Калашнікова Олена Володимирівна

Калашнікова О.В., Білак М.В. і Губська О.А. під наркотою

Выборы, Новости, Популярные новости, Суды

31.10.2020 року особа 1 подав до Шостого апеляційного адміністративного суду, як суду першої інстанції, позовну заяву про визнання бездіяльності ЦВК протиправною та зобов’язання вчинити дії, в якій просив суд:
“1. Прослухати в судовому засіданні оригінали аудіозаписів телефонних розмов із заступником голови ОВК № 208 Григорчук Тетяною Анатоліївною як належний і припустимий доказ у провадженні.
2. Визнати бездіяльність Центральної виборчої комісії протиправною.
3. Накласти на Центральну виборчу комісію адміністративне стягнення у грошовій формі – 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
4. Зобов’язати Центральну виборчу комісію розглянути скаргу від 29.10.2020 року по суті справи;
5. Зобов’язати Центральну виборчу комісію надати копії Рішень ДВК за № 740005, № 740003, № 740023 і № 740111 щодо результату розгляду поданих 25.10.2020 року скарг.
6. Зобов’язати Центральну виборчу комісію належним чином відреагувати на допущені порушення ДВК за № 740005, № 740003, № 740023 і № 740111.
7. Зобов’язати Центральну виборчу комісію належним чином відреагувати на допущені порушення ОВК № 208.
Крім цього, перед початком розгляду заяви, в порядку клопотання особа 1 просив суд:
1. Допитати свідка з числа довірених осіб Савенко Сергія Олександровича.
2. Залучити до справи провадження докази того, що особа 1 насправді не отримував від Відповідача відзиву на позовну заяву та жодних інших документів, які представник Відповідача перед початком судового засідання приєднав до судової справи.
3. Залучити до справи провадження три витяги з ЄРДР, як докази того, що Відповідач за ідентичну бездіяльність уже перебуває на даний час у трьох кримінальних провадженнях.
4. Залучити до справи провадження копію Відомості про передачу 22.10.2020 року Окружною виборчою комісією з виборів народних депутатів України інформаційних плакатів кандидатів у народні депутати України, зареєстрованих в одномандатному виборчому окрузі № 208, дільничним виборчим комісіям звичайних та спеціальних виборчих дільниць із запізненням на 33 календарні дні, що порушило вимоги Закону України «Про вибори народних депутатів України».
В обгрунтування своїх доводів особа 1 надав суду копію скарги, яка ним була подана 29.10.2020 року до ЦВК, однак станом навіть на 31.10.2020 року так і не була розглянутою. У всякому випадку особа 1 жодної відповіді від ЦВК станом на 31.10.2020 року не отримував, а протилежному досі немає доказів у судовій справі № 855/83/20.
Однак, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Кучми А.Ю., Аліменка В.О. та Безименної Н.В. 02.11.2020 року позбавила особу 1 процесуального права на ознайомлення із залученими до судової справи представником Відповідача матеріалів: з відзивом на позовну заяву, копіями нібито наданої ЦВК відповіді особі 1, карткою реєстрації вихідної кореспонденції.
Останнє позбавило особу 1 права знати про що у цих самих документах йшлося та права на надання з цього приводу пояснень. Крім цього, особа 1 не в стані був оцінити прийнятність таких доказів, оскільки йому не було відомо про належність і припустимість залучених до справи суду представником Відповідача доказів.
Як згодом стало особі 1 відомо (після прийняття даним судом Рішення), що представник Відповідача належним чином не оформив свого відзиву на позовну заяву та копій нібито наданої Позивачу відповіді уповноваженою особою ЦВК, а також карток реєстрації вихідної кореспонденції.
Останнє порушувало вимоги Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності, на що особа 1 окремо наголошував на початку судового засідання 02.11.2020 року, однак судді колегії на це порушення чомусь у визначений законом спосіб не відреагували.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Саме про це йдеться в долученій особою 1 до скарги копії рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги голови КМДА Кличка В.В., так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (не було правильним чином завірено додатки до касаційної скарги та саму скаргу: відсутній реєстраційний номер канцелярії вихідної кореспонденції, не зазначено в правому верхньому куті «копія вірна», не має підпису і ПІП особи, що створювала ці копії, не вказана посада особи, яка створювала дані копії, відсутній підпис цієї особи; відсутнє ПІП і посада керівника підрозділу, який мусив бути ознайомленим з відзивом на позовну заяву, копіями нібито надісланої відповіді з ЦВК, копіями карток реєстрації вихідної кореспонденції тощо).
Також, колегія суддів проігнорувала і той факт, що представник Відповідача не підтвердив своїх повноважень на участь у засіданні та на залучення до справи документів та їх копій.
Крім цього, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Кучми А.Ю., Аліменка В.О. та Безименної Н.В. проігнорували розгляд заявлених клопотань. Даними суддями було лише в околопроцесуальній формі повідомлено особу 1 «що згодом після початку розгляду судової справи стане зрозуміло, що робити з цими клопотаннями» (?), однак до них згодом так і не повернулися та питання допиту свідка не вирішувалося, рівно як і не було прослухано оригінали аудіозаписів як належні і припустимі докази у провадженні. З однієї сторони тут має місце порушення послідовності ведення судового засідання, а з іншої – порушення норм матеріального і процесуального права, що передбачає скасування такого Рішення. Не витримує критики і те, що колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Кучми А.Ю., Аліменка В.О. та Безименної Н.В. прийняли як за належний і припустимий доказ те, що насправді не може являтися навіть приблизним доказом (не завірену копію картки про відправку поштових листів прийнято судом за конверт цінного поштового відправлення з описом його вмісту, якого у справі суду насправді не було).
Тобто, як це було протиправно зазначено вищевказаними суддями в першому абзаці шостого аркушу Рішення, що «Матеріали справи містять докази (?) направлення Позивачу Рішення Центральної виборчої комісії за № 21-36/1-4067 від 30.10.2020 року (20750), яким скаргу Позивача від 29.10.2020 року було повернуто без розгляду, у такій формі: картка реєстрації вихідної кореспонденції, інформація про документи, що відправлені з ЦВК станом на 02.11.2020 року».
