Михайленко Д.Г. Павлишин О.Ф. Калугіна І.О.

Михайленко Д.Г. Банда перевертнів проти добробуту країни

Новости, Популярные новости, Суды

31.10.2019 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 3470/31 про вчинення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» кримінального правопорушення. У даній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» злочину – за ч.2 ст.191, ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.212, ч.4 ст.190, ч.2 ст.356, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві особи 1 за вих. № 3470/31 від 31.10.2019 року були всі необхідні дані, які у відповідності до вимог «нового» Кодексу уже були не потрібними для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. вніс впродовж 24 годин до ЄРДР відповідності про вчинені кримінальні правопорушення, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію детектива.
При чому, для того що б виконати цю дію, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, позаяк зберігає право ГПД НАБУ на зміну підслідності провадження. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України та частини 3 розділу II пункту 1 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 139 від 06.04.2016 року, станом на 04.11.2019 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3470/31 від 31.10.2019 року про вчинені кримінальні правопорушення.
04.11.2019 року, що відповідало 4 (четвертому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Вищого антикорупційного суду скаргу за вих. № 3496/04 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Вищого антикорупційного суду, судова справа № 991/1429/19 була розподіленою на слідчого суддю Мойсак С.М.
06.11.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 991/1429/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М., посилаючись на вимоги ч.1 ст. 33-1 та ст.304 КПК України, а також на факти нібито встановленої ним відсутності державної частки у статутному капіталі ТОВ «Домофон Лідер Сервіс», прийняв рішення про чергове повернення особі 1 матеріалів оскарження бездіяльності.
З вказаною позицією слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. особа 1 не може погодитися з наступних підстав.

