Демчина Тетяна Юріївна

Суддя Демчина Т.Ю. шкодить державі навіть у відрядженні

Новости, Популярные новости, Суды

21.08.2018 року, через приймальну ГПД НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Калужинського Андрія Володимировича заяву за вих.№ 2485/21 про вчинення кримінального правопорушення суддею Криворот О.О. В своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у даній заяві особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Криворот О.О. злочину: ч.2. ст.364, ч.2 ст.356, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396 КК України. Відтак, в заяві за вих.№ 2485/21 від 21.08.2018 року містилися всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В., у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, ст.214 КПК України та п.3.3.1 Наказу про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України за №139 від 06.04.2016 року, станом на 22.08.2018 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення відомостей його заяви за вих. № 2485/21 від 21.08.2018 року до ЄРДР.
22.08.2018 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню (з оглядом на ч.5 ст.115 КПК України), особа 1 подав через канцелярію суду на ім’я голови Солом’янського районного суду м. Києва скаргу за вих. № 2490/21 від 22.08.2018 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. для її подальшого подання в порядку ч.2 ст.32 та п.3 ч.1 і ч.2 ст.34 КПК України до Апеляційного суду м.Києва для визначення підсудності провадження.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність начальника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні відомостей моєї заяви до ЄРДР у визначений КПК України строк, є предметом оскаржування в суді.
У відповідності до ч.4 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор або ж детектив чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Як передбачено ч.1 ст.214 КПК України, слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Тобто, з вище зазначеної правової норми випливає, що вона встановлює імперативний обов’язок після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення – унесення за нею відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування, відповідно до ч.2 ст.214 КПК України, розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Крім того, згідно із положенням п.п. 1.1., 1.4. Розділу ІІ Наказу Генерального прокурора України «Про єдиний реєстр досудових розслідувань» від 06.04.16 року за № 139, формування Реєстру розпочинається із внесення до нього слідчим, прокурором відомостей про правопорушення, зазначених в заяві чи повідомленні про його вчинення.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК України. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора». Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Апеляційний суд Київської області задовольнив подання голови Солом’янського районного суду м.Києва Шереметьєвої Л.А. та визначив підслідність провадження № 1-кс/756/2861/18 за Оболонським районним судом м.Києва. У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Оболонського районного суду м.Києва, проваджнення № 1-кс/756/2861/18 було розподілено на суддю Демчину Т.Ю.
30.10.2018, перебуваючи у явно неадекватному стані, слідча суддя Оболонського районного суду м.Києва Демчина Тетяна Юріївна відправила із поштового відділення № 04212 особі 1 повістку рекомендованим відправленням за штрихкодовим номером 0421214990194. Виходячи з надісланої особі 1 повістки витікало те, що дана суддя викликає «…заявника на 10 год. 00 хв. 16 листопада 2018 р. у справі за скаргою Коваленка Віктора Сергійовича на бездіяльність службових осіб Генеральної прокуратури України, що полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР».
Оскільки особа 1 має зовсім інші прізвище, ім’я та по-батькові, а також що ним оскаржуваний суб’єкт бездіяльності є насправді зовсім інша структура, то з самого початку в особи 1 закрався сумнів щодо психічної здоровості даної судді.
16.11.2018 року, із невиправданою затримкою судового розгляду скарги за вих. № 2490/21 від 22.08.2018 року понад розумний строк, а також після серії проведених розмов з помічником та секретарем судді Демчини Т.Ю. з приводу неадекватного змісту повістки, все-таки відбулося судове засідання у судовій справі №756/13660/18 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. під головуванням слідчого судді Оболонського районного суду м.Києва Демчини Т.Ю., впродовж якого дана суддя припустилася дюжини зухвалих правопорушень:
— не викликала на дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— запросила на дане судове засідання «уповноважену особу з НАБУ», про існування якої у справі провадження не мала жодного доказу;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від особи, яка насправді особою 1 не оскаржувалася і яка не підтвердила своїх повноважень;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від працівника управління по роботі з громадськістю НАБУ Ляхович У.І., яка не мала жодного відношення до ГПД НАБУ (діє виключно на підставі Закону України «Про звернення громадян»);
— залучила до провадження письмові заперечення та копії документів Ляхович У.І., на яку не поширюється дія КПК України, Положення ДСА (п.8.2.1) про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучила до провадження письмові заперечення та копії документів Ляхович У.І., на яку не поширюється дія Наказу ДСА за № 227 від 07.11.2016 року про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучила до провадження письмові заперечення і копії документів Ляхович У.І., на яку не поширюється дія Наказу ДСА за № 164 від 04.12.2013 року про надсилання в суд у електронній формі копій документів;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від Ляхович У.І., яка порушила Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також Закон України «Про електронний цифровий підпис» (ст.1,3,4,5,6 Закону від 22.05.2003 року), надіславши свої заперечення в суд, що не містять цифрового підпису;