Саме цим твердженням колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі Кучми А.Ю., Аліменка В.О. та Безименної Н.В. визнала себе такими, які досі не знають що насправді означає належність і припустимість доказів. Тобто, судді Кучма А.Ю., Аліменко В.О. та Безименна Н.В. винесли судове Рішення на припущеннях, так як у справі суду досі немає жодного конверта із штрихкодом про відправку листа з повернутими матеріалами скарги (або ж цінного листа з вкладенням опису його вмісту). Сам по собі лист чи картка реєстрації вихідної кореспонденції не можуть об’єктивно свідчити про те, що ЦВК повернуло особі 1 скаргу, так як не несуть про це жодної інформації, яка може міститися на конверті (у вигляді штрихкоду та штемпеля дати відправки кореспонденції) чи у конверті (у вигляді опису вкладення у цінний лист).
Поміж тим, лише 03.11.2020 року особа 1 отримав від ЦВК оскаржуваний поштовий лист, однак із датою його справжнього відправлення не 30.10.2020 року, як це було напрочуд встановлено колегією суддів Апеляційного адміністративного суду, а 02.11.2020 року, що на 3 (три) дні було пізніше від “встановленої” цим судом дати. Останнє остаточно доводило те, що ЦВК порушило встановлений законом строк на розгляд скарги, а значить – проявило бездіяльність, яка і була предметом судового позову. Останнє доводило те, що станом на 02.11.2020 року ЦВК допустила бездіяльність, а відповідно – судовий позов особи 1 мав бути задоволеним.
У відповідності до змісту ч.2 ст.111 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», скарга, оформлена без дотримання вимог ст.110 Закону, повертається скаржнику Головою ЦВК або іншим членом ЦВК за дорученням Голови ЦВК без розгляду не пізніше як на наступний день після дня надходження скарги, а скарга, подана напередодні дня голосування, в день голосування чи наступного дня, – невідкладно. Відповідно, скарга особи 1 мусила бути повернутою не пізніше як 30.10.2020 року або ж розглянутою в порядку, який скаржник визначив у прохальній частині своєї скарги. А по-скільки скарга була повернутою особі 1 лише 02.11.2020 року, то за змістом ч.2 ст.111 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», станом на вказану дату бездіяльність уже тривала три доби, яка мусила лягти в основу справедливого судового Рішення, однак була з корупційних мотивів прихованою, а судове рішення – сфабрикованим. При цьому слід окремо зауважити, що судді Кучма А.Ю., Аліменко В.О. та Безименна Н.В. пропустили обов’язковий етап судового розгляду – дослідження матеріалів судової справи. Даними суддями також не було зачитано повний текст Рішення, посилаючись на свою “зайнятість”, що є порушенням норм матеріального і процесуального права.
Не погоджуючись із неправосудним Рішенням суддів Кучма А.Ю., Аліменко В.О. і Безименної Н.В. особа 1 подав 03.11.2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Апеляційну скаргу на Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 року у судовій праві № 855/83/20 про відмову в задоволенні адміністративного позову про визнання бездіяльності Центральної виборчої комісії протиправною та зобов’язання вчинити дії.
05.11.2020 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі судді Калашнікової Олени Володимирівни, Білак Мирослави Вікторівни, Губської Олени Анатоліївни розглянули апеляційну скаргу особи 1 на Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 року у судовій праві № 855/83/20 про відмову в задоволенні адміністративного позову про визнання бездіяльності Центральної виборчої комісії протиправною та зобов’язання вчинити дії, за результатами чого винесли безпрецедентну неправосудну Постанову у провадженні № А/9901/47/20, яким було апеляційну скаргу особи 1 залишено без задоволення, а Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 року без змін.
При цьому, судді Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду Калашнікова О.В., Білак М.В. та Губська О.А. вчинили зухвалі протиправні дії:
1) допустили до судового засідання представника Відповідача Зозулю Тараса Михайловича, який не підтвердив свої повноваження;
2) дозволили представнику Відповідача Зозулі Т.М., який не підтвердив своїх повноважень, залучати до судової справи документи;
3) дозволили представнику Відповідача Зозулі Т.М., який не підтвердив своїх повноважень, залучати до судової справи копії належним чином не завірених документів;
4) у порушення вимог ст.79, 204 КАСУ, судді залучили до провадження докази представника Відповідача Зозулі Т.М., які не подавалися ним у першій інстанції та копій яких не було надано Позивачу;
5) не надали для ознайомлення особі 1 залучених представником Відповідача Зозулею Т.М. до справи суду документів, копій документів та нових доказів у провадженні;
6) проігнорували заперечення особи 1 щодо участі у судовому засіданні представника Відповідача Зозулю Т.М., який не підтвердив своїх повноважень;
7) приховали від судового розгляду той факт, що судді Шостого апеляційного адміністративного суду насправді не розглядали клопотання особи 1;
8) приховали від судового розгляду те, що судді Шостого апеляційного адміністративного суду не вирішували питання прослуховування аудіозаписів особи 1;
9) в своїй Постанові судді стверджують, що свідка Позивача не було допитано тому, що він сидів у судовій залі, в той час як питання його допиту вирішувалося лише на стадії подачі клопотань;
10) судді приховали від розгляду те, що у справі провадження насправді не міститься жодного припустимого і належного доказу того, що Відповідач направляв 30.10.2020 року Позивачу поштовий лист;
11) судді приховали від судового розгляду той факт, що судді Шостого апеляційного адміністративного суду винесли Рішення, у якому неправдиво зазначили, що нібито у справі суду є докази того, що Відповідач надсилав 30.10.2020 року Позивачу поштовий лист;
12) залучивши в судовому засіданні (в якості клопотання) до судового провадження оригінал конверту із штемпелем фактичної дати його відправки (02.11.2020 року), в якому ЦВК повернула Позивачу його скаргу, чомусь не покладалася на цей найважливіший доказ у справі провадження, який доказував наявність бездіяльності у діях ЦВК;
