Карабань Володимир Миколайович

Суддя Карабань В.М. Неуч і барига саботує розгляд справ

Новости, Популярные новости, Суды

У провадженні Першого СВ ТУ ДБР, розташованого м.Києві, перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року за ознаками вчинених заступником начальника ГСУ ФР ДФС України Татаріновим Р.В. правопорушень, передбачених ч.2 ст.366 КК України.
06.02.2020 року, у злісне порушення ст.55, 56, 21, 220, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57 Конституції України та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», слідчий Першого СВ ТУ ДБР Кравченко М.В. надіслав особі 1 поштою простий лист, в якому була копія Постанови від 03.02.2020 року про повторне закриття кримінального провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року.
Вважаючи Постанову від 03.02.2020 року слідчого Кравченко М.В. незаконною і передчасною, а відтак підлягаючою до скасування в судовому порядку, особа 1 подав 18.02.2020 року на ім’я слідчого судді Печерського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 3791/18 на Постанову від 03.02.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року слідчим Кравченко М.В., в якій зазначив, що перед тим як закрити вказане кримінальне провадження слідчий не вчинив наступних обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
1) знову не виконав Ухвалу у судовій справі № 760/13794/18 від 08.06.2018 року;
2) знову не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування;
4) знову не вручив особі 1 жодного витягу з ЄРДР;
5) знову не надав особі 1 Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, поза тим і не виніс Постанови про не визнання його потерпілим у даному провадженні;
6) знову не визначив процесуального статусу особи 1 у даному кримінальному провадженні;
7) жодного разу не допитав особу 1 у справі даного провадження;
8) жодного разу не допитав широкого кола існуючих свідків у справі даного провадження;
9) знову не вніс до ЄРДР зазначених у резулятивній частині ухвали кваліфікаційних статтей вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.382, ч.1 ст.396 КК України;
10) не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2386/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінальних правопорушень за кваліфікацією – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.382, ч.1 ст.396 КК України;
11) не проводив розслідування за статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.382, ч.1 ст.396 ККУ;
12) не перекинув до ГПД НАБУ за належністю провадження за кваліфікаційними статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364 та ч.2 ст.368 КК України (у відповідності до вимог ст.216 КПК України);
13) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою 1 заяву за вих. № 2589/04 від 04.10.2018 року;
14) не надав особі 1 відповіді на подану заяву за вих. № 2589/04 від 04.10.2018 року;
15) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2386/21 від 21.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення;
16) не допитав фігуранта у справі провадження щодо суті порушених особою 1 питань, які піднімалися ним у заяві за вих. № 2386/21 від 21.05.2018 року;
17) не провів жодного перехресного (одночасного) допиту;
18) не дослідив і не надав правової оцінки тому, що фігурант досі не виконав 14 ухвал суду;
19) не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи у відповідності до отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
20) не надав особі 1 можливості залучити до справи провадження наявні у нього докази вчиненого злочину;
21) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отриманого ним ушкодження здоров’я по вині фігуранта у справі провадження;
22) не надав особі 1 можливості долучити до справи провадження документи, які доказують факт отримання ним матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні.
23) не призначив судової експертизи наявних в особи 1 доказів: відеозаписи і аудіозаписи.
03.02.2020 року слідчий Кравченко М.В. закрив кримінальне провадження за № 52018000000000611 від 23.06.2018 року не вчинивши жодної слідчої і процесуальної дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому. Слідчий Кравченко М.В. своєю Постановою від 03.02.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року також порушив вимоги ст.110 КПК України. У відповідності до п.5 ст.110 КПК, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо,
