Сергієнко Ганна Леонідівна

Сергієнко Г.Л. підробила диплом і купила посвідку судді

Новости, Популярные новости, Суды

У провадженні відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження за
№ 52019000000000169 від 26.02.2019 року за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень детективом УВК НАБУ Прокопенком Б.О., передбачених ст.170 КК України.
16.10.2020 року у порушення ст. 55, 56, 21, 110, 214, 220, 284, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, статті 57, 129 Конституції України, детектив УВК НАБУ Гайданка Анатолій Іванович в черговий раз (утретє) закрив кримінальне провадження за № 52019000000000169 від 26.02.2019 року, не вчинивши значимої процесуальної та слідчої дії, відсторонивши особу 1 від законної участі в ньому.
Вважаючи Постанову детектива Гайданка А.І. від 16.10.2020 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року незаконною, а відтак підлягаючою до скасування у судовому порядку, особа 1 подав 05.11.2020 року скаргу за вих.№ 4016/05 до Солом’янського районного суду м.Києва.
У своїй скарзі за вих.№ 4016/05 від 05.11.2020 року особа 1 акцентував увагу слідчого судді на тому, що детектив Гайданка А.І. перед тим як закрити провадження за № 52019000000000169 від 26.02.2019 року не вчинив обов’язкових слідчих і процесуальних дій:
– не виконав вимог Ухвали слідчого судді за № 760/2950/19 від 12.02.2019 року;
– вніс до ЄРДР відомості про вчинений злочин за ст.170 КК України, який не підслідний НАБУ;
– утримує матеріали провадження, знаючи про не підслідність його органам НАБУ;
– не виконав двох Ухвал, якими було скасовано попередні дві Постанови про закриття провадження;
– не виконав письмових вказівок прокурора, які надавалися йому у відповідь на скасування судом двох попередніх його постанов про закриття даного кримінального провадження;
– не складав плану ведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та не узгоджував його із керівником УВК НАБУ;
– не визначив процесуального статусу особи 1 у даному кримінальному провадженні;
– не повідомив особу 1 про початок досудового розслідування у даному кримінальному провадженні;
– не повідомив особі 1 імена детективів і процесуальних керівників у даному кримінальному провадженні;
– не вручив особі 1 витягів з ЄРДР;
– не вручив особі 1 Пам’яток про процесуальні права та обов’язки потерпілого у даному кримінальному провадженні, позаяк і не виніс постанови про не визнання його потерпілим у провадженні;
– жодного разу не допитав особу 1 у даному кримінальному провадженні;
– жодного разу не допитав існуючих свідків у даному кримінальному провадженні;
– жодного разу не допитав фігуранта у даному кримінальному провадженні в межах того кола питань, які особа 1 зазначав у своїй заяві про вчинені кримінальні правопорушення;
– досі не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 2849/22 від 22.01.2019 року про вчинені кримінальні правопорушення за кваліфікацією – за ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
– не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України, які були зазначеними у моїй заяві про вчинення кримінального правопорушення та в ухвалі суду;
– не повідомив прокурора про потребу у зміні підслідності частини не підслідних УВК НАБУ проваджень за кваліфікаціями – ст.170, ч.3 ст.365, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
– досі не було об’єднано прокурором кваліфікаційні статті вчиненого злочину – ст.170, ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
– не розглянув подану особою 1 заяву за вих. № 3030/21 від 21.02.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
– не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3030/21 від 21.02.2019 року;
– не розглянув подану особою 1 заяву за вих. № 3262/31 від 31.05.2019 року в порядку ст.220 КПК України;
– не надав відповіді в порядку ст.220 КПК на подану заяву за вих. № 3262/31 від 31.05.2019 року;
– не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа 1 зазначав у своїй заяві за вих. № 2849/22 від 22.01.2019 року про вчинення кримінального правопорушення;
– не провів жодного перехресного (одночасного) допиту особи 1 із фігурантом у даному провадженні;
– не звертався з клопотанням про подовження строку досудового розслідування у даному провадженні;
– не призначив для особи 1 судово-медичної експертизи за фактами отриманого ушкодження здоров’я;
– не надав особі 1 можливості залучити до провадження наявні у докази вчиненого злочину;
– не надав особі 1 можливості долучити до провадження документи, які доказують факти отриманого ним матеріального і морального збитку у даному кримінальному провадженні.
16.10.2020 року детектив Гайданка А.І. утретє закрив кримінальне провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року, фактично не провівши в ньому досудового розслідування. Детектив Гайданка А.І. своєю передчасною Постановою від 16.10.2020 року про закриття провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року також порушив вимоги ст.110 КПК України.
У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова детектива мусить складатися з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) суть поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення;
б) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову тощо, чого майже не має у Постанові від 16.10.2020 року детектива Гайданка А.І. про закриття провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 16.10.2020 року детектива Гайданка А.І. відсутні:
– короткий опис заяви за вих. № 2849/22 від 22.01.2019 року про вчинені кримінальні правопорушення;
– перелік проведених слідчих дій;
– причини не проведення допиту заявника та свідків;
– причини не виконання трьох ухвал суду;
– причини не вручення особі 1 витягів з ЄРДР та Пам’ятки про процесуальні права і обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні;
– причини не розгляду двох заяв в порядку ст.220 КПК та не надання на них відповідей;
– причини не проведення досудового розслідування за ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України;
– причини не проведення експертизи наявних доказів;
– причини не подовження строку у досудовому розслідуванні;
– правова оцінка незаконним діям фігуранта у провадженні;
– правова оцінка доказам у кримінальному провадженні;
– реєстраційний номер та дата реєстрації Постанови;
– підпис керівника підрозділу;
– печатка органу досудового розслідування тощо.
Крім цього, детектив Гайданка А.І. закрив кримінальне провадження за № 52019000000000169 від 26.02.2019 року відразу з двох процесуальних підстав, що не передбачено нормами ст.284 КПК України (у зв’язку з встановленням відсутності в діях детектива Прокопенка Б.О. складу злочину та у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування).
Більше цього, у скарзі за вих.№ 4016/05 від 05.11.2020 року особа 1 акцентував увагу слідчого судді ще й на нормах Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на вимоги ч.3 ст.415 КПК України, на Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, ст.57, 129, 129-1 Конституції України, а також на положення Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», на Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”, на рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, які детектив Гайданка А.І. з особливою наглістю і бездарністю утретє порушив, та які надавали слідчому судді окремі підстави для скасування Постанови від 16.10.2020 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року.
І на кінець, в обгрунтування своїх доводів, особа 1 в додатку до своєї скарги надавав такі докази: копію Постанови від 16.10.2020 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року детективом УВК НАБУ Гайданка А.І., копію конверту з відтиском фактичної дати відправки копії Постанови від 27.10.2020 року та з номером штрихкоду, копію заяви про вчинення кримінального правопорушення за вих.№ 2849/22 від 22.01.2019 року, копію заяви за вих.№ 3030/21 від 21.02.2019 року в порядку ст.220 КПК, копію заяви за вих.№ 3262/31 від 31.05.2019 року в порядку ст.220 КПК, копію ухвали Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року, копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року, копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/4003/2020 від 31.08.2020 року, копію окремих положень Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17).
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа № 760/24264/20 була розподіленою на слідчого суддю Сергієнко Г.Л.
18.12.2020 року, всупереч вимогам ст. 2, 9, 21-23, 26, 55, 56, 110, 214, 284, 303, 304, 306, 370, 372, 534, 535 КПК, ст.129, 129-1 Конституції України, після протиправного утримування скарги за вих.№ 4016/05 від 05.11.2020 року без належного розгляду впродовж 40 днів, суддя Сергієнко Г.Л. провела судове засідання в своїй робочій кімнаті, за результатами якого винесла неправосудну ухвалу, якою залишила скаргу особи 1 на Постанову детектива Гайданка А.І. від 16.10.2020 року про закриття провадження за № 52019000000000169 від 26.02.2019 року без задоволення.
Своє рішення у справі № 760/24264/20 від 18.12.2020 року суддя Сергієнко Г.Л. обгрунтовує в першому абзаці четвертої сторінки своєї ганебної ухвали лише тим, що “…постанова про закриття кримінального провадження, винесена 16.10.2020 року детективом Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів УВК НАБУ Гайданка А.І. у кримінальному провадженні № 52019000000000169 від 26.02.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, є вмотивованою, зокрема, в ній містяться відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви її прийняття, причини неповідомлення про підозру в рамках даного кримінального провадження”.
Слідча суддя Сергієнко Г.Л. також зазначає в своїй ганебній ухвалі, як підставу у відмові в задоволенні скарги особи 1 на Постанову від 16.10.2020 року про закриття провадження № 52019000000000169 від 26.02.2019 року детективом Гайданка А.І., що “…слідчий суддя відхиляє твердження… (заявника), що вказані в постанові старшого детектива НАБУ Гайданки А.І. процесуальні підстави закриття даного кримінального провадження є взаємовиключними, оскільки це твердження є суб’єктивною позицією… (заявника), що не ґрунтується на жодній нормі КПК України”. В той же самий час суддею не надано правової оцінки тому, що детектив фактично не проводив досудового розслідування у даному провадженні, однак якимось чином дійшов висновку, що злочину детектив Прокопенко Б.О. не вчиняв. Також, суддя Сергієнко Г.Л. приховала від належного аналізу той факт, що детектив Гайданка А.І. не вчиняв обов’язкових слідчих і процесуальних дій, фактично не допустивши до участі у даному досудовому розслідуванні потерпілого, а також незаконно утримував не підслідне НАБУ дане кримінальне провадження.