У 2 абзаці 2 аркушу неправосудної Ухвали у судовій справі № 991/1429/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. стверджує те, що насправді ним не було досліджено і не мало досліджуватися на етапі внесення відомостей до ЄРДР та не витікало з належного і припустимого доказу:
«…У заяві також не йдеться про вчинення злочину службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50%, що є обов’язковою ознакою, передбаченою пунктом 2 частини 5 статті 216 КПК України.
Так, у заяві про вчинене кримінальне правопорушення сам заявник зазначає, що статутний фонд ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» повністю сформовано двома фізичними особами, тобто він не містить частки державної або комунальної власності, яка перевищує 50% статутного капіталу товариства».
Також, у 4 абзаці 2 аркушу неправосудної Ухвали у судовій справі № 991/1429/19 слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. неправдиво стверджує, що насправді не витікає з правової норми: «…Скарга… на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не підсудна Вищому антикорупційному суді та має розглядатися слідчим суддею місцевого загального суду, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення». Щодо першого, то відповідно вимогам ч.3 ст.214 КПК України «3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом».
Щодо другого, то 03.10.2019 року, Ухвалою у судовій справі № 760/27312/19, слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Козленко Г.О. також повернула скаргу особи 1, опираючись на положенні тієї ж самої статті Кодексу – 33-1, 20-2, 303, 304, 216 КПК України. Вказана суддя в Ухвалі у судовій справі № 760/27312/19 зазначає, що оскільки особа 1 оскаржує бездіяльність ГПД НАБУ, яка полягає у не внесенні відомостей до ЄРДР, то у відповідності до вимог ч.1 ст.306 КПК України та за правилами судового розгляду, передбаченими ст.318-380 КПК, підсудність віднесена до Вищого антикорупційного суду. Далі, як зазначає суддя, «тут має місце помилка законотворця», на що звертає увагу в своїй ухвалі у судовій справі № 760/19686/19 від 17.09.2019 року і інший слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Жовноватюк В.С., якою вона також повернула скаргу особи 1 зазначаючи, що перехідними Положеннями не передбачено, яким чином має здійснюватися подальший розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, які надійшли на розгляд судів загальної юрисдикції. Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 Кримінально-процесуального Кодексу України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Як зазначено вище, з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду саме цей суд здійснює у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях, віднесених до його юрисдикції. А тому, відповідно, слідчий суддя місцевого суду загальної юрисдикції позбавлений повноважень судового контролю у кримінальних провадженнях, віднесених до юрисдикції Вищого антикорупційного суду з дня початку його роботи.
Крім цього, відповідно до ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст. 8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Прийнята суддею Мойсак С.М. ухвала від 06.11.2019 року суперечить вимогам ст.303, 304, 40, ч.5 ст.214 КПК України, Наказам Генерального прокурора України за № 139 і 125, а також Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17).
Щодо Наказу № 139 ГПУ, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
Крім цього, в Наказі № 139 ГПУ передбачено частиною 3 (Облік кримінальних проваджень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 1 таке (Цитата):
«1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (частина сьома статті 214, стаття 216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер кримінального провадження;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування;
– закінчення досудового розслідування (ст.283 КПК України);
– зупинення досудового розслідування (ст.280 КПК України);
– продовження строку досудового розслідування (ст.219, 294 КПК України);
– доручення прокурором здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, – у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу (ч.5 ст.36 КПК);
– відновлення досудового розслідування;
– відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні (стаття 290 КПК України);
– повернення судом клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурору в порядку, передбаченому ч.4 ст.288 КПК;
– повернення судом кримінального провадження у порядку, передбаченому ч.3 ст.289, п.1 ч.3 ст.314, п.2 ч.2 ст.407 КПК України;
– повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору в порядку, передбаченому п.3 ч.3 ст.314 КПК України.
2. У разі повернення матеріалів кримінального провадження судом на підставі ч.4 ст.288, ч.3 ст.289, п.1 та п.3 ч.3 ст.314, ст.407 КПК України відомості до Реєстру вносить прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
3. Кримінальні провадження, що надходять для проведення досудового розслідування з органів прокуратури до органу досудового розслідування або з органів досудового розслідування до іншого органу досудового розслідування, а також провадження, що надійшли з одного району (міста) в інший район (місто), удруге не обліковуються і закінчуються провадженням за номером первинної реєстрації. При прийнятті рішення про передачу кримінального провадження за підслідністю відомості до Реєстру вносяться одночасно з направленням до органу досудового розслідування матеріалів кримінального провадження».
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу. Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У своїй заяві про вчинене кримінальне правопорушення особа 1 кваліфікував злочини ТОВ «Домофон Лідер Сервіс» за статтями, серед яких були ст.191, 364-1 КК України, які є підслідними ГПД НАБУ. Оскільки до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду відноситься згідно приписів ч.1,2 ст.33-1 КПК України й судовий контроль дотриманням прав, свобод, та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів, в тому числі передбачених ст. 191, 364-1 КК України, при вирішенні питання про повернення моєї скарги слідчий суддя Мойсак С.М. повинен був перевірити чи провадження, яке оскаржувалася скаржником, стосувалося лише внесення відомостей про кримінальне правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена не підслідними для НАБУ кваліфікаційними статтями, чи вона стосувалася і вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 364-1, 191 КК України. Зокрема, слідчий суддя Мойсак С.М. не досліджував матеріали звернення особи 1 до ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у справі провадження належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є недопустимим.
Отже, слідчий суддя Мойсак С.М. в повній мірі не з’ясував всі обставини кримінального провадження, яке особою 1 оскаржувалося.
Судова практика Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду і Київського апеляційного суду щодо розгляду подібних справ є сталою і вказує на те, що у 100% випадків практично усіма членами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ задовільнялися усі апеляційні скарги особи 1, в яких мова йшла про порушення норм матеріального і процесуального права.
Рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у провадженнях № 11-сс/991/28/19 від 04.10.2019 року, № 11-сс/991/29/19 від 03.10.2019 року, № 11-п/4911/15/19 від 19.09.2019 року, № 11-п/4911/43/19 від 25.09.2019 року та № 11-п/4911/10/19 від 17.09.2019 року констатують, що як для даного випадку підняте особою 1 в апеляційній скарзі питання має вирішуватися шляхом зобов’язання Вищого антикорупційного суду розглянути по суті скаргу щодо бездіяльності керівника ГПД НАБУ.
І потім, щодо обов’язковості скасування рішень суду, якщо рішення є неправосудними (чого б вони не стосувалися), ідентичної позиції притримується і колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Вінницького апеляційного суду у провадженні № 11-сс/772/579/2018 (четвертий абзац другого аркушу), що також має місце в оскаржуваній ухвалі слідчого судді Мойсак С.М.
Відповідно до абзацу 3 пункту 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється НАБУ, у разі об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудність яких визначена за Вищим антикорупційним судом, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
Статтею 21 КПК визначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого має бути законною, обгрунтованою
та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального і процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України.
Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити.
Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя…
За таких обставин, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М., постановивши Ухвалу у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року, якою повернув скаргу за вих. № 3496/04 від 04.11.2019 року, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону. Останнє, згідно ст.409, 412 КПК України передбачає скасування такої ухвали та призначення розгляду вказаної скарги по суті справи в межах Вищого антикорупційного суду. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року порушує норми матеріального і процесуального права, а тому підлягала безумовному скасуванню, а матеріали скарги – поверненню до Вищого антикорупційного суду для виконання вимог ст.306-307 КПК.