чого майже не має у Постанові від 03.02.2020 року слідчого Кравченко М.В. про закриття кримінального провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року. Натомість, всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК України, у Постанові від 03.02.2020 року слідчого Кравченко М.В. відсутні:
1) перелік проведених слідчих дій;
2) причини не проведення допиту заявників, свідків, потерпілих;
3) причини не проведення експертизи наявних доказів;
4) правова оцінка фігурантам у справі провадження;
5) правова оцінка доказам у справі провадження;
6) реєстраційний номер та дата реєстрації постанови;
7) підпис керівника підрозділу;
8) печатка органу досудового розслідування.
В той же час Постанова від 03.02.2020 року слідчого Кравченко М.В. не містить таких позначок:
«Згідно з оригіналом», дати створення копії Постанови, ПІП особи що створювала дану копію, зазначення посади і місця роботи особи, що виготовляла копію, підпис особи що створювала дану копію, дати реєстрації Постанови в канцелярії ДБР, ПІП керівника органу досудового розслідування, що ознайомлювався із даною копією, підпису керівника органу досудового розслідування, печатки органу досудового розслідування тощо. Останнє є доказом того, що слідчий Кравченко М.В. порушив вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності», що надавало окрему підставу для скасування Постанови від 03.02.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року.
Саме такої позиції притримується Верховний Суд у своєму рішенні за № 826/247/18 від 11.01.2019 року, адже не прийняв до свого розгляду касаційну скаргу від голови КМДА Кличка В.В. у зв’язку з порушенням вимог саме цих законів. А саме, як зазначається Верховним Судом у вказаному рішенні, копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: «з оригіналом згідно» або «копія відповідає оригіналу»), зазначення дати створення копії, зазначення ПІП особи та його посаду, що створювала копію, зазначення посади і ПІП керівника підрозділу, що ознайомлювався з документом та візував його, завірення копії документу мокрою печаткою установи, реєстрація вихідної кореспонденції в канцелярії органу досудового розслідування, із зазначенням номеру та дати такої реєстрації.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Саме про це зазначалося в долученій особою 1 до справи провадження копії рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено голові КМДА у прийнятті касаційної скарги, так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (не було правильним чином завірено саму скаргу і додатки до касаційної скарги у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності»), адже належним чином не завірив Постанову від 03.02.2020 року. Крім цього, в Постанові від 03.02.2020 року не вказано змісту обставин, які є підставою для прийняття саме такого рішення та мотивів її прийняття, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу.
Текст оскаржуваної Постанови містить протиріччя, оскільки слідчий Кравченко М.В. в своїй Постанові від 03.02.2020 року обгрунтовує відсутність складу злочину, а в резолютивній частині даної Постанови в якості процесуальних підстав для закриття провадження посилається на положення п.2 ч.1 ст.284 КПК (закриття провадження у зв’язку з відсутністю події злочину).
Добре знаючи про звичну як для переважної більшості суддів Печерського районного суду м.Києва затримку судового розгляду подібних скарг, особа 1 в прохальній частині своєї скарги за вих. № 3791/18 від 18.02.2020 року на Постанову від 03.02.2020 року про закриття провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року слідчим Кравченко М.В. вказав:
“Розглянути дану скаргу в строк до 5 (п’яти) діб або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження головою суду Акту прийняття — передачі судової справи)”.
У відповідності до положення ст.35 КПК України, судову справу № 757/8108/20 було авторозподілено на суддю Печерського районного суду м.Києва Карабань Володимира Миколайовича, який всупереч вимогам ч.2 ст.306 КПК України протиправно її утримував без належного розгляду більше 4 (чотирьох) календарних місяців.
17.06.2020 року, після незаконного утримування скарги за вих. № 3791/18 від 18.02.2020 року понад 4 (чотирьох) місяців, слідчий суддя Карабань В.М. за наслідками проведеного розгляду справи постановив Ухвалу, якою відмовив особі 1 у задоволенні скарги на Постанову від 03.02.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року слідчим Кравченко М.В. Підставою винесення саме такого параноїдального рішення, на думку слідчого судді Карабань В.М. стало те, що нібито “закінчився строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні”.