При цьому, слідча суддя Сергієнко Г.Л., будучи не сповна розуму, зазначає першому абзаці п’ятої сторінки своєї шахрайської ухвали таке: “…твердження… (скаржника) про те, що невнесення детективом до ЄРДР всіх відомостей за заявою… (скаржника) про вчинення кримінальних правопорушень означає, що не наступив відлік досудового розслідування, отже, його строк не сплив, не тільки не ґрунтується на чинному кримінальному процесуальному законодавстві України, оскільки не передбачено жодною правовою нормою, а й прямо порушує його, оскільки, виходячи з Розділу II Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення, затвердженого Наказом ГПУ від 30.06.2020 року № 298, внесення відомостей до Реєстру, зокрема, про попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення, здійснюється його Реєстратором…”, що ставить під сумнів наявність у неї юридичної освіти та здоровість глузду. Останнє легко спростовується Наказом ГПУ за № 139 від 06.04.2016 року, який діяв під час досудового розслідування (згідно Конституції України, закони не мають зворотної сили в часі), яким передбачено внесення відомостей до ЄРДР, які наявні в заяві потерпілого про вчинене кримінальне правопорушення. Також, порядок внесення до ЄРДР відомостей про вчинення злочину регламентовано вимогами п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України. З цим повністю погоджуються судді Київського апеляційного суду, 2 копії з яких було додано до скарги. А раз це так, то ст.21, 534, 535 КПК України, ст.129, 129-1 Конституції України та практика ЄСПЛ і є тими самими правовими нормами, про які досі не знає аферистка Сергієнко Г.Л., якщо осмілилася написати таку бредню, яка напевно тепер увійде в історію божевільного життя цієї судді-дурепи: “…не ґрунтується на чинному кримінальному процесуальному законодавстві України, оскільки не передбачено жодною правовою нормою, а й прямо порушує його…, внесення відомостей до Реєстру, зокрема, про попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення, здійснюється його Реєстратором…”.
Простіше кажучи, аферистка Сергієнко Г.Л. стверджує в своїй ганебній ухвалі, що детектив Гайданка А.І. не мусив виконувати ухвалу суду, якою було його зобов’язано внести до ЄРДР такі статті вчиненого детективом НАБУ Прокопенком Б.О. злочину – ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України!? А якщо глянути на це неподобство ще й з позиції ст.129-1 Конституції України, то ця божевільна суддя мусила не тільки скасувати незаконну Постанову детектива Гайданка А.І., але й зобов’язати його виконати досі не виконані ним три ухвали суду, а згодом ще й перевірити їх виконання, від чого ця антихрист остаточно відхрестилася. Як не дивно, за ці самі злочини вона ще й отримує щомісяця від держави з наших податків майже 300000 гривень.
Крім цього, у злісне порушення вимог КПК та Конституції України, суддя Сергієнко Г.Л. не надала правової оцінки 28 вищеописаним пунктам не проведених слідчих і процесуальних дій, майже всі з яких були обов’язковими для виконання детективом і керівником слідчого підрозділу НАБУ. Приміром, суддя Сергієнко Г.Л. з незрозумілих причин не відреагувала на те, що детектив Гайданка А.І. досі не розглянув двох заяв в порядку ст.220 КПК і не надав на них належних особі 1 відповідей.
Відповідно вимогам ст.220 КПК України і висновкам ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.01.2016 року, передбачений обов’язок детектива впродовж 72 годин розглянути подібні звернення і надати на них відповіді заявнику, чого детективом не було зроблено. Також, суддя Сергієнко Г.Л. чи не умисно не надала правової оцінки жодному документу, які особа 1 надавав у своєму додатку, та якими констатувалися підстави для скасування Постанови детектива про закриття провадження через не відповідність її поняттю процесуальному документу та через те, що детектив не вніс до ЄРДР усіх відомостей про вчинені правопорушення, що не “запускало” відліку часу у досудовому розслідуванні.
Слідча суддя Сергієнко Г.Л. не мала жодного права, при винесенні своєї ухвали, не посилатися на рішення Верховного Суду, яке додавав у додатку до скарги скаржник. В рівній мірі це стосувалося і 5 рішень Київського апеляційного суду, які також були у додатку до скарги, та на які дана суддя також не звернула своєї уваги, явно з підстав корупції, нехлюйства, безграмотності чи божевілля.
Натомість, будучи явно божевільною, дана суддя написала в своїй неправосудній ухвалі, що саме такі рішення з апеляційної інстанції і з Верховного Суду, які особа надав у додатку до своєї скарги, не стосуються її як судді і суті даної судової справи, а відтак вона має повне право їх ігнорувати, що не узгоджується із позицією Верховного Суду, з вимогами ст.415 КПК та ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Божевільність судді Сергієнко Г.Л. підтверджується і тим, що вона в своїй похабній ухвалі стверджує те, що всі ці ухвали з Верховного Суду і з апеляційної інстанції, які надавав особа 1 в додатку до скарги, “…мусять братися до уваги Вищим антикорупційним судом, який раніше розглядав скарги… і виносив відповідні рішення”. Однак, аферистка Сергієнко Г.Л. в доволі зухвалій формі вдалася до відвертої брехні, адже неправдиво зазначила в своїй неправосудній ухвалі, що нібито слідчий суддя, постановляючи ухвалу у судовій справі № 760/2950/19 від 12.02.2019 року нібито не зобов’язовував детектива НАБУ вносити до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення саме за кваліфікуючими статтями вчиненого злочину – за ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.4 ст.27 КК України.