— залучила до справи судового провадження письмові заперечення і копії документів від Ляхович У.І., які не були належним чином оформлені, у відповідності до Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5) та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності»;
— при винесенні Ухвали посилалася на документи Ляхович У.І., яка не підтвердила своїх повноважень;
— винесла Ухвалу на підставі належним чином не завірених Ляховичем У.І. документів;
— вийшла за межі повноважень та розглядала заяву про вчинення правопорушення по суті;
— протиправно у судовому засіданні вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (детектива, процесуального прокурора, слідчого);
— вирішувала на судовому засіданні питання, які особою 1 не виносилися на судовий розгляд;
— позбавила орган досудового розслідування передбачених КПК дій;
— покрила злочини фігуранта у справі провадження;
— в своїй ухвалі протиправно підмінила поняття «досудове розслідування» поняттям «судове провадження»;
— в своїй ухвалі протиправно підміняє поняття «кримінакльного переслідування» поняттям «дисциплінарного покарання» суддів, що вчинили злочин;
— стверджувала обставини, не маючи на те належних підстав і доказів;
— постійно порушувала послідовність і порядок ведення судового засідання;
— винесла неправосудне рішення;
— зумисно перешкоджала громадській діяльності особи 1 тощо.
У відповідності до Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», копія документу має засвідчуватися підписом особи, яка виготовлює дану копію, із обов’язковим зазначенням його прізвища, імені і по-батькові, а також зазначенням його посади та дати створення даної копії. А щодо надсилання до органів влади офіційного звернення, то воно має пройти обов’язкову реєстрацію в канцелярії організації, містити підписи уповноважених осіб та керівника підрозділу, а також «мокрі» печатки та/або штампи. Стосовно електронних листів, то вони крім вищенаписаного мають містити цифровий підпис.
На підставі п.8.2.1 Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в Державній судовій адміністрації України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах (Наказ ДСАУ від 04.12.2013 № 164):
1) обмін електронними документами між судом та особами, що приймають участь у справі, здійснюється відповідно до Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження (Наказ Державної судової адміністрації (ДСА) України від 07.11.2016 №227), що передбачає надсилання електронних документів в односторонньому порядку – судом особам, які беруть участь у справі; 2) чинним законодавством України не визнаються електронна інформація, якщо вона не містить цифрового підпису.
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5, що «…будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню». Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (ст.3 ЗУ від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг. Відповідно вказаному Закону (ст.1, 5, 6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі).
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого чи прокурора (детектива, начальника ГПД НАБУ) не є перешкодою для розгляду скарги».
Стаття 24 Конституції України констатує: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони пращ і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям».
В статті 84 КПК України (Докази) зазначено: «1.Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для провадження та підлягають доказуванню. 2. Процесуальними джерелами доказів є речові докази, документи…». В статті 85 КПК України (Належність доказів) вказано: «1.Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів». В статті 86 КПК України (Допустимість доказу) вказується: «1.Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. 2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення».
Статтею 89 КПК України (Визнання доказів недопустимими) встановлено: «1.Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. 2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. 3. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими».
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
Вищенаписане дає тверді підстави вважати, що слідчий суддя Оболонського районного суду м.Києва Демчина Т.Ю. вчинила кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа №756/13660/18 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Демчини Т.Ю. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Демчини Т.Ю. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Демчина Т.Ю., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Демчина Т.Ю. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Демчиною Т.Ю. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Демчини Т.Ю. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Демчиною Т.Ю. мають всі ознаки злочину, що передбачені ст.170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.111 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Демчиною Т.Ю. Крім того, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Демчини Т.Ю. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Демчини Т.Ю., яка порушила присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Демчина Тетяна Юріївна шахрайська повістка

Демчина Тетяна Юріївна ухвала 1

Демчина Тетяна Юріївна ухвала 2

Демчина Тетяна Юріївна ухвала 3

Демчина Тетяна Юріївна ухвала 4

2 comments

  • у цієї тітки шия заросла жиром аж до колін, однак вона якимось чином все-одно постійно утримує свого носа вище рівня очей. схоже на класичну манію величі, яка трапляється тільки при хворобі на шизофренію. їй би претендувати не на суддю антикорупційного суду, а на ліжко в психіатричній лікарні! не дай бог такій бездарі і душевно хворій особі бути в рядах антикорупційного суду!

  • Було б дивно якби вона отримані хабарі не витрачала на сало, шоколад і чорну ікру. Останнє аж ніяк не зможе зігнати відкладений жир з її товстезної шиї і мега живота. Не думаю що у найближчі 20 років її талія або шия хоч на міліметр потоншає, навіть якщо Петро Порошенко з ВРП схаменуться і заберуть незаконно видане їй посвідчення українського судді!

Добавить комментарий