Полосенко Василь Степанович

Судді Полосенко В.С., Авраменко М.Г., Шроль В.Р.-перевертні

Новости, Популярные новости, Суды

30.10.2018 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 2688/30 про вчинення кримінального правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м. Києва Педенко А.М., яка була зареєстрованою в ГПД НАБУ за вх. № В-9682. У даній заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 самостійно кваліфікував вчинення вищевказаною особою злочину – ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Відповідно, заява за вих. № 2688/30 містила практично всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 01.11.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей моєї заяви до ЄРДР у визначений КПК України строк, є предметом оскаржування в суді.
01.11.2018 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), особа 1 подав через канцелярію суду на ім’я голови Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. №2703/01 від 01.11.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. щодо невнесення відомостей заяви за вих. №2688/30 про вчинення кримінального правопорушення слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва Педенко А.М. для якнайскорішої її передачі до Київського апеляційного суду для визначення підсудності провадження. Більше того, в своїй скарзі за вих. №2703/01 від 01.11.2018 року, на підставі п.3 ч.1 та ч.2 ст.34 КПК України, особа 1 клопотав про передачу впродовж до 5 (п’яти) календарних днів матеріалів судової справи №760/28558/18 до Київського апеляційного суду для визначення територіальної підсудності.
На підставі ч.2 ст.32 КПК України та п.3 ч.1 та ч.2 ст.34 КПК України, слідчим суддею Солом’янського районного суду м.Києва було винесено Ухвалу у судовій справі за № 760/28558/18 про передачу матеріалів провадження до Київського апеляційного суду для визначення підсудності, на підставі чого голова Солом’янського районного суду м.Києва зробила відповідне подання Київському апеляційному суду.
16.11.2018 року, у зухвале порушення вимог ч.3 ст.306 КПК України, без виклику сторін провадження, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, у складі судді Полосенка Василя Степановича (головуючий), Авраменка Миколи Григоровича та Шроля Валентина Ростиславовича винесли позорне неправосудне рішення. А саме, вищевказані судді «у задоволенні подання голови Солом’янського районного суду м. Києва про вирішення питання про направлення матеріалів за скаргою Василевича В.С. на бездіяльність керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Педенко А.М. на розгляд іншого суду відмовити».
У відповідності до положення ст.32 КПК України (Територіальна підсудність) передбачено: «1.Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю — суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. 2. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці…».
Згідно зі ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка закріплює право кожної особи на повноважний суд, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб. Підсудність — це сукупність юридично значимих ознак кримінального провадження (кримінальної справи), на підставі яких кримінальний процесуальний закон визначає суд і склад цього суду, які правомочні здійснювати судовий розгляд. її призначення полягає у правильному розподілі кримінальних проваджень як між судами різних ланок судової системи, так і між судами однієї ланки. Територіальна підсудність передбачає розподіл кримінальних проваджень між місцевими судами як судами першої інстанції. Основною ознакою такого розподілу є місце вчинення кримінального правопорушення або місце вчинення більш тяжкого правопорушення, якщо їх кілька, або місце вчинення останнього за часом правопорушення, якщо вони однакові за тяжкістю. У разі невстановлення місця вчинення правопорушення, судовий розгляд щодо цього правопорушення має здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого було закінчено досудове розслідування. Для забезпечення об’єктивності судового розгляду щодо судді, який вчинив кримінальне правопорушення, законом передбачено заборону розглядати справу в тому суді, в якому той обіймав чи обіймає посаду судді. Таке провадження буде підсудне суду, що найбільш територіально наближений до цього суду…
Статтею 34 КПК України (Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого) передбачається: «1.Кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо:
1) до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду; 3) обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадженн; 4) ліквідовано суд, який здійснював судове провадження». Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала. Про час та місце розгляду подання чи клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого повідомляються учасники судового провадження, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду питання. Спори про підсудність між судами не допускаються…
В абзаці 1 ч.1 ст.34 КПК виділено чотири випадки обов’язкового направлення справи судом до іншого суду за підсудністю. Виходячи з того, що порушення правил підсудності є безумовною підставою для скасування судового рішення (п.6 ч.2 ст.412 КПК), кримінальне провадження необхідно передавати на розгляд іншого суду не тільки у разі, якщо кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності, виявилося до початку судового розгляду, а й у випадку, коли це виявилося вже під час судового розгляду. Інші випадки неможливості утворити новий склад суду для судового розгляду можуть бути пов’язані також із переводом судді до іншого суду; звільненням судді з посади органом, що його обрав або призначив, у випадках, передбачених ст.126 Конституції України, тобто у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються і в разі його смерті. Докладніше про ці випадки див. ст.100-112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Направлення кримінального провадження на розгляд іншого суду, якщо обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження, є необхідним для забезпечення об’єктивності судового розгляду. Абзац 2 ч.1 ст.34 КПК передбачає можливе направлення у виняткових випадках кримінального провадження до іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження. Питання про направлення кримінального провадження до іншого суду не можуть вирішувати ні суд, який направляє провадження, ні суд, до якого направляється провадження, ні навіть обидва суди за їх взаємною згодою. Воно вирішується лише колегією суддів відповідного апеляційного суду, якщо ці суди перебувають у межах юрисдикції цього апеляційного суду, за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого, або ж колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якщо місцеві суди перебувають у межах юрисдикції різних апеляційних судів або провадження передається з одного апеляційного суду до іншого, за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого.
Згідно ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК. Згідно п.10 ч.1 ст.3 КПК України. Кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Тобто, до кримінального провадження належить і стадія досудового розслідування, хоча і на даному етапі стадія досудового розслідування не розпочалася, оскільки кримінальне провадження було закрито. Однак, фактично під час розгляду вказаної скарги будуть досліджуватися в тому числі і окремі питання щодо можливої правової оцінки відповідних дій судді Педенко А.М. (що власне і відображено в заяві особи 1 про вчинення кримінального правопоркушення).
Враховуючи викладене, а також на підставі вимог ч.6 ст.9 КПК України, згідно з якими у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 КПК України. Відтак, з метою забезпечення мого права на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним, не упередженим і безстороннім судом, судова справа № 760/28558/18 підлягала направленню Київським апеляційним судом до іншого суду для розгляду її по суті.
Однак, судді Полосенко В.С., Авраменко М.Г. та Шроль В.Р. винесли завідомо неправосудне судове рішення, тим самим перешкоджаючи моїй законній громадській діяльності, вчинивши злочини, що передбачені ст.170, ч.2 ст.256, ч.2 ст.364, ч.2 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 ККУ.
Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Предметом цього злочину є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова, а вчинене діяння кваліфікується за ст.375 КК незалежно від того:
а) яка судова інстанція ухвалила цей акт (суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції);
б) яка галузева приналежність розглянутої судом справи (кримінальна, цивільна, адміністративна, господарча);
в) яким складом суду було постановлено судовий акт — судом колегіально, за участю народних засідателів чи присяжних або суддею одноосібно.
Судовий акт, як предмет цього злочину, має бути неправосудним, тобто таким, який не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може полягати у неправильному застосуванні норм матеріального чи процесуального за¬кону або у невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Неправосудність судового акту може виражатися, наприклад, у засудженні невинного, виправ-данні винного, призначенні несправедливо м’якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затриманні, арешті і триманні під вартою, необґрунтовано- му накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо. Об’єктивна сторона злочину полягає лише в активній поведінці особи — діях.
За частиною 1 ст.375 КК карається злочин із формальним складом, бо його вчинення вичерпується фактом постановлення неправосудного судового акта, що припускає:
а) його складання; б) підписання суддею (суддями); в) проголошення (доведення його змісту до відома учасників провадження).
Постановлення судового акта завершуєть¬ся його проголошенням, і тому саме з цього моменту злочин, передбачений ч.1 ст.375 КК, визнається закінченим незалежно від часу набуття законної сили судовим актом, його виконання та наслідків, які він породжує. За частиною 2 ст.375 КК склад злочину може бути як формальним, — коли дії, зазначені у ч.1 ст.375 КК, вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, так і матеріальним, — коли такі дії спричинили тяжкі наслідки. Якщо постановлення завідомо неправосудного судового акта вчинено за хабар, дії винного слід кваліфікувати за ч.2 ст.375 КК і за відповідною частиною ст.368 КК України. Суб’єктивна сторона злочину за ч.1 ст.375 КК характеризується лише прямим умислом, бо особа діє завідомо, тобто усвідомлює, що постановляє неправосудний судовий акт і бажає цього. Мотиви і мета за ч.1 ст.375 КК значення для кваліфікації не мають. Якщо судовий акт ухвалюється колегіальним складом суду (кількома профе¬сійними суддями чи за участю народних засідателів або присяжних), для кваліфікації їх дій за ст.375 КК необхідно встановити, що кожен із суб’єктів діяв умисно і усвідомлював завідомо неправосудний характер такого акту. За інших умов вчинене може розглядатися лише як професійна помилка. Якщо неправосудність судового акта сталася внаслідок несумлінного ставлення винного до виконання своїх службових обов’язків, діяння містить ознаки складу злочину, передбаченого ст.367 КК України. Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч.2 ст.375 КК, може ви¬являтися як в умисній, так і в необережній формах вини. Однією з кваліфікуючих ознак суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК, є мотив: корисливі спонукання чи інші особисті інтереси. У цілому злочин є умисним. Суб’єкт злочину спеціальний — професійний суддя…