13) при винесенні своєї злочинної Постанови від 05.11.2020 року судді чомусь не покладалися на фотокопію руху поштового відправлення за штрихкодом № 0100185960441, який відображав дату справжньої відправки ЦВК поштового листа Позивачу (02.11.2020 року) і дату справжнього отримання такого листа Позивачем (03.11.2020 року), в якому знаходилася скарга Позивача, як на належний і припустимий доказ у провадженні;
14) при винесенні злочинної Постанови від 05.11.2020 року чомусь не взято до уваги факт визнання представником Відповідача Зозулею Т.М. предмету Позову;
15) при винесенні неправосудної Постанови від 05.11.2020 року не взято до уваги зізнання представника Відповідача Зозулі Т.М. того факту, що він запізнився із відправленням листа Позивачу аж на три календарних дні і що насправді він не відправляв лист Позивачу 30.10.2020 року, а лише 02.11.2020 року;
16) судді безпідставно у своїй безглуздій Постанові від 05.11.2020 року стверджують, всупереч наявним у справі доказам, що Відповідач бездіяльності не допускав, так як направив поштовий лист Позивачу 30.10.2020 року, чому досі немає у справі суду жодного доказу;
17) суд, в контексті нібито встановленої події (направлення листа Позивачу), взяв за основу звичайний шмат паперу, який ніякого відношення не має до «конверту» із штрихкодом або «опису вкладення у цінний лист». Тобто, суд підтверджував обставини справи іншими засобами доказування, що є неприпустимим;
18) при винесенні неправосудної Постанови від 05.11.2020 року судді посилалися на долучені в першій інстанції представником відповідача копії документів, який не підтвердив своїх повноважень;
19) при винесенні неправосудної Постанови від 05.11.2020 року судді посилалися на долучені в першій інстанції представником відповідача копії документів, які були належним чином не завіреними (у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”);
20) при винесенні Постанови судді проігнорували ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить норму права), адже не проаналізували залучене до провадження рішення Верховного Суду за № 826/247/18 від 11.01.2019 року та не покладалися на нього при винесенні власного рішення;
21) не було надано оцінки тому, що судді Кучма А.Ю., Аліменко В.О. та Безименна Н.В. пропустили обов’язковий етап судового розгляду – дослідження матеріалів судової справи;
22) не було надано оцінки тому, що судді Кучма А.Ю., Аліменко В.О. та Безименна Н.В. не зачитали повний текст судового Рішення;
23) судді нахабно знехтували п.13 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» та Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, адже протиправно зобов’язали особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., в той час як він звільнений законом від такого обов’язку;
24) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді виходили із судової практики Верховного Суду, в той час як Реєстрі судових рішень повно і протилежної судової практики;
25) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді виходили із судової практики Верховного Суду, в той час як у судовій справі не було саме такого рішення, а представник Відповідача з цього приводу не подавав жодних клопотань та заяв;
26) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді порушили принцип безсторонності, адже самостійно відшукали в Реєстрі судових рішень постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року справі № 9901/311/19, якою було відмовлено у задоволенні Касаційної скарги іншого учасника бойових дій, на якого було покладено апеляційною інстанцією сплату судового збору за подачу апеляційної скарги;
27) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді переплутали повноваження Верховного Суду із повноваженнями Конституційного суду України, адже лише останній вправі надавати легітимні роз’яснення, на які згодом можуть опиратися судові органи при винесенні своїх судових рішень;
28) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді упустили те, що станом на дату винесення їх неправосудного рішення Конституційним судом України ще не надавалося жодних роз’яснень щодо звуження (зменшення) пільг учасникам бойових дій та щодо сплати ними судового збору;
29) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді виходили із судової практики Верховного Суду, при цьому надаючи перевагу тим судовим рішенням, які вимагають такої сплати, в той час як протилежні судові рішення мають однакову юридичну силу;
30) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється учасником бойових дій, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді виходили із судової практики Верховного Суду, в той час як в Україні не має прецедентного права (рішення Верховного Суду носять лише рекомендаційний характер);
31) протиправно зобов’язовуючи особу 1, який являється УБД, сплатити судовий збір в сумі 2522,44 коп., судді упустили той момент, що Конституція України не дозволяє звужувати або обмежувати права і свободи громадян (в тому числі пільги учасникам бойових дій);
32) винесена Постанова від 05.11.2020 року не відповідає Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814 (із змінами від 05.08.2020 року N 352) “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”.
У відповідності до Позиції Верховного Суду (що викладена на веб-сайті ДСА від 03.09.2020 року), під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, вимогам статті 59 КАС України, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід притримуватися встановлених правил. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 1140/3392/18. Так, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто та (або) через представника. Верховний Суд зауважив, що відповідно до ч.3 ст.55 КАС юридична особа, суб’єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення або через представника. Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, належним чином завіреною довіреністю фізичної або юридичної особи. Відповідно до положень статті 238 ЦК представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Крім цього, ст.60 КАС України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (ч.1,2 ст.60 КАС України).
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС України).
Аналогічні правові висновки було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 826/5500/18, Касаційним адміністративним судом у постанові від 23.11.2018 у справі № 166/963/18, постанові від 23.01.2019 у справі № 750/4345/18, постановах від 02.07.2020 у справі № 805/3366/17-а.
