Труба Роман Михайлович

Труба Р.М. кинув виклик Президенту Зеленському і українцям

ГБР, Новости, Самые важные новости

З початку грудня місяця 2018 року по першу декаду червня місяця 2019 року іншими органами досудового розслідування (прокуратура, НАБУ, СБУ, поліція) було перекинуто за підслідністю до Державного бюро розслідувань близько 30 (тридцяти) кримінальних проваджень (на етапі формального відкриття кримінальних справ) за фактами протиправної діяльності окремими суддями, прокурорами, слідчими, детективами та чиновниками, віднесеними до державних службовців першої — п’ятої категорій.
На жаль, навіть без проведення допиту потерпілих, свідків і фігурантів у всіх цих кримінальних справах, а також без вручення заявникам витягів з ЄРДР та Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого, слідчі та керівники відділів слідчих управлінь Державного бюро розслідування безкарно закривають всі ці провадження.
З січня місяця 2019 року по першу декаду червня місяця 2019 року особа 1 (як фізична особа) та особа 2 (як юридична особа) десятками раз подавали на ім’я директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича заяви про вчинене кримінальне правопорушення, які у 100% випадків були безкарно проігнорованими (тобто не було у жодному випадку внесено до ЄРДР відомостей заяв про вчинені кримінальні правопорушення), навіть без надання заявникам письмових відповідей за наслідками їх розгляду.
З січня місяця 2019 року по першу декаду червня місяця 2019 року слідчими суддями Шевченківського районного суду м.Києва було постановлено десятки ухвал, якими було зобов’язано повноважних слідчих та особисто директора Державного бюро розслідувань Трубу Романа Михайловича внести до ЄРДР відомості раніше ними проігнорованих заяв про вчинення кримінального правопорушення, про що повідомити заявників, а також вручити саме таким заявникам належним чином завірені витяги з ЄРДР та Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого, чого вони в жодному випадку так і не зробили станом на 10.06.2019 року.
З початку грудня місяця 2018 року по першу декаду червня місяця 2019 року іншими органами досудового розслідування (прокуратура, НАБУ, СБУ, поліція) було перекинуто до Державного бюро розслідувань за підслідністю та для виконання близько 30 (тридцяти) заяв особи 1 (фізичної особи) та особа 2 (юридичної особи) про вчинення кримінального правопорушення.
Однак, станом на 10.06.2019 року, жодна саме з таких заяв про вчинене кримінальне правопорушення так і не стала предметом належного розгляду: відомості таких заяв до ЄРДР так і не були внесеними, заявників в жодному разі не було повідомлено про результати розгляду таких заяв, потерпілим в жодному разі не було вручено витягів з ЄРДР та Пам’яток про процесуальні права і обов’язки потерпілого.
З вищеприведеного витікає, що директор Державного бюро розслідувань Труба Роман Михайлович зумисно саботує роботу ввіреного йому органу досудового розслідування, а враховуючи те, що значна частина ним навмисно не розслідуємих кримінальних проваджень так чи інакше стосується фактів багаторічного приховування вчинених податкових злочинів та надання допомоги злочинним угрупуванням окремими працівниками СУ ДФС України, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, ГПУ, НАБУ, САП, МВС, СБУ, прокуратури м.Києва, Київських місцевих прокуратур м.Києва, прокуратури Рівненської області, прокуратури Вінницької області, прокуратури Харківської області, судів і ВПР, то можна розцінювати його злочинну бездіяльність як чітко сплановану підривну діяльність на шкоду для економіки нашої держави та як акт державної зради.
Директор Державного бюро розслідувань Труба Р.М., загострюючи економічну кризу в Україні (через сприяння у процвітанні корупції та переслідування бізнесу), тим самим послаблює обороноздатність України та посилює зубожілість тих, хто знаходиться на державному утримуванні: пенсіонери, вчителі, лікарі, бібліотекарі, інваліди, ветерани, багатодітні сім’ї тощо.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося. При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
В статті 21 КПК України зазначається (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень): «…Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили, в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України».
В статті 535 (Звернення судового рішення до виконання) КПК передбачено: «1.Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного. 4.Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання».
В статті 534 (Порядок виконання судових рішень) КПК України передбачено: «2.Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню».
В статті 57 Конституції України зазначено таке: «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними».
Відповідно до Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 року під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страждання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є порушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім’ї або утриманців прямо постраждалої особи (п.1.1). Процесуального статусу потерпілого особа набуває: з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого, прокурора.
У відповідності до ч.1 ст.214 КПК України, «…при прийнятті заяви про вчинення кримінального правопорушення, слідчий або прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування, вручивши потерпілому Пам’ятку про його процесуальні права.
Відповідно ч.1,2 ст.55 КПК України, законодавець констатує наступне: «1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди… 2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення… Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення».
Винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілим КПК не передбачає. Водночас, у п.1 ч.2 ст.56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим».
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Після докорінної зміни процесуального порядку фіксації уповноваженими органами інформації про вчинення кримінального правопорушення, запровадженої КПК, розгляд скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), виявив існування проблем, пов’язаних з необхідністю пошуку належного порядку та підстав задоволення чи відмови у задоволенні відповідних скарг.
Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за
наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення…, у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до ЄРДР».
Ст.364 КПК (Зловживання владою або службовим становищем) зазначає: «1.Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2.Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу,- караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років».
Ст.365 КК (Перевищення влади або службових повноважень) тлумачить:
«1.Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років».
Відповідно положенню ст.382 КК України (Невиконання судового рішення):
«1.Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню — карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років… Об’єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень. З об’єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризуватися: 1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили; перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч.1 ст. 382 ККУ); 3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч.З ст.382 ККУ). Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.
Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.
Відповідальність за ч.1 і 2 ст.382 ККУ настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції.
Рішення суду — це письмовий акт, який приймає суд при вирішенні спору по суті (задоволення позову, відмова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Президента України, актів КМ, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Вирок суду — це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок суду може бути двох видів — обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною. Ухвала суду — це: а) у кримінальному процесі — будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі — рішення суду першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв’язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі — рішення, яке виносить господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо). Постанова суду — це рішення, яке виніс суддя одноособове, і рішення президії суду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виносять тільки постанови.
Як зазначено у диспозиції ч.1 ст.382 ККУ, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч.3 ст. 382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика палата Європейського суду з прав людини. Відповідальність за ст.382 ККУ може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Неправосудне судове рішення відповідно до законодавства України підлягає скасуванню, а постановлення завідомо неправосудного судового рішення тягне відповідальність судді за ст.375 ККУ. Для наявності складу злочину, передбаченого ч.1 і 3 ст.382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визначає: 1) вчинення його службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище або 2) особою, раніше судимою за цей злочин, і 3) заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч.2 ст.382 ККУ).
Вищенаписане дає підстави вважати, що в діяльності директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича є склад кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.364, ч.1 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Крім того, як для даного випадку, дії Труби Р.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до правоохоронних органів і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Труба Р.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує службові повноваження, тим самим саботуючи роботу органу ДБР. Саботаж і бойкотування роботи органу ГПД НАБУ прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Труба Р.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці Трубою Р.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності Труби Р.М. наявний склад додаткового кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень Трубою Р.М. мають всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.111, ч.2 ст.364, ч.1 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.382, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення Трубою Р.М. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасного внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