Насправді слідчий суддя перерахував ці самі статті вчиненого злочину в описовій частині своєї ухвали, позначивши їх як відомості про вчинені злочини, а в резулятивній частині своєї ухвали зазначив, що зобов’язує НАБУ внести ці відомості до ЄРДР. Останнє також узгоджується із Наказом ГПУ за № 139 від 06.04.2016 року та п.4,5 ч.5 ст. 214 КПК України.
У відповідності до вимог ст.322 КПК України (Безперервність судового розгляду), зазначається таке: 1. Судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку. 2. Не вважаються порушеннями безперервності судового розгляду випадки відкладення судового засідання внаслідок:
1) неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження; 2) складення та погодження прокурором процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, зміни обвинувачення або висунення додаткового обвинувачення; 3) підготовки захисту обвинуваченого від зміненого чи додаткового обвинувачення; 4) підготовки потерпілого для підтримання обвинувачення в суді, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення; 5) проведення дослідження речових доказів за місцем їх знаходження, огляду на місці; 6) проведення експертизи у випадках та порядку, передбачених статтею 332 цього Кодексу; 7) надання доступу до речей чи документів або доручення проведення слідчих (розшукових) дій у випадках та порядку, передбачених ст.333 Кодексу.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Саме про це йдеться в долученій особою 1 до провадження копії рішення Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги голови КМДА Кличка В.В., так як остання не відповідала поняттю процесуального документу (не було правильним чином завірено додатки до касаційної скарги та саму скаргу, у відповідності до вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності”).
За цією аналогією, детектив Гайданка А.І. також належним чином не завірив свою Постанову від 16.10.2020 року: в даній Постанові відсутній реєстраційний номер та не зазначена дата, в правому верхньому куті відсутній напис «копія вірна», немає підпису і ПІП особи, що створювала копію цієї Постанови, не вказана посада особи, яка створювала дану копію Постанови, відсутній підпис, ПІП і посада керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови, немає печатки органу досудового розслідування. Усе це, за прикладом, наведеним у рішенні Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, мало б стати окремою підставою для скасування цієї Постанови.
Відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК України, висновки і мотиви, з яких були скасованими судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким органом досудового розслідування. За таких обставин, детектив не виконав вказівок колегії суддів апеляційної інстанції щодо внесення усіх відомостей до ЄРДР за заявою про вчинення декількох кримінальних правопорушень, а не лише одного (і того не підслідного НАБУ – за ст.170 КК України), то неможливо перевірити обставини дотримання детективом Гайданка А.І. процесуального порядку закриття провадження, а також дійсність підстав його закриття. Відповідно, останнє не відповідає завданням та засадам кримінального провадження, передбаченим ст.ст. 2,9 КПК України, а також практиці ЄСПЛ стосовно ефективності проведеного розслідування.
Відповідно трьом Ухвалам колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року, № 11-сс/824/4003/2020 від 31.08.2020 року та № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року (які особа 1 долучав до своєї скарги), а також відповідно положенню ч.1 ст.219 КПК України, «Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження».
Однак, детектив Гайданка А.І. досі не вніс до ЄРДР усіх відомостей заяви про вчинення правопорушення, а відповідно відлік часу у даному досудовому розслідуванні ще не наступив.
А якщо це так, тоді досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000169 від 26.02.2019 року як такого ще не розпочиналось.
Аналогічна ситуація спостерігається і з іншими двома Ухвалами колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року (які скаржник також долучив до скарги), які разом із ч.1 ст.303 КПК України та Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) стверджують, що якщо потерпілий ініціює перед детективом внесення до ЄРДР усіх статтей вчиненого злочину, які ним вказувалися у заяві про вчинення кримінального правопорушення, то детектив зобов’язаний це зробити в негайному порядку, виходячи з Наказу ГПУ за № 139 від 06.04.2016 року, Положення про внесення відомостей до ЄРДР та на підставі п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, чого детектив Гайданка А.І. з незрозумілих причин досі не вчинив, так і не розглянувши двох заяв особи 1 в порядку ст.220 КПК про вчинення інших процесуальних дій, які даний детектив зобов’язаним був вчинити у визначений законом строк (про внесення до ЄРДР перерахованих у заяві кваліфікаційних статтей вчиненого злочину), тим самим саботуючи проведення досудового розслідування та приховуючи вчинені злочини фігуранта у вказаному кримінальному провадженні.