Стаття 59 КАС (Документи, що підтверджують повноваження представників) передбачає:
1. Повноваження представників сторін та інших учасників мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем майна.
2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або іншою особою.
У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи.
Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу, який прийняв рішення.
3. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
4. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”.
5. Відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді.
6. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
7. У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним цифровим підписом. У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання заяви, скарги, клопотання.
У статті 60 КАС України зазначається (Повноваження представника в суді) що:
1. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки.
2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
3. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суду шляхом подання письмової заяви.
4. У разі припинення повноважень представника на здійснення представництва особи у справі він не може бути у цій самій справі представником іншої сторони, третьої особи на іншій стороні або третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору.
5. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються Цивільним кодексом України.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку» (із змінами і доповненнями від 27.12.2019 року за № 1149)», у листах з оголошеною цінністю (цінних листах) пересилаються – цінні папери, документи (дипломи, паспорти, посвідчення водія, свідоцтва про народження, свідоцтва про одруження, трудові книжки, військові квитки тощо), облігації державних позик, лотерейні білети, грамоти, фотокартки, художні картки, рукописи, пенсійні та судові справи, ділові папери, звіти, заяви, клопотання, вимоги, скарги, претензії, акти, договори і т.д., тобто документи що становлять цінність для відправника або одержувача. Простий же лист є звичайним поштовим відправленням, що приймається працівниками пошти для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення та без видачі відправникові розрахункового документа про прийняття такого листа і доставляється адресатові (одержувачу) без відповідної розписки. Таке поштове відправлення не підлягає належному контролю і відповідно, поштова служба за не доставку такого відправлення, або ж за несвоєчасну доставку кореспонденції – жодної відповідальності не несе. З цього витікає наступне: порушуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку», відправник простого листа бере на себе всі ризики, що пов’язані з не доставкою адресату його кореспонденції, або ж з більш пізніми термінами його доставки, необхідними заявнику для реалізації своїх процесуальних прав. Крім цього, відправляючи просту кореспонденцію відправник простого листа мусить усвідомлювати те, що терміни доставки адресату його кореспонденції не можуть бути доказаними у випадках можливих оскаржень до державних інстанцій чи то до суду.
У відповідності до вимог ст.79 КАС України (Подання доказів):
1. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
2. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
3. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
4. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
5. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
6. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.
7. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися
обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк
подання додаткових доказів.
8. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
9. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
10. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Статтею 72 КАС України (Поняття доказів) передбачено:
1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
2. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
В статті 73 КАС України (Належність доказів) зазначається таке:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність доказу для підтвердження вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно вимогам статті 74 КАС України (Допустимість доказів):
1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 75 КАС України (Достовірність доказів) встановлено:
1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
В статті 76 КАС України (Достатність доказів) вказано таке:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено в статті 77 КАС України ( Обов’язок доказування):
1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
3. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
4. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
5. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Стаття 90 КАС України (Оцінка доказів) констатує:
1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
2. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
4. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Статтею 204 КАС України (Розгляд заяв та клопотань) передбачається:
1. Головуючий з’ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
2. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Стаття 166 КАС України (Заяви, клопотання і заперечення) передбачає:
1. При розгляді справи учасники викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
2. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
3. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Статтею 211 КАС України (Дослідження доказів) зазначається:
1. Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
2. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
3. Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, визначених цим Кодексом, і пред’являються учасникам справи за їхнім клопотанням, а в разі необхідності – також свідкам, експертам, спеціалістам.
4. Відтворення аудіо- і відеозапису проводиться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально обладнаному для цього.
5. Учасники справи можуть давати пояснення з приводу письмових, речових і електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, яка викликала експерта.
У ст.220 КАС (Відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження) зазначено:
1. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні з відображенням у протоколі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). Після цього суд заслуховує пояснення учасників справи.
2. У разі відтворення звукозапису і відеозапису, їх можна повторяти повністю або частково.
3. З метою з’ясування відомостей, що містяться у звуко- і відеозаписах, судом може бути залучено спеціаліста.
4. Під час дослідження звуко- чи відеозапису застосовуються правила цього Кодексу щодо дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції.
У відповідності до вимог ст.5 Закону України “Про судовий збір” (Пільги щодо сплати судового збору), зазначається:
“1. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 13) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав”.
У Конституції України визначено, що Україна є соціальною, правовою державою (ст.1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч.2 ст.3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ч.4 ст.13). Відповідно до Основного Закону України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (друге речення ст.21); конституційні права і свободи людини не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані (ч. 1, 2 ст. 22); конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч.1 ст.64). Як зауважив Конституційний Суд України у рішенні від 17.03.2005 № 1-рп/2005, «згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (ст.46,48), тощо. Це зобов’язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян» (абз.3 п.п.4.1 п.4 мотивувальної частини). У рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд вказав, що «в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров’я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов’язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження — у встановлених Основним Законом межах і відповідно до законів» (абз.2 п.4 мотивувальної частини). Конституційний Суд України також зазначав, що «додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (ст.1, ч.1 ст.8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України» (абз.8 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення від 26.12.2011 № 20-рп/2011), а також, що «основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з не залежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї» (абз.2 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення від 25.01.2012 № 3-рп/2012). Згідно з положеннями ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 22 Основного Закону України встановлює такі важливі принципи:
1) права і свободи людини, закріплені Конституцією України, не є вичерпними;
2) конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані;
3) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Оскільки ст.22 міститься у розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України і в ній сформульовано загальну вимогу щодо законодавчого регулювання існуючих прав і свобод, то положення ч.3 цієї статті необхідно інтерпретувати у взаємозв’язку з положеннями ч.1 та 2 ст.22, ч.1 ст.64, ч.1 ст.157 Основного Закону України та розуміти як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України. Звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв (абз.3 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016):
1) обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими;
2) вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України;
3) переслідувати легітимну мету;
4) бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети;
5) бути пропорційними та обґрунтованими;
6) у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Вказані критерії можуть стати орієнтиром під час нормотворчої діяльності відповідної ради, адже акти ОМС мають відповідати вимогам чинного законодавства та не суперечити наявним законодавчим актам. Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Аналогію можна провести і під час прийняття нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії ОМС.
Отже, положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Право на справедливий судовий розгляд закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6 Конвенції. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі п’яти років гинуть в АТО найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Калашнікова О.В., Білак М.В. і Губська О.А. через свою нахабність, бездарність, протиправність і явну ненормальність напевно забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма і у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, судді Калашнікова О.В., Білак М.В. і Губська О.А. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми диверсійними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним зрадникам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Калашнікова О.В., Білак М.В. і Губська О.А. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № А/9901/47/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Калашнікової О.В., Білак М.В. і Губської О.А. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Калашнікової О.В., Білак М.В. і Губської О.А. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Калашнікова О.В., Білак М.В. і Губська О.А., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, надають допомогу організованим кримінальним угрупуванням, виносять неправосудні рішення, порушують присягу судді, перешкоджають діяльності громадських організацій та саботують роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Калашнікова О.В., Білак М.В. і Губська О.А. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України мають безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А. уже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Калашнікової О.В., Білак М.В. і Губської О.А. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.375, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Калашніковою О.В., Білак М.В. і Губською О.А. Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради юстиції України про не належну поведінку суддів Калашнікової О.В., Білак М.В. і Губської О.А., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради юстиції України — відкриття трьох окремих дисциплінарних проваджень. Також чекаємо на відповідний резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. Постанова 1

