави (ч. 2 ст. 3).
Основа засади диспозитивності, її окремих елементів закладена в ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожному судовий захист його прав і свобод, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів держави, їх службових осіб, право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-яким незабороненим способом. Один із елементів засади диспозитивності закріплений у ст. 63 Конституції, яка забезпечує право особи від самовикриття та викриття близьких родичів і членів сім’ї у вчиненні кримінального правопорушення.
Пункт 4 ч. З ст. 129 Конституції у поєднанні із засадою змагальності закріплює як засаду судочинства свободу в наданні сторонами своїх доказів та доведення перед судом їх переконливості. Це конституційне положення є проявом засади диспозитивності, хоч і не охоплює її в повному обсязі.
Від диспозитивності як засади кримінального провадження слід відрізняти диспозитивний метод правового регулювання кримінальних процесуальних правовідносин. Диспозитивний метод надає суб’єктам певну альтернативну можливість вибору варіантів поведінки у межах закону, виходячи з певних інтересів, що відповідно проявляється в дискреційних повноваженнях публічних суб’єктів судочинства і в диспозитивних правах приватних суб’єктів процесу
Диспозитивність у кримінальному провадженні поділяється на два види: матеріальну і процесуальну (формальну). Між ними існує нерозривний зв’язок, оскільки матеріальними правами (щодо предмета провадження) можна розпоряджатись учасникам провадження лише завдяки реалізації процесуальних прав. Матеріальна диспозитивність знаходить свій прояв у КПК у таких правах:
1) праві потерпілої особи від кримінальних правопорушень, перерахованих у ст. 477 КПК, звернутися із заявою до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, якою ініціювати кримінальне провадження. Таким правом потерпілий розпоряджається на свій власний розсуд. Він же, а у випадках, передбачених КПК, його представник вправі відмовитися від обвинувачення, що здійснюється у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК);
2) праві потерпілого у встановлених КПК випадках примиритися з підозрюваним чи обвинуваченим, що має наслідком закриття провадження щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. З ст. 469. ч. 6 ст. 284 КПК);
3) праві сторін укласти угоду про визнання винуватості (ч. 2 ст. 469 КПК);
4) праві підозрюваного, обвинуваченого заперечувати проти закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням їх від кримінальної відповідальності (ч. 7 ст. 284, ч. З ст. 285 КПК);
5) праві потерпілого пред’явити позов у кримінальному провадженні про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової та/або моральної шкоди (ст. 128 КПК), а цивільного позивача — підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього (ч. З ст. 61 КПК), укласти з обвинуваченим чи цивільним відповідачем мирову угоду (ст. 128 КПК);
6) праві потерпілого підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від його підтримання в судовому засіданні (ст. 340 КПК) або також відмовитися і від приватного обвинувачення у цьому випадку. Процесуальна (формальна) диспозитивність знаходить свій прояв за КПК у вільному, на свій розсуд користуванні суб’єктами провадження своїми процесуальними правами, але в межах, визначених КПК.
У кримінальному провадженні прокурор не є суб’єктом диспозитивних прав. В установлених законом випадках він реалізує лише дискреційні повноваження. Відмова прокурора від державного обвинувачення, за наявності для цього достатніх і законних підстав, — це не стільки право, скільки його обов’язок.
Наслідком цього є припинення його обвинувальної діяльності, тобто припинення функції обвинувачення. Висловлена у постанові прокурора відмова припиняє розвиток публічної, від імені держави, обвинувальної діяльності і виступає специфічним правовим засобом самоусунення прокурора від здійснення функції обвинувачення. Залежно від обсягу відмови від державного обвинувачення та від осіб, щодо яких прокурор здійснює функцію обвинувачення, можна визначити два різновиди такої відмови — повну і часткову. За повної відмови прокурор повністю відмовляється від обвинувачення. Часткова відмова від обвинувачення — це пропозиція закрити справу або виправдати особу за однією чи кількома статтями КК України, з підтриманням обвинувачення щодо інших злочинів. Відмовитися від підтримання державного обвинувачення прокурор може (і зобов’язаний) лише за результатами судового розгляду, коли він дійде до переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується перевіреними в суді доказами (ч. 1 ст. 340 КПК).
Слідчий суддя, суд за концепцією КПК є безсторонніми учасниками провадження, завданнями яких є створення рівних умов для сторін процесу щодо доведення правильності своєї позиції. Як суд, так і слідчий суддя позбавлені ініціативи на самостійне збирання доказів. Слідчий суддя здійснює контроль за законністю дій і рішень органів, що ведуть провадження, та розглядає заяви і клопотання учасників процесу, допомагаючи їм (особливо стороні захисту) реалізувати свої диспозитивні права.
Суд, залишаючись об’єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов’язків та здійснення наданих їм прав, дослідити за участі сторін матеріали провадження та ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
При цьому головуючий у судовому засіданні має спрямовувати судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження (ст. 321 КПК). Про роль суду у судовому провадженні див. п. 10 коментаря до ст. 22 КПК.
На відміну від КПК 1960 p., новий Кодекс не диференціює справи, які розпочинаються виключно за скаргою потерпілого, на справи приватного та приватно-публічного обвинувачення. Крім того, коло кримінальних правопорушень, які віднесені КПК до справ приватного обвинувачення, значно розширено.
Відтепер у всіх справах приватного обвинувачення обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Вищенаписане дає явні підстави вважати, що в діяльності судді Хардіної Оксани Петрівни наявний склад кримінального правопорушення, що передбачені ст. 364, 366, 375, 396 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення правопорушень суддею Хардіною О.П. мають ознаки злочину, що передбачені ст. 364, 366, 375, 396 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування.