11.11.2019 року, з цього приводу, особа 1 подав апеляційну скаргу за вих. № 3497/11 від на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року. У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, провадження № 11-сс/991/162/19 було розподіленою на колегію суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі Михайленка Дмитра Григоровича, Павлишина Олега Федоровича і Калугіної Інни Олегівни.
14.11.2019 року судді колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленко Д.Г., Павлишин О.Ф. і Калугіна І.О. розглянули апеляційну скаргу особи 1 за вих. № 3497/11 від 11.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року, за результатами чого було винесено чергове безпрецедентне неправосудне рішення, яким було неправомірно відмовлено особі 1 у заявленому відводі та у задоволенні апеляційної скарги. Крім цього слід окремо зазначити, що під час судового засідання 14.11.2019 року з розгляду апеляційної скарги особи 1 за вих. № 3497/11 від 11.11.2019 року на Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсак С.М. у судовій справі № 991/1429/19 від 06.11.2019 року, судді Михайленко Д.Г., Павлишин О.Ф. і Калугіна І.О. вчинили кримінальні і дисциплінарно караємі дії:
— не просили назватися особу 1 перед початком судового засідання;
— не просили в особи 1 вказати місце постійного проживання;
— будучи належним чином повідомленими про особливості Бангалорських принципів поведінки судді, відмовилися брати самовідвід у справі провадження;
— будучи належним чином повідомленими про вимоги Європейського суду з прав людини щодо обов’язковості самовідводів суддів у випадках, коли сторони судового процесу не довіряють їм, відмовилися брати самовідвід у справі провадження;
— будучи належним чином повідомленими про вимоги Європейського суду з прав людини щодо обов’язковості самовідводів суддів у випадках, коли сторони судового процесу не довіряють ним, відмовилися брати самовідвід у справі провадження;
— відмовили у задоволенні відводу суддям Михайленко Д.Г. і Павлишин О.Ф., що гарантувалося вимогами Європейського суду з прав людини та п.2.5 Бангалорських принципів поведінки судді;
— зумисно не вказали в ухвалі суду усі причини для відводу суддям Михайленко Д.Г. і Павлишина О.Ф., які особа 1 вказав під час судового засідання;
— не надали правової оцінки прихованим від дослідження причинам для відводу суддям Михайленко Д.Г. і Павлишина О.Ф., які особа 1 перерахував під час судового засідання;
— не викликали у дане судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не викликали у дане судове засідання представника з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
— не запитували в особи 1 думки про можливість проведення судового засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— розглядали апеляційну справу без керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— розглядали апеляційну справу без представника з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
— не витребовували з Вищого антикорупційного суду судову справу № 991/1429/19 від 06.11.2019 року;
— розглядали апеляційну справу без матеріалів судової справи № 991/1429/19 від 06.11.2019 року;
— вийшли за межі судового розгляду апеляційної скарги та розглядали заяву про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи;
— постановили неправосудне рішення (відмовили у задоволенні апеляційної скарги, тим самим перешкодивши особі 1 доступ до правосуддя);
— постановили неправосудне рішення, чим завдали шкоди економіці держави на багато мільйонів гривень;
— винесли ухвалу, яка абсолютно суперечить їх попередньому рішенню у провадженні № 11-сс/991/47/19;
— в своїй неправосудній ухвалі посилалися на висновки ВССУ, як на обгрунтування своїх фальшивих доводів, в той час як останні не являються нормативними актами чи законами, про що власне чи не в кожній своїй попередній ухвалі також зазначала дана колегія суду або його переважна частина;
— винесли ухвалу, яка суперечить їх 8-ми попереднім судовим рішенням в подібних судових справах;
— приховали вчинені злочини фігурантів у справі провадження;
— перешкодили громадській діяльності особи 1;
— грубо порушили присягу судді;
— постановили вступну і резолютивну частину ухвали у справі, чого насправді не передбачено Кодексом на досудовому провадженні;
— не зазначили в ухвалі про відвід суддям Михайленко Д.Г. і Павлишин О.Ф. усього тексту вимог п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» та існуючої практики ЄСПЛ щодо обов’язковості взяття самовідводів суддями, стосовно яких існує у сторін провадження недовіра;
— за наслідками розгляду апеляційної скарги не надали особі 1 копії ухвали.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
У відповідності до вимог ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) зазначається таке: «1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. 2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом».
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
«2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Відповідно до ст.21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень), передбачено: «ч.1 Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) зазначається, що «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Михайленко Д.Г., Павлишин О.Ф. і Калугіна І.О. через свою нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Михайленко Д.Г., Павлишин О.Ф. і Калугіна І.О. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним зрадникам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Михайленко Д.Г., Павлишин О.Ф. і Калугіна І.О. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.191, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 1-сс/991/162/19 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Михайленка Д.Г., Павлишина О.Ф. і Калугіної І.О. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Михайленка Д.Г., Павлишина О.Ф. і Калугіної І.О. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Михайленко Д.Г., Павлишин О.Ф. і Калугіна І.О., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом перевищують свої службові повноваження, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій та саботують роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Михайленко Д.Г., Павлишин О.Ф. і Калугіна І.О. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України мають безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Михайленко Д.Г., Павлишиним О.Ф. і Калугіною І.О. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Михайленка Д.Г., Павлишина О.Ф. і Калугіної І.О. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Михайленко Д.Г., Павлишиним О.Ф. і Калугіною І.О. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.191, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Михайленко Д.Г., Павлишиним О.Ф. і Калугіною І.О. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Михайленко Д.Г., Павлишина О.Ф. і Калугіної І.О., які регулярно і грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Михайленко Д.Г. Павлишин О.Ф. Калугіна І.О. ухвала 1