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. Постанова 2

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. Постанова 3

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. Постанова 4

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. Постанова 5

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду на підставі цього брутального шматка паперу дійшла висновку, що ЦВК надіслала лист Позивачу 30.10.2020 року

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. облік листів

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду на підставі цього брутального шматка паперу дійшла висновку, що ЦВК надіслала лист Позивачу 30.10.2020 року

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. контроль листів

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду проігнорувала цей конверт як належний і припустимий доказ того, що ЦВК насправді направило лист Позивачу лише 02.11.2020 року

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. конверт

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду проігнорувала дані веб-сайту ДП “Укрпошта” про рух відправлення № 0100185960441, яким зафіксовано дату фактичного відправлення листа – 02.11.2020 року

Калашнікова О.В., Білак М.В., Губська О.А. рух листа

8 comments

  • Я була однокурсницею Калашнікової Олени Володимирівни в Одеському державному університеті імені І. Мечникова. Не знаю чи вона закінчила цей ВУЗ, оскільки я на другому курсі перевелася до Києва. У мене є підозри що її вигнали з цього ВУЗу. Ця єбанута курва перетрахала половину курсу хлопців. Згодом вона почала бігати по руках викладачів: від звичайних асистентів кафедр до доцентів. Але коли вона заразила сифілісом декілька з таких викладачів і купу студентів-однокурсників, почався скандал. На неї було заведено в міліції кримінальну справу та відправлено до шкір-венерологічного диспансеру, де вона примусово отримувала лікувалася на протязі чотирьох тижнів. Після лікарні з нею ніхто із співкурсників навіть не розмовляв і не наближався менше чим на два метри. Гадаю що через цей сифіліс у неї і виникло непліддя. Хоча була ще й інша причина її безплідності – Калашнікова чи не кожен місяць пробила аборти. З цієї курви усі студенти постійно прикалувалися через її неадекватність і божевілля. Калашнікова була настільки тормознутою що по десять хвилин підбирала потрібне слово. Складалось враження що в її гнилій голові взагалі немає ніякого запасу слів. Я анітрохи не здивувалася коли побачила ці відео, на яких ця шльондра по 15 хвилин тупить, ніяк не врубаючись про що їй позивач каже. Ганьба усій ДСА України, ВРП і Зеленському, які дозволяють цій аморальній курві знаходитися в стінах Верховного суду!

