Бортницька Віта Вікторівна

Бортницька В.В. Як самодури Печерського суду чинять саботаж

Новости, Популярные новости, Суды

У провадженні 1-го СВ ТУ ДБР перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року за ознаками правопорушень, передбачених ч.1 ст.375 КК України.
02.03.2019 року, у злісне порушення ст.55, 56, 21, 220, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року, статті 57 Конституції України та Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», слідчий Першого СВ ТУ ДБР Кравченко Микола Васильович надіслав особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року.
Вважаючи Постанову слідчого Кравченко М.В. незаконною і передчасною, а відтак підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 06.03.2019 року на ім’я слідчого судді Печерського районного суду м.Києва оскарження Постанови від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року слідчим Першого СВ ТУ ДБР Кравченко М.В., в якій зазначив, що перед тим як закрити кримінальне провадження слідчий не вчинив наступних обов’язкових процесуальних дій:
1) не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
2) не виконав Ухвалу у судовій справі № 760/31191/18 від 14.12.2018 року;
3) вніс до ЄРДР завідомо неправильну частину вчиненого злочину (ч.1 ст.375 КК України, в той час як особа 1 вказував в своїй заяві ч.2 ст.375 КК України, що також було зазначено і в ухвалі слідчого судді);
4) не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
5) не надав особі 1 жодної Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні;
6) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
7) жодного разу не допитав існуючих свідків у справі провадження;
8) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – ст. 170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, які були зазначеними у заяві про вчинення кримінального правопорушення;
9) не розглянув в порядку ст.220 КПК заяву за вих. № 2861/28 від 28.01.2019 року;
10) не надав особі 1 відповіді на подану заяву за вих. № 2861/28 від 28.01.2019 року;
11) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. №2720/18 від 19.11.2018 року про вчинення кримінального правопорушення;
12) не допитав фігуранта у справі провадження щодо суті порушених особою 1 питань в заяві про вчинення кримінального правопорушення;
13) не провів жодного перехресного допиту;
14) не витребував матеріали судової справи № 760/4991/18 і не досліджував їх;
15) не призначив фоноскопічної експертизи за наявними в особи 1 доказами;
16) не провів відеоскопічної експертизи за наявними в особи 1 доказами;
17) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи;
18) не надав особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину: документи, звукозапис судового засідання, відеозапис судового засідання тощо;
19) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документів, які доказують факт отримання ним збитків у даному кримінальному провадженні тощо.
Однак, взамін належного проведення досудового розслідування, слідчий Кравченко М.В. вчинив низку зухвалих кримінальних правопорушень в частині:
— вчинення службового підроблення, так як посилається у своїй Постанові від 26.02.2019 року на ніким не перевірену інформацію;
— незаконно стверджує в своїй Постанові що нібито особа 1 отримував від нього дві повістки для проведення допиту у даному кримінальному провадженні, однак нібито не з’явився на допит без поважних причин, в той час як належних доказів цьому не зазначив. Крім того, КПК не містить жодної статті, яка б дозволяла закривати кримінальне провадження через не явку на допит потерпілого;
— не внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину, які особою 1 були зазначеними в заяві про вчинення кримінального правопорушення та в ухвалі слідчого судді;
— внесення до ЄРДР завідомо неправильної частини вчиненого злочину (ч.1 ст.375 КК України, в той час як особа 1 в заяві вказував ч.2 ст.375 КК України, що також було зазначено в ухвалі слідчого судді);
— не проведення досудового розслідування за статтями вчиненого злочину ст. 170, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, які були особою 1 зазначеними у заяві про вчинення кримінального правопорушення та в ухвалі слідчого судді;
— не виконання вимог Ухвали слідчого судді за № 760/31191/18 від 14.12.2018 року;
— незаконного відсторонення особи 1 від участі у даному кримінальному провадженні;
— позбавлення особи 1 права на проведення судово-медичної експертизи;
— не проведення фоноскопічної експертизи;
— не проведення відеоскопічної експертизи;
— не проведення досудового розслідування з метою покривання вчинених злочинів;
— не проведення допиту потерпілого;
— не проведення допиту широкого кола існуючих свідків;
— не проведення допиту фігуранта у справі провадження щодо фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення;
— не надання особі 1 Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у даному кримінальному провадженні;
— не надання особі 1 витягів з ЄРДР;
— не повідомлення особи 1 про початок досудового розслідування;
— не надання особі 1 інформації про інших слідчих і про процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні;
— не розгляду в порядку ст.220 КПК заяви за вих. № 2861/28 від 28.01.2019 року;
— не надання особі 1 відповіді на подану заяву за вих. № 2861/28 від 28.01.2019 року.
26.02.2019 року слідчий Кравченко М.В. закрив кримінальне провадження за № 52018000000001234 від 26.12.2018 року не вчинивши жодної процесуальної дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Слідчий Кравченко М.В. своєю передчасною Постановою від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК України. У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
— зміст прийнятого процесуального рішення;
— місце та час (строки) його виконання;
— особу, яким належить виконати Постанову тощо,
чого майже не має у вищезазначеній Постанові слідчого Кравченко М.В. про закриття кримінального провадження № 52018000000001234 від 26.12.2018 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК України, у Постанові слідчого Кравченка М.В. відсутні:
1) перелік проведених слідчих дій;
2) причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
3) причини не проведення експертизи наявних доказів;
4) правова оцінка фігурантам у справі провадження;
5) правова оцінка доказам у справі провадження;
6) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
7) підпис керівника підрозділу;
8) печатка органу досудового розслідування.
Вищенаписане є прямим доказом того, що слідчий Кравченко М.В. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Також, в даній Постанові не вказано змісту обставин, які є підставами для прийняття подібної Постанови та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу. Окрім того, текст оскарженої постанови містить протиріччя, оскільки слідчий Кравченко М.В. в своїй постанові обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині Постанови в якості процесуальних підстав для закриття кримінального провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК України (закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження — суд.
Згідно ч.1 ст.114 КПК України, для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Стаття 113 КПК України дає вичерпну характеристику поняття процесуальних строків:
це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 р. під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1).
Що стосується процесуального статусу потерпілого, то особа його набуває:
— з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого, прокурора. Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування (ч.1 ст.214 КПК), вручивши потерпілому пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки, або з моменту подання нею вже після початку розслідування заяви про залучення до провадження як потерпілого і вручення їй пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого. Потерпілою особа стає і в разі подання заяви про незакінчений злочин за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди. Винесення слідчим, прокурором постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим». Визнання може бути здійснено лише шляхом прийняття постанови про це. Про відмову у визнанні особи потерпілим слідчий, прокурор виносить Постанову, яка може бути оскаржена особою до слідчого судді (п.5 ч.1 ст.303 КПК України).
Більше того, добре знаючи про звичне як для судді Бортницької В.В. зволікання, халатність, затримку судового розгляду скарг (в порядку ст. 303-307 КПК України) на вкрай великий строк, часті прогули і запізнення на роботу, передчасне покидання робочого місця, особа 1 в прохальній частині оскарження за вих. № 3074/05 від 05.03.2019 року Постанови від 26.02.2019 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000001234 від 26.12.2018 року слідчим Першого СВ ТУ ДБР Кравченко М.В. зазначив таке: «Розглянути дану скаргу в строк до 5 (п’яти) діб або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження головою суду Акту прийняття — передачі судової справи)».
У відповідності до положення ст.35 КПК України, судову справу № 757/11673/19-к було авторозподілено на суддю Печерського районного суду м.Києва Бортницьку Віту Вікторівну.
Не дивлячись на неодноразові скарги до керівника апарату Печерського районного суду та до голови суду, а також на особисті прохання особи 1 та попередження судді Бортницької В.В. (через її секретаря і помічника) що у разі не припинення нею порушення вимог КПК і Конституції України щодо затягування розгляду судової справи № 757/11673/19-к, скаржник буде скаржитися до Вищої Ради Правосуддя, остання продовжує протиправно і надалі утримувати не розглянутою дану судову справу, тим самим перешкоджаючи подальшому кримінальному провадженню.
Більше того, судді Бортницька В.В. вдається до шахрайства, при цьому вводячи голову суду і керівника апарату суду в оману (щоб уникнути повторного авторозподілу даної судової справи), адже час від часу призначає судовий розгляд справи № 757/11673/19-к, на яку сама не з’являється.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя).
Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків… або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст. 6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (див. рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції України (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти права щодня і на протязі усіх п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Суддя Бортницька В.В. через свою нахабність і злочинність «забула» про посмертний героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які зовсім не задумуючись віддали свої безцінні життя за право українського народу жити без ярма і у відповідності до існуючих стандартів вітчизняного і міжнародного права. Більше того, суддя Бортницька В.В. саме у такий спосіб навмисно сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які влаштують цій ганебній диверсантці сміттєву або фекальну люстрацію.
Вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Печерського районного суду м.Києва Бортницька В.В. вчинила чергове кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.367, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 757/11673/19-к також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Бортницької В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії судді Бортницької В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Бортницька В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, допускає бездіяльність і халатність, покриває вчинені злочини, порушує присягу судді, тим самим саботуючи роботу судового органу. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Бортницька В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Бортницькою В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Бортницької В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Бортницькою В.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Бортницькою В.В. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з судді Бортницької В.В. з метою подальшого притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Бортницької В.В., яка регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ та внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР за підслідними для них кваліфікаційними статтями, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Бортницька Віта Вікторівна прогули