Михайленко Д.Г. Павлишин О.Ф. Калугіна І.О. ухвала 2

Михайленко Д.Г. Павлишин О.Ф. Калугіна І.О. ухвала 3

5 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Надія
2 роки тому

Судячи з того як ця корупційна сарана відкрито протистоїть громадській діяльності та шкодить інтересам громадян і нашій державі в цілому, то є відповідні підстави для здогадок що їх кришує іуда Володимир Зеленський із Петром Порошенком! А чому б і ні, аби лише ці подрасти виконували час від часу волю іудейських кланів по розкулькулюванню бізнесу, перерозподілу територій і сфер впливу! Не потрібно бути особливо мудрим що б це зрозуміти, так як кожний їх замовний суд – це суцільні спектаклі з усування конкурентів і вибивання з них грошей! Тому всім і насрати на те, чи являються психічно хворими ці судді або ні.… Читати далі »

Кирил
2 роки тому

Этот гопник Михайленко Д.Г. вроде преподавал. Если это так, то чему он мог научить своих студентов, когда он до сих пор не умеет писать судебные решения? Согласно Инструкций с деловодства в судах, утвержденных Приказом ДСА от 17.12.2013 года по № 173, обязательным условием составления судебных решений является 12 шрифт Times New Roman, отсутствие междустрочные интервалов, обозначение где хранится оригинал решения и когда оно набирает силы, а если решение состоит больше чем из одного листа – решения суда сшиваются и скрепляются печаткой суда, а также многое другое. Также, в соответствии с требованиями КПК и роз’ясненнями Верховного Суда, “вступних і резулятивних частин… Читати далі »

Вітя
2 роки тому

Не розумію, навіщо президент України і вища рада правосуддя надає роботу корупціонерам, збоченцям, насильникам і сепаратистам? З розміщених тут декількох статей громадських розслідувань слідує, що сепаратист Михайленко та інші його подільники уже зашкодили відрахуванню до скарбниці держави податків мінімум як на десятки мільйонів гривень. Які потрібні ще докази для уряду, що цю мразь потрібно негайно позбавляти повноважень та засудити до довічного ув’язнення за державну зраду, саботаж і диверсії?! Країна в дефолті, військова компанія на межі зриву, ризик всеукраїнської інтервенції складає близько 99%, а ця фашистська наволоч щодня та планомірно виносить 100% неправосудних рішень, якими навмисне приховує неплатників податків. Нанайці, так… Читати далі »

Олексій
2 роки тому

Будь-ласка викладайте більше прикладів неналежної поведінки судді Михайленко Д.Г. За цими фактами ці ганебні судді будуть скоро притягнутими до кримінальної і дисциплінарної відповідальності. Вищий антикорупційний суд створювався урядом не для того, що б такі ганебні судді як Михайленко Д.Г. їх дискредитували!

Аркадій
2 роки тому

питання до СБУ та особисто до клоуна-Баканова: чому збоченець і тварюка-сепаратист Михайленко Д.Г. ще не арештований? за три місяці своєї підривної діяльності у ВАСУ цей сепаратист позбавив державну скарбницю надходження у сотні мільйонів гривень. чи це така урядова програма Володимира Зеленського – створювати безпечні умови для диверсійної діяльності сифілітичних агентів від ворогуючих країн? якщо це так, то пора уже брати за смердючий зад Володимира Зеленського і судити їх обох народним судом за статтею “державна зрада”!