Виходячи з вищеприведеного, три різні колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду уже скасували три ухвали першої інстанції, не дивлячись на позицію ст.219 КПК України, яка дозволяє припиняти досудове розслідування навіть на «нульовій точці», якщо термін досудового розслідування уже вичерпаний. В той же самий час, враховуючи що детектив Гайданка А.І. не виконав первинної ухвали суду та не вніс до ЄРДР усіх кваліфікуючих статтей вчиненого злочину, які особа 1 зазначав в своїй заяві про вчинення кримінальних правопорушень та які були перерахованими в ухвалі слідчого судді першої інстанції, то і «старту» досудового розслідування також не могло розпочатися.
Статтею 21 КПК (Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень) зазначається:
«1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України».
У відповідності до вимог ст.22 КПК (Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості) передбачено:
«1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав.
3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.
5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.
6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків».
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства — обов’язковість рішень суду. Виконання будь-якого судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя. Тому при вирішенні спору про відповідальність держави за невиконання судового рішення суд повинен з’ясувати причини такого невиконання та визначити державний орган, з вини якого це сталося.
При цьому необхідно мати на увазі, що Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 07.05.2002 року у справі «Бурдов проти Росії», наголосив, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, некомпетентність слідчого чи через бездіяльність керівника органу досудового розслідування.
У відповідності до ст.129-1 Конституції України: «Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд».
Відповідно вимогам ст.534 КПК (Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні), законодавцем визначено, що: «1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. 2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. 3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання. 4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом».
У відповідності до ст.535 КПК (Звернення судового рішення до виконання), передбачено: «1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України. 2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов’язок виконати судове рішення. 3. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. 4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість».
У відповідності до Наказу № 139 ГПУ, в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається (Цитата): «Відомості про декілька вчинених правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
При цьому, слід окремо зазначити, що 18.12.2020 року слідча суддя Сергієнко Ганна Леонідівна проголосила лише вступну і резулятивну частини своєї неправосудної Ухвали у судовій справі № 760/24264/20, із зазначенням в ній того, що повний текст даної ухвали буде оголошено 23.12.2020 року. За таких підстав весь цей час суддя Сергієнко Г.Л. мусила готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість суддя Сергієнко Г.Л. в період з 18.12.2020 року по 23.12.2020 року приймала участь у ще 42 судових справ, як це витікає з Реєстру судових рішень.
Так, статтею 367 (Таємниця наради суддів) КПК України встановлено:
«1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. 2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. 3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті».
Однією з гарантій незалежності та неупередженості суду є таємниця нарадчої кімнати. Її зміст полягає в тому, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Забороняється не лише перебувати, але й тимчасово входити в нарадчу кімнату.
Це правило стосується як учасників процесу, так і інших осіб (суддів, помічників, секретарів).
Це положення встановлено для того, щоб ніхто не міг вплинути на рішення суду. Рішення повинне бути постановлено одразу після судового розгляду. Інші справи в цей час розглядатися судом (або суддями) не можуть. Предметом таємниці є хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Усі обставини, що виникли та відбувалися в нарадчій кімнаті є таємницею і не можуть розголошуватися.
Перевіривши інформацію в Єдиному реєстрі судових рішень особою 1 було з’ясовано, що суддя Сергієнко Г.Л. в цей час не займалася своїми прямими обов’язками по винесенню справедливого рішення, а розглядала усі наступні судові справи в загальній кількості – 42. Приведена з цього приводу судова практика – розгляд та прийняття рішення в інших справах після виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішень, є істотним порушенням кримінального процесуального закону, при якому судове рішення підлягає скасуванню (Ухвала ВСС від 01.10.2015, справа № 5-2240км15). Данні ЄРСР є публічними, які для того і існують щоб користуватися ними безпосередньо, а не користуватися ними на користь НАБУ. Посилання судді Сергієнко Г.Л. в своїх поясненнях на буцім то велике навантаження не виправдовує суд в контексті порушення тайни нарадчої кімнати. Крім того, не виконання імперативних норм ст.196 КПК України стосовно таємниці наради суддів, порушує також таку засаду кримінального провадження, як законність, яка вимагає від суду, зокрема, неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства. Оцінюючи доводи скарги, ККС визнав їх слушними та навів у своїй постанові наступне обґрунтування. Таємниця наради суддів є одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантом об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості і справедливості суду.