З рішенням слідчого судді Карабаня В.М. у судовій справі № 757/8108/20 від 17.06.2020 року особа 1 погодитися не може з наступних підстав.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 125 і 139, Положення про внесення відомостей до ЄРДР та позиції колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року та № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року, не підлягають обчисленню строки досудового розслідування, в якому до ЄРДР насправді не було внесеними кваліфікаційні статті вчиненого злочину, у відповідності до вимог ухвали слідчого судді у справі № 760/13794/18 від 08.06.2018 року, що також має місце в оскаржуваній Постанові від 03.02.2020 року.
Тобто, при винесенні 03.02.2020 року слідчим Кравченко М.В. Постанови про закриття кримінального провадження № 52018000000000611 від 23.06.2018 року, останнім було упущено те, що ухвала слідчого судді у судовій справі № 760/13794/18 від 08.06.2018 року досі не виконана: не внесено до ЄРДР кваліфікаційних статтей вчиненого злочину, які були зазначеними в заяві про вчинення кримінального правопорушення та в резулятивній частині вказаної вище ухвали слідчого судді. Більше цього, даний слідчий і керівник ГПД НАБУ умисно уникали від розгляду подані йому з цього приводу заяви в порядку ст.220 КПК (просив внести до ЄРДР зміни і доповнення), а відповідно – відлік часу щодо перебігу процесуальних строків не міг розпочатися в світлі вимог ч.1 ст.219 КПК. Також, слідчий Кравченко М.В. при винесенні своєї ганебної Постанови від 03.02.2020 року упустив і те, що при проведенні допиту особи 1 і його свідків могли сплити додаткові відомості про вчинення кримінального правопорушення за кваліфікацією вчиненого злочину – ч.1 ст.111 КК України, щодо якого законом не встановлено строку давності.
У відповідності до вимог ч.1 ст.214 КПК України, особа 1 подав короткий зміст заяви про вчинене кримінальне правопорушення. Поміж тим, законодавець зберігає право за заявником в любу мить доповнити раніше вже повідомлені ним відомості про вчинення кримінального правопорушення або змінити їх. Це також стосується і доказів вчинення злочину, які заявник на любому етапі досудового розслідування міг подати вказаному слідчому, однак він неправомірно відсторонив особу 1 від участі у даному кримінальному провадженні з метою приховування вчинених фігурантами злочинів, навіть не допитавши заявника і його свідків, а також фігуранта у справі даного провадження.
Ідентичною є позиція колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року і стосовно подання клопотань слідчому щодо внесення до ЄРДР усіх відомостей заяви про вчинення кримінального правопорушення, визначених ч.5 ст.214 КПК України, де в такому разі слідчі вимушені скорятися закону і шляхом внесення змін доповнити ЄРДР достатніми відомостями про вчинення злочину з наступним проведенням досудового розслідування саме за такими змінами, а у разі нехтування правами потерпілих – бездіяльність слідчого може бути оскарженою до суду в порядку ст.303 КПК України.
Останнє відповідає вимогам Кримінально-процесуального закону, Конституції України та практиці ЄСПЛ. Крім цього, викладені обставини в ухвалі у судовій справі № 757/8108/20 від 17.06.2020 року суддею Карабань В.М. не відповідають фактичним обставинам справи, однак доводять психічну ненормальність даного судді та/або його очевидну професійну безграмотність, вроджену безмозкість, чітко сплановану підривну діяльність і саботаж.
У доказ цьому є те, що у судовій справі та у справі кримінального провадження немає належних і припустимих доказів тому, що особу 1 дійсно хтось намагався допитати. Більше того, КПК не передбачає закриття кримінального провадження через не явку заявника на допит, однак передбачає застосування до нього приводу або накладення грошових стягнень, чого слідчий чомусь не зробив, напевне знаючи що для цього у нього немає жодної підстави та доказів. Також, що не менш важливо, суддя Карабань В.М. станом на 30.06.2020 року навіть не “відписав” ухвалу у судовій справі за №757/8108/20 від 17.06.2020 року (зі слів його помічників та за фактом відсутності її копії в Реєстрі), що піднімає ряд слушних запитань до даного судді: “А як могло відбутися проголошення рішення у даній судовій справі після виходу судді з нарадчої кімнати, якщо саме такого рішення ще не існує в природі”, “А чи виходив даний суддя взагалі до нарадчої кімнати? “А чи був насправді судовий розгляд у даному провадженні? “А чи досліджував даний суддя матеріали кримінального провадження, що і передбачено вимогами ст.23 КПК України”?