  • вперше за свою 16-річну адвокатську практику бачу таке, що б судді відмовили у задоволенні апеляційної скарги попри те, що представник відповідача повністю визнав предмет позову (і навіть вибачався за допущену бездіяльність). складається враження що ці три смердючі триперні шльондри Білак Мирослава Вікторівна, Губська Олена Анатоліївна і Калашнікова Олена Володимирівна взагалі не мають в своїх черепних коробках навіть курячих мізків. як можна було допустити цих трьох йобнутих сучок Калашнікову О.В., Білак М.В. і Губську О.А. до Касаційного адміністративного суду, якщо в їх головах гуляє затхлий вітер? Це ж який позор для України в очах світової громадськості!? В Україні йде війна, ріками тече людська кров, а ці три ненависних уродини безкарно знущаються з КАС України та з учасників бойових дій! Нехай будуть прокляті їх шльондри-мами, які народили таких бандитських сук! Краще б вони зробили аборти, то зараз не прийшлося б їм червоніти перед сусідами і колегами за проступки своїх виродків, нелюдів, потвор і шизофреніків!

  • Под Марьинкой я оставил свою правую ногу. То, что сделали эти три шлюхи-сепаратистки меня настолько потрясло, что если бы мог – вырвал бы их гнилые сердца и скормил бы своему псу! Из самого начала просмотра видео я понял, что наш братан облажался, когда удостоверял свою личность по удостоверению президента гражданской организации. Именно с этого момента его и атаковали три сучьи отродия! Прочитав автобиографии этих троих мразей-суддей я догадался, что они сепары: они почти все родом (или по роду своей деятельности) с региона сепаров. А сепары не дремлют, они затыкают своих людей всюду. Как следствие – подобные уроды-судьи уже и Януковича оправдали. Именно для этих целей сепары не жалеют денег на взятки и пристраивают своих людей в органах влавасти и судебной системы. Братаны, кто уже на гражданке и у кого есть ноги и руки, раз власти продались и не реагируют на вопиющие издевательства этих уродских шлюх, давайте чинить самосуд. Их нужно давить как клопов, вместе с их детьми и родителями! Чтобы не повадно было другим, ценой нашей крови, зарабатывать себе миллионы! Сегодня эти три продажные шалавы наехали на одного нашего брата, завтра – на всех других. Лично мне часто приходится обращаться по судам и мне не все-равно, отберут у меня льготы по судебному сбору или нет. Моя скромная пенсия не в состоянии оплатить даже два судебных иска. А еще ведь питаться и лечиться за что-то нужно. Давите их, мразей и поддонков, как блох! Дожились, чтобы в Киеве за нашими спинами орудовали эти подлые и тупорылые шлюхи-диверсантки.

  • я досить давно працюю на швидкій допомозі і скажу відверто, що ця єбанута курва Калашнікова явно неадекватна особа. скоріше за все – вона шизофренік. якщо уважно прослідкувати по цих двох відеозаписах за ходом її занадто тормознутих реакцій, а також за її не пов’язаними між собою висловами, запізнілою реакцією та не закінченими висловами, то є підстави вважати її божевільною. як варіант, Калашнікова перебувала в суді під наркотою (або під алкоголем). відносно інших двох тварюк – Білак і Губської скажу так, якби вони були психічно нормальні, не наркомани і не токсикомани, не алкоголіки і не йобнуті горем, не сепари і не безмозкі мавпи, то не поставили б свої підписи в цій ганебній постанові, добре знаючи і ясно бачачи як неодноразово представник відповідача зізнавався у тому, що лист ним не відправлявся 30.10.2020 року і що він тим самим визнає позов. брудні шалави Білак М. В. і Губська О. А. також добре знали що складена Калашніковою постанова є чистою фікцією та ганьбою для всієї судової системи України, однак чомусь вирішили прийняти для себе подвійне злочинне рішення – відмовити у задоволенні апеляційної скарги УБД та ще й незаконно випотрошити кишені цього ветерана війни, знаючи що судова практика носить виключно рекомендаційний характер і що тільки Конституційний суд України наділений правом розтлумачення тих нібито неясностей із сплатою судового збору для УБД, які виникли у цих трьох потвор). тому я повністю згодний із цими відгуками! сепарів, тупорилих і продажних шлюх чемно просимо до гілляки. нехай буде так, як сталося із Іудою Іскаріотським!