3 comments

  • Настав час перевірити нового президента України Володимира Олександровича Зеленського на вошивість. Якщо він дійсно є маріонеткою, а його задачею є лише прислуговування олігарху Коломойському, то реакції з його боку не послідує на безчинство, яке роками творить керівна мерзота з ДБР, НАБУ, СБУ, ГПУ, МВС, поліції, судів, ВРП і т.д.

  • ця порошенківська затикачка, не дивлячись на те що він раніше керував чи малою юридичною компанією, настільки тупорила, що зовсім не знається на азах юридичного ремесла. хіба за таких умов він може керувати ДБР? я так розумію, що б керувати кимось та чимось, передусім потрібно дуже добре розумітися на речах, які згодом прийдеться проповідувати, настановляти, підправляти, контролювати та нести пряму відповідальність за належне функціонування ввіреної йому структури! я вже мовчу про потребу формування певної поваги своїх підлеглих до себе та структури.

  • чи не удавиться ця тварюка тими сотнями тисяч гривень, які незаконно отримує щомісяця за роботу, яку насправді саботує? якесь суцільне громадське непорозуміння чи то психоз: набу, сап і дрб отримують баснословні заробітні плати за те, що у 99,99% випадків покривають злочинців і перешкоджають проведенню досудового розслідування!

Добавить комментарий