Суддя Карабань В.М., добре володіючи інформацією щодо не виконання слідчим Кравченко М.В. ухвали у судовій справі № 760/13794/18 від 08.06.2018 року, чомусь знехтував вимогами Конституції України, КПК та ЄСПЛ, не виконав свій прямий обов’язок (передбачений ст.129, 129-1 Конституції) – ініціювання виконання досі не виконаної ухвали суду щодо внесення до ЄРДР усіх кваліфікаційних статтей вчиненого злочину, зазначених в резулятивній частині ухвали слідчого судді та в заяві за вих. № 2759/06 від 21.02.2019 року про вчинення кримінальних правопорушень (що також передбачено Наказом ГПУ за №139), а також проведення за цими самими статтями кримінального Кодексу всебічного та неупередженого досудового розслідування.
При цьому слід особливо зазначити, що станом на 30.06.2020 року слідчий суддя Карабань В.М. виніс біля 3 (трьох) неправосудних ухвал та продовжує за ідентичним сценарієм утримувати не розглянутими ще біля 2 (двох) судових справ (із датами затримки їх розгляду від 3 до 7 календарних місяців, що рівняється відрізку часу, відведеного слідчому на проведення досудового розслідування), якими з однієї сторони, нівелює кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкоджає наповненню державної скарбниці на сотні мільярдів гривень, тим самим суттєво послаблюючи боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
Крім цього слід особливо зазначити, що суддя Карабань В.М., станом на 30.06.2020 року позбавляє права особи 1 на оскарження в апеляційній інстанції його неправосудного рішення у справі №757/8108/20 від 17.06.2020 року, адже категорично відмовляється надати йому наручно (або шляхом надсилання поштової кореспонденції) копію винесеної ухвали.
Статтею 306 КПК (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) передбачено таке: «1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави. 2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
Статтею 129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання) передбачається, що: “Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд”.
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено: «1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
В статті 129 Конституції України (Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права) зазначається таке:
«Основними засадами судочинства є:
1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
2) забезпечення доведеності вини;
3) змагальність сторін та свобода в наданні суду своїх доказів і у доведенні їх переконливості;
4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором;
5) забезпечення обвинуваченому права на захист;
6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
7) розумні строки розгляду справи судом;
8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення;
9) обов’язковість судового рішення. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства».
У відповідності до ст.23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) закон передбачає: “1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. 2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом”.
У відповідності до ст.220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий (прокурор) зобов’язані розглянути в строк не більше 72-х годин з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй поштою». Клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які залучені у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання. Тут йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обгрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для цього кримінального провадження. Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав у строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Продовженню такий строк не підлягає. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстава для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
У відповідності до вимог ст.22 КПК (Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) передбачено таке:
«1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.
5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.
6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків».
У відповідності до Наказу № 139 ГПУ, то в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата):
«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».

Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа має мати доступ до суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду». Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя). Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків… або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в ООС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Суддя Карабань В.М., явно через свою злочинність, продажність, нахабність, бездарність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, суддя Карабань В.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному диверсанту фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що слідчий суддя Печерського районного суду м.Києва Карабань В.М. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 757/8108/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Карабань В.М. слід розцінювати як таку, що направлена на зумисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Карабань В.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Карабань В.М., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищує свої службові повноваження, приховує вчинені злочини, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, перешкоджає доступу до правосуддя, порушує присягу судді, виносить неправосудні рішення, вчиняє службові підроблення, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Карабань В.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Карабань В.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Карабань В.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачений ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Карабань В.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Карабань В.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку судді Карабань В.М., який порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ та ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Карабань Володимир Миколайович апеляційне рішення 1

Карабань Володимир Миколайович апеляційне рішення 2

Карабань Володимир Миколайович апеляційне рішення 3

Карабань Володимир Миколайович апеляційне рішення 4

Карабань Володимир Миколайович апеляційне рішення 5

5 comments

  • Ви тільки гляньте на цю потріпану морду (як у крокодила) цього синявки-алкаша Карабаня, яка так і просить цеглини. Як на мене, то дупа любої мавпи куда гарніша за морду цього імбецила. Цей безпридільник Карабань насправді взагалі не пише судових рішень, а просить чи не кожного першого скаржника, адвоката, прокурора і слідчого приносити йому на флешці уже готові тексти ухвал. Одним з таких був і я, якому дав цей урод наперед заготовлену електронну адресу і номер мобільного телефону, що б на них можна було скинути файл написаної мною ухвали. Ця потвора працює в суді нібито з 2003 року, однак досі не знає “таблички” множення. При цьому всьому ця пархата іудейська наволоч навіть лінується заглянути в КПК і КК України, що б уникати неприємних ситуацій, пов’язаних із незнанням банальних статтей Кодексу. Моя думка про цього підара така: хворий на всю голову, дурний і тупий як сибірський валенок. При цьому всьому ще й закінчений алкаш!

  • ну і рожа в цього дебіла, аж нудно дивитися на нього! підарюга Карабань навіть не зачитав прав і обов’язків учаснику судового засідання, а в кінці такого засідання – забув про дебати. таке відчуття що алкоголь його курячі мізки в гімно уже перетворив. з цього відео можна зробити припущення, що цей напіврозумний уйобок Карабань вступив у зговір із слідчим чи з фігурантом провадження з метою навмисного затягування розгляду судової справи до такої степені, що б потім з’явилася потреба закрити провадження за фактом закінчення строку досудового розслідування! у всякому разі я ще такого ніколи не чув, що б судову справу, відкриту в порядку ст. 303-304 КПК, суддя не розглядав аж 180 днів, так як ст. 306 КПК передбачає розгляд такої справи не більше 5 діб. Карабань на 100% у цій справі є корупціонером, так як мусив передати дану справу на повторний авторозподіл після неспроможності забезпечення її розгляду впродовж 14 днів відповідно пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами).

  • урод Карабань прийняв таке рішення тільки через те, що отримав хабар або через алкогольний делирий, який завжди супроводжує дегенеративні перетворення в організмі хронічних алкоголіків. однак, за обох цих випадків ця задрипана мавпа не має права надалі працювати в суді і псувати життя та здоров’я людям! такі дегенерати мають працювати у шахтах чи на лісоповалах, де розуму зовсім не потрібно, що б тримати в руках пилу чи кірку. тому звертаю увагу президента Зеленського і міністерство юстиції на гострій потребі у чистці суддівського корпусу. краще взагалі не мати таких єбланів, ані ж мати і постійно мучитися з ними!

  • якщо цей алкогольний урод бачив у справі суду даний примірник апеляційної ухвали (як судову практику), то навіть не маючи мізків у своєму алкогольному черепі міг би здогадатися, що не можна було відмовляти у задоволенні цієї скарги хоча б тому, що відлік часу на досудове розслідування не міг розпочатися у причині не внесення слідчим до ЄРДР жодної статті вчиненого злочину, які зазначав у своїй заяві про вчинення злочину скаржник. це ж наскільки потрібно бути дурним і тупим, що б не здогадатися прочитати копію цієї чи іншої подібної апеляційної ухвали і прийняти ідентичне рішення – скасувати постанову слідчого. що ж до вимог статті 129-1 КПК України, то це зачухане і лисе уйобище не мав права не знати, що його прямим обов’язком було ще й проконтролювати дії слідчого аби той навіть через рік після винесення слідчим суддею окремої ухвали про внесення відомостей заяви про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР все-таки виконав вимоги цієї ухвали та розпочати досудове розслідування, а не закінчити його, так і не вчинивши жодної дії. запитується, а скільки потрібно було мати в черепку цього дебільного судді мозків, що б прочитати готову ухвалу і вчинити так, як це уже було зроблено колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду?

  • Дешева алкогольна сучка, деградант рівня звичайної мартишки. Тільки суддя Карабань міг так довго працювати в суді і не засвоїти жодного правила чи статті КПК! Дивно що в 21 сторіччі така алкогольна мерзота може стати суддею і безкарно шкодити громадським діячам, патріотам нашої держави та самій державі і бути не покараним і зберігати під своєї смердючою дупою крісло судді! Ганьба Зеленському і ВРП, які приховують злочини цього недолюда і аліка!

Залишити відповідь