4 comments

  • Ця нахаба і злодійка щороку обкрадає нашу державну казну, адже за рік нібито перебуває на лікарняному до 50 раз, а у щорічній відпустці — 20 раз. Попри це в суді чомусь відсутні 50 її лікарняних листків і 20 наказів про її відпустку, що доводить факт розтрати державної казни і службового підроблення! Хіба за таких зрадників мають помирати на війні наші бійці АТО?

  • Як адвокат підкажу вам, що в діях неадекватно-скаженої судді Бортницької Віти є досить важкий злочин, який вами було упущено — ст. 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Додайте цю статтю в свою заяву або подайте до НАБУ нову, там дуже люблять такі кваліфікації.

  • точно сказано, зверніться із заявою в СБУ або в НАБУ, а потім в порядку кримінального провадження подайте клопотання про проведення слідчого експерименту, нехай мол проконтролюють цю стерву коли вона приходить на роботі, а коли уходить, також нехай витребують для перевірки її лікарняні листки з суду при кожному її прогулі. місце Бортницької не в суді, однак точно мити тюремні бараки…

  • Бортницька Віта Вікторівна, суддя Печерського районного суду міста Києва, яка 27.11.2013 року задовольнила клопотання прокурора та слідчого у кримінальному провадженні №12013110060008951 від 25.11.2013 року та незаконно обрала найтяжчий запобіжний захід підозрюваному Матяшу Олегу Дмитровичу (1986 р.н.) та Благодарному Віталію Станіславовичу (1979 р.н.) — тримання під вартою тривалістю 60 днів. Підозрюються в опорі працівникам міліції під Кабінетом Міністрів України 24.11.2013 року Матяш О.Д. є інвалідом 3 групи, отримав від побоїв «Беркуту» закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, численні забої м’яких тканин обличчя та грудей. Десять народних депутатів звернулись до судді з клопотаннями про поруку, але суддя відхилила клопотання.

Добавить комментарий