Крім того, як для даного випадку, позиція судді Хардіної О.П. є явно злочинною та антидержавною, що направлена на підрив довіри громадськості до гілки судової влади та до керівників держави, що явно наруку ворогам нашої держави. Суддя Хардіна О.П. явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищила службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів суду.
Саботаж і бойкотування належної роботи судового органу прирівнюються до шпіонажу і зраді інтересам нашої держави. Суддя Хардіна О.П. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки сепаратисти не розпочали воєнні дії на території столиці України – м.Києва. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Хардіною О.П. як посадовою особою органу судової влади, вже розчарувала певну частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності громадян.
Вищенаписане дає мені явні підстави вважати, що в діяльності судді Хардіної О.П. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачений ст.111 КК України.
З цього приводу нами були подані відповідні заяви до ГПД НБУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Шевченківського районного суду м.Києва Хардіною Оксаною Петрівною.
Крім того, нами повідомлено Вищу Раду правосуддя про порушення присяги судді суддею Шевченківського районного суду м.Києва Хардіною Оксаною Петрівною.
Очікуємо результатів адекватного реагування вказаних структур та належного резонансу небайдужої громадськості і мас-медіа.

Хардіна Оксана Петрівна ухвала сбу

Отправить ответ

8 Комментарий на "Диверсійна діяльність і саботаж судді Хардіної Оксани Петрівни"


Шурик
4 месяцев 24 дней назад

судя по ее потенциальным неправосудным решениям с одиними и теми же нарушениями, хардина толи псих толи отъявленная бандитка

Ольга
4 месяцев 24 дней назад

а мне кажется, что суддя хардина пребывает в состоянии патологического климакса, а это все-равно что быть маразматиком

Маряна
4 месяцев 21 дней назад

потрібно ініціювати її психіатричну експертизу а там вже зрозуміло стане, хто вона насправді: бандитка чи хвора людина

Надежда
4 месяцев 16 дней назад

необразованная чупакабра! отец купил ксиву судьи, вот она теперь с ним и мучиться, не зная куда его себе причепить

Зоя
3 месяцев 23 дней назад

Боже, кто посмел трудоустроил это чудовище в Шевченковском суде? Да она даже и не пытается скрывать свои психические проблемы.

Лена
3 месяцев 23 дней назад

Эта дура мне вручила сразу три ухвалы в разных судебных делах, которые были ей написаны как под копирку. Меня поразило, что суддя Хардина в этих ухвалах ссылалась на нормы закона, которые вообще не касались моих дел. такое впечатление, что она была под кайфом наркотиков

Інга
3 месяцев 22 дней назад

Хардіна явно божевільна! Вона в своїх усіх ухвалах на трьох сторінках постійно виписує про недоторканність суддів і про недопустимість оскаржень їх дій. Таке враження, що її цілодобово і роками мучить синдром переслідування. На скільки я чула, то на суддю Хардіну відкрито біля 50 кримінальних справ за винесення неправосудних рішень, от вона на старість і чокнулася!

Саня
2 месяцев 15 дней назад

оця дурепа лика не в’яже. як можна було її навіть на поріг суду впускати? такої тупої судді я ні в одному суді не бачив. пишіть на неї у Вищу раду правосуддя, нехай башляє якщо мізків не має

wpDiscuz