Згідно п.5 ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддю зобов’язано не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання аж до притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом і наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у провадженні.
Згідно ст.366 КПК України, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
При цьому недарма законодавцем в цьому випадку вживано термін «негайно» щодо виходу суду до нарадчої кімнати після заслуховування останнього слова обвинуваченого, оскільки має значення не лише нерозголошення інформації обговорюваної в нарадчій кімнаті, але й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення.
Під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті ухвалюється рішення щодо формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним або доведеним, оцінюються докази, кожен окремо та у сукупності, вирішується питання допустимості доказів під час такої оцінки тощо.
Таким чином, враховуючи наведені положення закону, Касаційний кримінальний суд визнав достатніми підстави констатувати, що під час перебування суду в нарадчій кімнати з ухвалення судового рішення у відповідному кримінальному провадженні, розгляд інших судових справ у цей же час, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень по суті вимог, так і рішень з процесуальних питань, в тому числі щодо повернення матеріалів провадження, є порушенням таємниці наради суддів, що відповідно є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що було перешкодою суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Саме за такі порушення Верховний Суд своєю Ухвалою від 01.10.2015 року (справа № 5-2240км15) скасував вирок у 14 років ув’язнення та Постанову Вінницького апеляційного суду.
При цьому потрібно окремо зазначити, що суддя Сергієнко Г.Л. уже постановила десятки неправосудних ухвал, якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності п.7 ст.11 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»
(Гласність і відкритість судового процесу), «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки».
Пунктом 8 ст.11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що «Судові засідання проводяться виключно в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі засідань, яке придатне для розміщення сторін та інших учасників судового процесу і дає змогу реалізовувати надані їм процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки».
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Крім цього слід зазначити, що суддя Сергієнко Г.Л. винесла Ухвалу у справі № 760/24264/20 від 18.12.2020 року, яка не відповідає вимогам Наказу ДСА від 20.08.2019 року N 814 (із змінами від 05.08.2020 року N352) “Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ”, адже віддрукована з двох сторін одного аркушу, не вказано прізвища секретаря суду на пломбі, назви розділів ухвали виділені жирним кольором, наявні міжрядкові відступи, не зазначено коли дана ухвала набирає законної сили, не написано де зберігається оригінал ухвали. Усе це заставляє засумніватися втім, чи суддя Сергієнко Г.Л. насправді має юридичну освіту та чи наділена правом відправляти правосуддя.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Виходячи з вищезазначеного, суддя Сергієнко Г.Л. через свій аутизм, психічні розлади або аферизм порушує міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені злочини детективів НАБУ, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше того, суддя Сергієнко Г.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній істоті фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Сергієнко Г.Л. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/24264/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Сергієнко Г.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Сергієнко Г.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Сергієнко Г.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, затримує розгляд судових справ на вкрай нерозумний строк, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Сергієнко Г.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в серці України. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Сергієнко Г.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Сергієнко Г.Л. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Сергієнко Г.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до УВК НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Сергієнко Г.Л. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Сергієнко Г.Л., яка грубо та регулярно порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, УВК НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття і об’єктивного розгляду дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Сергієнко Ганна Леонідівна неправосудна ухвала 1