Основною функцією судової влади є захист прав, свобод та інтересів громадян. Стаття 124 Конституції України встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється тільки судами. При цьому визначення правосуддя Основний Закон не містить. Стаття 375 КК України встановлює, що постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьмироків. Винесення свідомо неправосудних судових рішень зрощує недовіру до правосуддя, руйнує повагу до суддів і до судової системи в цілому, а також заподіює збиток особистим правам, честі, гідності й репутації людини; якщо йдеться про кримінальну справу, то нерідко порушуються права на особисту свободу й недоторканність. Тобто винесення таких рішень, безсумнівно, є посяганням на цінності й права особи, гарантовані Загальною декларацією прав людини і Конституцією України. Здійснення правосуддя – це функція суду, а для кримінального законодавства – об’єкт правової охорони, оскільки при скоєння злочину за ст. 375 КК України основним об’єктом злочину є саме правосуддя, а вже потім – права й інтереси особи, які порушуються неправосудним вироком, рішенням, ухвалою або постановою. Вид неправосудного судового акту залежить від характеру справи, у якій він винесений, а також від інстанції, у якій розглядається справа. Ним може бути рішення, вирок, ухвала, постанова суду.
Для визначення суті неправосудності судового акту можна виділити такі значущі характеристики:
1) невідповідність судового рішення фактичним обставинам справи в будь-якій частині судового рішення – описовій, мотивувальній чи резолютивній; 2) у результаті неправосудність виражається в неправильному застосуванні норми матеріального і (або) процесуального права.
Отже, можна зробити висновок, що неправосудність – це застосування при вирішенні справи норми права, яка за змістом не відповідає суті конфлікту. Взагалі поняття неправосудного вироку, рішення або іншого судового акту охоплює будь-яке неправильне рішення суду з кожного питання, що підлягає вирішенню в суді, але винесення такого рішення здійснюється суддею, усвідомлюючи наслідки. Зокрема, неправосудність може бути виражена в невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, у неправильному застосуванні законів, невідповідності призначеного покарання скоєному злочину. На практиці не без підстави розширено кількість визначених законом істотних порушень норм процесуального права, що призводять до скасування вироку, рішення або іншого судового акту, оскільки дати їх вичерпний перелік неможливо. Таким чином, досить складно визначити, які порушення процесуального права є істотними, а які – менш істотні. Істотні порушення цивільно-процесуального закону можуть зробити неправосудним не тільки рішення, яким відмовлено в позові, але й те, яким позов задоволено. Дотримання норм процесуального права не є гарантією досягнення істини при вирішенні справи, а відступ від них не завжди тягне винесення неправосудного рішення. Дії винної особи, які охоплюються складом ст. 375 КК України, не залежать від того, яким судом постановлений акт, до якої галузі права належить справа, у якому складі суду постановлено неправосудний акт (одноособово чи колегіально). Суддя має право на власну правову позицію у справі, але постає питання: яким чином розрізнити помилково винесене рішення суду від неправосудного рішення. Відповідь міститься в ст.375 КК України. Термін «завідомо», який вживається в ст.375 КК України, дозволяє стверджувати, що цей злочин може бути скоєно тільки навмисно. Тобто суддя, при винесенні неправосудного рішення усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає реальну можливість настання небезпечних наслідків і бажає їх настання. Коли йдеться про рішення, які містять підстави оскарження в апеляційній чи касаційній інстанції, то в такому випадку говорять про порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Але такі порушення вчиняються суддею без будь-якого усвідомлення негативних наслідків, без прагнення їх настання, не маючи на меті отримання яких-небудь матеріальних вигод. Так, незгода сторони у справі з прийнятим судом рішенням чи ухвалою не може бути підставою до порушення справи щодо судді. Якщо таке відбувається, то не може бути розцінене інакше, ніж як тиск на суд і суддів, намагання відстояти свої інтереси у справі непроцесуальним шляхом, за межами процедури оскарження. Неповнота й неправильність розгляду справи, порушення процесуальних норм можуть бути підставами лише для скасування або зміни судового рішення, і самі по собі не є достатніми для висновку, що суддя діяв «завідомо», тобто за своїм внутрішнім переконанням бажав винести незаконне рішення, навіть якщо воно скасовується. Саме наявність умислу в діях судді є тією ознакою, що відмежовує прийняття помилкових рішень, які можуть бути оскаржені в судовому порядку, від винесення завідомо неправосудного рішення, що є скоєнням злочину проти правосуддя. Підтвердженням того, що суддя діє умисно при винесенні неправосудного акту, є його спеціальна освіта, багаторічний досвід роботи на посаді судді, наявність необхідних професійних знань. Є очевидним, що така особа не могла не усвідомлювати протиправність своїх дій. Як одним із доказів умисності дій судді може бути системний характер скоєння злочину. Взагалі, завідомість означає поінформованість, вірогідність і вказує на ставлення судді до вчиненого злочину. Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що винесення свідомо неправосудного вироку, рішення або іншого судового акту – це не помилка, а результат прямого умислу, який тягне настання кримінальної відповідальності.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів. Унаслідок принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів судове рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обгрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам провадження.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа №760/28558/18 витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії суддів Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з суддів Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р. з метою подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Полосенко В.С., Авраменко М.Г. і Шроль В.Р., які порушили присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Полосенко Василь Степанович ухвала 1