  • якби оці три грьобані курви Калашнікова О. В., Білак М. В. і Губська О. А. при винесенні своєї бездарно-шахрайської постанови послалися на рішення Верховного суду (яку було додано позивачем до судової справи) та на яку слід було обов’язково посилатися згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права) щодо неможливості прийняття до розгляду документів та опиратися на них при винесенні нового рішення, які у не належний спосіб були завіреними (або взагалі не завіреними, відповідно до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також відповідно вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”), тоді їм однозначно не було б на що посилатися при винесенні неправосудної постанови. тобто, тоді оці три сепари-шалави не вказували б (у всякому разі не мали б права це робити) у своїй злочинній постанові що у справі наявна копія журналу вихідної кореспонденції ЦВК де зазначається, що лист позивачу було направлено 30.10.2020 року. в такому разі, навіть при всьому своєму небажанні оці три триперні сучки мусили б задовольнити скаргу позивача, скасувавши рішення першої інстанції. тому цей момент слід розглядати як службове підроблення і умисне винесення неправосудної постанови, за яку їм потрібно вирвати їх гнилі і безмозкі голови! не було б цієї ганебної неправосудної постанови тупорилих сук – не було б і спірного обов’язку УБД сплачувати судовий збір!

  • Я в повному шоці! Переглядав новини політики на ютуб і чисто випадково наткнувся на відео, на одному з яких побачив знайому морду шлюхи. Як виявляється мені робила меньєт суддя Верховного суду – Білак Мирослава Вікторівна. Це ж треба так. Познайомилися в ресторані. Випили по чарчині. В розмові це задрипане чмо прикинулося адміністратором салону краси. І хоча я зовсім не намагався встановити з нею контакт, просто піти від неї було б не по-людськи. Не кожен же день тобі баба капає на мізки що її чоловік часто пропадає за кордоном і що вона забула що таке секс. Пішли ми з цією курвою у вбиральню і зайнялися сексом. На половину дороги вона попросила не кінчати в неї, мовляв їй подобається меньєт. Зрештою так і було як вона захотіла. Через тиждень почало в моїй уретрі щось пекти і виділятися назовні якась слиз. Пішов тоді я у приватний медичний центр. Там виявили у мене трихомонади і хламідії. Тоді я цю блядь місяцями шукав. Майже кожен день ходив до цього самого ресторану, думав знову її там побачу. Шкода що не зустрів, я б їй там морду розбив, шльондрі брудній. А тепер навіть і не знаю як бути: чи то в поліцію звернутися або у Вищу раду юстиції? Так просто їй тепер морду вже не набити, вона ж ціла суддя Верховного суду, “гордість” української судової системи. Навіть не уявляю собі як цю венеричну тварюку цілує Білак Данієль Ендрю і як часто він лікує у себе хламідії і трихомонади? Як з однієї посуди їсть її дочка Білак Неллі Лариса і як не боїться підхватити трипер у спільній ванні? У всякому разі, я б не хотів мати поруч триперну блядь, яка відсмоктує мужикам хуї по вбиральням ресторанів!

  • як кажуть в народі: “яблучко від яблуньки далеко за закотиться”. я думаю що дочка судді Калашнікової така ж шлюха, як і її мама, яка із свого смердючого рота також практично ніколи не виймає хуя. це також стосується і її канадського підара. нормальний мужик не женився б на дешевій і брудній курві та не ходив би в лохах і рогастим бараном. курва Калашнікова розкрутила канадського лоха по самі вуха, так як ксива судді Верховного суду коштує не дешево. як виявилося, ідіотів і в Канаді не мало.

  • На місці атошніків я б цих три венеричних шлюхи придушила б десь по дорозі додому або в їх під’їзді. Ці шльондри не мають права нормально жити і жирувати за наш рахунок. Як на мене, то під їх ворожими ногами і ногами їх злочинних рідних має горіти земля, що б ці тварюки не знайшли для себе ані захистку, ані спокою. Наші люди мають самі боротися за свої права, якщо злочинна влада не хоче цього робити у встановлений спосіб та ще й підтримує ворогів нашого народу. Нормальна влада не наділятиме такими великими повноваженнями диверсантів і сепарів. Для сепарів має бути тільки одна нагорода – шовкова мотузка на їх свинячих шиях!

Залишити відповідь