Сергієнко Ганна Леонідівна неправосудна ухвала 2

Сергієнко Ганна Леонідівна неправосудна ухвала 3

Сергієнко Ганна Леонідівна неправосудна ухвала 4

Сергієнко Ганна Леонідівна неправосудна ухвала 5

Сергієнко Ганна Леонідівна коротка ухвала

Сергієнко_нарадча_18_12_20

Сергієнко_нарадча_18_12_20_2

3 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Жанна
1 рік тому

продивилася я це відео і прийшла остаточного висновку, що Сергієнко Г. Л. являється не тільки зухвалим шахраєм, але й має дуже замітну розумову відсталість! як добре видно на цьому відео, скаржник на протязі 10 хвилин доказував судді, що залучена ним до провадження копія заяви про вчинення кримінального правопорушення Сергієнко Г. Л. являється суттєвою підставою для її самовідводу у цій судовій справі (згідно з вимогами п. 2.5 Бангалорських правил поведінки судді), оскільки жодної із численних заяв про відвід іншим суддям Солом’янського районного суду м. Києва йому не задовольняють з підстав упередженості і факту переслідування за його громадську діяльність, а ця єбанута… Читати далі »

Оля
1 рік тому

Схоже що ця єбонута дрянь взагалі не читала вимог Бангалорських принципів поведінки судді! Згідно вимог цього міжнародного правового акту, суддя не має жодного права розмовляти з учасниками провадження не по суті справи. А ця тварюка дозволяє собі на судовому засіданні розмовляти про що завгодно, тільки не по суті справи: на яких суддів і за що саме скаржники відкривають кримінальні справи, яким папером користується скаржник для написання скарги, чому повторно використовує офісний папір і т.д. За свої 12 років адвокатської діяльності я вперше бачу таку прибацану суддю. Тому я цілком згодна з даною статтею, що ця прищава мерзота насправді підробила документи… Читати далі »

Люся
1 рік тому

Єбанута тварюка чомусь в своїй неправосудній ухвалі зовсім нічого не зазначила, що КПК не передбачає закриття кримінальних проваджень відразу з двох підстав: через відсутність складу злочину та через закінчення терміну досудового розслідування. Однак, навіть якщо це і можливо було б, то Сергієнко мусила надати правову оцінку тому, що у своїй скарзі за вих.№ 4016/05 від 05.11.2020 року заявник акцентував увагу слідчого судді на тому, що детектив Гайданка А.І. перед тим як закрити кримінальне провадження № 52019000000000169 не вчинив обов’язкових слідчих і процесуальних дій: – не виконав вимог Ухвали слідчого судді за № 760/2950/19 від 12.02.2019 року; – вніс до ЄРДР… Читати далі »