Полосенко Василь Степанович ухвала 2

суддя авраменко-корупція

суддя авраменко люстрований

суддя авраменко дім машини

суддя авраменко будинок 2

суддя авраменко будинок

3 comments

  • це ж наскільки потрібно не любити свою професію, що б досі не прочитати наказу про діловодство в судах? дивишся на цю напівграмотну ухвалу і гадаєш, а коли в останній раз ці колаборанти і корупціонери до психіатра ходили? навіть діти в дитсадках знають що між рядками не можна робити пропусків. також не бачу на ухвалі штрихкоду суду, напису про дату набрання законної сили ухвали, місця знаходження оригіналу ухвали… і взагалі, ухвала має бути роздрукованою на окремих аркушах, які між собою мають бути зшитими, а в кінці — скріплені гербовою печаткою суду. красти, напевно, у них набагато краще виходить, чим писати отаку дурь…

  • Микола Авраменко намагається прикинутися «афганцем» і марно сподівається на поблажливість до його правопорушень озлобленої публіки. Попри те, скоріше за все він навіть близько не уявляє що означає пройти через афган і як воно бути справжнім «афганцем». Не думаю, що в Афганістані вижили б негідники і мародери. В першу ж ніч співслуживці такого нелюда задушили б шнурками від чобіт! Справжні «афганці» не обкрадають українців і державу, а живуть гідно і не шкодять справжнім «афганцям».

  • Шановні панове, просимо вас зробити відповідні запити від своєї організації до військового архіву і в воєнкомат на предмет підтвердження інформації про службу Миколи Авраменка в складі обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістані. Якщо цей корупціонер все-таки підробив посвідчення учасника бойових дій, то будуть підстави для позбавлення його недоторканності і притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім того, слід повідомити спілку воїнів-афганців про наявний факт зумисного підривання авторитету воїна-«афганця» і паплюження доброї пам’яті загиблих українських воїнів в Афганістані цим марадером-суддею. Хто знає, може там і здеруть з нього його продажну шкіру!

Добавить комментарий