Котвицький Володимир Леонтійович

Котвицький В.Л. Безграмотний гей став суддею-самодуром

Новости, Популярные новости, Суды

22.01.2021 року, що відповідало 2 процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4166/21 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4157/19 від 19.01.2021 року про вчинення кримінальних правопорушень суддею Сергієнко Г.Л. для якнайскорішого винесення слідчим суддею ухвали про скерування скарги за вих. № 4166/21 від 22.01.2021 року до Київського апеляційного суду у судовій справі № 760/1720/21 для визначення її підсудності.
09.02.2021 року, керуючись ч.2 ст.32 КПК України, а також п.3 ч.1 та ч.2 ст.34 КПК України, Київський апеляційний суд визначив підсудність справи № 760/1720/21 за Дарницьким районним судом м.Києва.
16.02.2021 року, автоматизованою системою документообігу Дарницького районного суду м.Києва, судова справа № 760/1720/21 була розподіленою на слідчого суддю Каліушко Ф.А.
18.02.2021 року слідчий суддя Дарницького районного суду м.Києва Каліушко Ф.А. виніс неправосудну Ухвалу у судовій справі № 760/1720/21, якою повернув скаргу за вих. № 4166/21 від 22.01.2021 року нібито для подання її до належного суду – Вищого антикорупційного суду.
06.04.2021 року Київський апеляційний суд скасував ухвалу судді Дарницького районного суду м.Києва Каліушко Ф.А., а судову справу № 760/1720/21 призначив до нового розгляду в межах Дарницького районного суду м.Києва (тобто, для нового розгляду скарги за вих. № 4166/21 від 22.01.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.).
21.04.2021 року, відповідно до протоколу автоматичного розподілу судових справ, судова справа № 760/1720/21 була розподіленою на слідчого суддю Котвицького Володимира Леонтійовича.
23.04.2021 року слідчий суддя Дарницького районного суду м.Києва Котвицький В.Л. виніс неправосудну Ухвалу у судовій справі № 760/1720/21, якою протиправно відмовив у відкритті провадження та повернув скаргу з додатками за вих. № 4166/21 від 22.01.2021 року. В той же самий час, у рекомендованому листі за штрихкодом 0206819879521, який особа 1 отримав 08.05.2021 року, була лише належним чином не оформлена копія ухвали у судовій справі № 760/1720/21, а матеріалів його скарги з додатками насправді не було (ознаки службового підроблення).
В обгрунтування прийнятого рішення суддя Котвицький В.Л. неправдиво зазначив в своїй ганебній ухвалі, що скарга за вих. № 4166/21 від 22.01.2021 року не підлягає розгляду керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В.
А саме, що нібито «…чинним процесуальним законом посада керівника ГПД НАБУ не віднесена до тих службових осіб, бездіяльність яких може бути оскаржена заявником відповідно до п.1. ч.1 ст.303 КПК України».
Насправді ж, в правовому колі усе виглядає по-іншому: діяльність керівника ГПД НАБУ регламентується ст.39 КПК України, яка наділяє його повноваженнями детектива, а значить – реєстратором правопорушень.
Однак, що б повністю вникнути в проблему бездіяльності органу досудового розслідування в любих його проявах, спочатку потрібно виділити два вкрай важливих моменти: чи розглядав заяву про вчинене кримінальне правопорушення керівник органу досудового розслідування, а якщо розглядав – то чи уповноважував когось із своїх підлеглих на внесення відомостей такої заяви до ЄРДР.
Адже згодом від цих двох речей буде залежати, бездіяльність кого саме з обох них скаржник буде оскаржувати в порядку ст.303 КПК України до загального (місцевого) або Вищого антикорупційного суду.
У випадку з особою 1 було чітко встановлено, що керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. розглядав заяву за вих. № 4157/19 від 19.01.2021 року про вчинення кримінального правопорушення суддею Сергієнко Г.Л., однак чомусь не уповноважував підлеглих детективів на внесення відомостей до ЄРДР, натомість доручивши її подальший розгляд непідконтрольному йому Управлінню по роботі із громадськістю НАБУ. Останнє, порушуючи вимоги Наказу ГПУ від 30.06.2020 року за № 298, змінило підслідність вказаної заяви до органів ДБР, без попереднього внесення відомостей до ЄРДР. При цьому слід особливо зазначити, що Управління по роботі з громадськістю НАБУ працює, керуючись у своїй діяльності лише Законом України “Про звернення громадян”, тоді як особа 1 подавав свою заяву за вих. № 4157/19 від 19.01.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення на підставі КПК України, про що окремо і зазначав на останній сторінці такої заяви двома абзацами. Більше цього, слід підкреслити, що визначати і міняти підслідність кримінальних проваджень
(або ж заяв про вчинені кримінальні правопорушення) наділений правом лише прокурор.
І що найголовніше, що у судовій справі № 760/1720/21 досі немає жодних доказів тому, що заяву за вих. № 4157/19 від 19.01.2021 року було доручено розглядати детективу (тобто, слідчому).
Відповідно, якщо врахувати вимоги КПК, то суддя не наділений правом постановлювати рішення на припущеннях, або виходячи з документів (доказів), яких насправді немає у судовій справі.
За таких підстав є неправильним посилання судді Котвицького В.Л. на вимоги п.17 ч.1. ст.3 КПК України, оскільки такої норми закону не міститься в Законі України «Про звернення громадян». Більше цього, при винесенні свого бездарного рішення у справі № 760/1720/21, суддя Котвицький В.Л. не тільки не скорився рішенню Київського апеляційного суду у провадженні № 11-сс/824/2038/2021 від 06.04.2021 року і не розглянув судову справу по суті, але і не посилався на це рішення при винесенні своєї ухвали, відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК України.
На підставі ч.3 ст.415 КПК України, висновки і мотиви, з яких були уже скасованими судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким іншим органом, наділеним правом на розгляд цих справ або в подібних судових провадженнях.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Відповідно до правової позиції, викладеної в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016, визначений ч.1 ст.214 КПК України обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного громадянина на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», встановленого законом, відповідаючого вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду».
Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
В ст.9 (Законність) КПК України зазначається: «1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обгрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК України.
Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необгрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора.
19.01.2021 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. заяву за вих. № 4157/19 про вчинення кримінального правопорушення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Сергієнко Ганною Леонідівною, яка була зареєстрованою в НАБУ за вх. ЗГ № В-674.
У вказаній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Сергієнко Г.Л. злочину за ч.2 ст.366-1, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 4157/19 від 19.01.2021 року були всі необхідні дані, які згідно вимог “нового” Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги статті 214 КПК впродовж до 24 годин у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого детектива. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, особа 1 посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Ч.2 ст.214 КПК визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) П.10 ч.1 ст.3 КПК визначає, провадження–це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суду м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 4157/19 від 19.01.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Сергієнко Г.Л. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Солом’янському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4, 5 ст.214 КПК України, станом на 22.01.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4157/19 від 19.01.2021 року.
Відповідно до п.2.1 Розділу II Наказу за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, облік кримінальних правопорушень, у тому числі за заявами, які надійшли до НАБУ здійснюється за дорученням керівника шляхом внесення до ЄРДР відомостей, визначених частиною 5 ст.214 КПК України.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 КПК України встановлено коло посад, які підпадають під визначення керівник органу досудового розслідування, відповідно такою особою, як для даного прикладу являється керівник ГПД НАБУ – тобто Калужинський А.В.
Отже, подання заяви, яка є повідомленням про кримінальне правопорушення, зобов’язувало керівника ГПД НАБУ, шляхом надання доручення, забезпечити внесення необхідних відомостей до ЄРДР.
Ухилення від виконання вказаного обов’язку свідчить про бездіяльність керівника органу досудового розслідування, що тягне за собою карну відповідальність.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, 6 ч. 2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
На підставі частини 2 розділу II пункту 8 і частини 3 розділу II пункту 1 Положення про внесення відомостей до ЄРДР, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, у разі зміни підслідності даної заяви до іншого органу досудового розслідування, останнє передбачає попереднє внесення відомостей до ЄРДР. Не допускається перекидання матеріалів заяви про вчинене кримінальне правопорушення до іншого органу досудового розслідування без попереднього внесення до ЄРДР відомостей про вчинений злочин.
У даному випадку, як це добре видно з листа з НАБУ за вих. № 11-225/2483 від 26.01.2021 року, підслідність заяви за вих. № 4157/19 була зміненою до ДБР, без попереднього внесення відомостей до ЄРДР.
Вищенаписане узгоджується із позицією трьох колегій Київського апеляційного суду, які своїми рішеннями в ідентичних провадженнях (за № 11-сс/796/3264/2017 від 20.06.2017 року, за № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року та за № 11-сс/796/3063/2017 від 12.06.2017 року) скасовували ухвали слідчих суддів, які у такій же помилковій формі трактували свою відмову у відкритті проваджень.
Статтею 214 КПК України (Початок досудового розслідування) передбачено таке:
“1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. 2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
5. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела…”.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО (ОСС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Котвицький В.Л., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, суддя Котвицький В.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Дарницького районного суду м.Києва Котвицький В.Л. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/1720/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Котвицького В.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Котвицького В.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Котвицький В.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні ухвали, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Котвицький В.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Котвицьким В.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Котвицького В.Л. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Котвицьким В.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Котвицьким В.Л. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Котвицького В.Л., який в грубій формі порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Котвицький-В.Л.-неправосудна-ухвала-1

Котвицький-В.Л.-неправосудна-ухвала-2

Котвицький-В.Л.-неправосудна-ухвала-3

Котвицький_В.Л._доказ_неправосудності_ухвали_1

Котвицький-В.Л.-доказ-неправосудності-ухвали-2

Котвицький-В.Л.-доказ-неправосудності-ухвали-3

3 comments

  • Котвицький – ще те cобаче лайно, а не слідчий суддя! Яка курва могла народити таке тупориле чмо? Напевне москалька або синявка! Не виключено, що цього гея заразили спідом, тому і мізки його вже повністю атрофовані. Як можна не знати азів правознавства і бути професійним суддею? Яким нахер він може бути суддею, якщо абсолютно нічого не знає? Напевне, прийшов у суд лише з однією метою: скоріше відбити хабарі, які давав ВРП за значок судді, та ще й зверху щось заробити. За таких умов навіщо напружуватися і щось читати, коли він не буде користуватися цими знаннями? Котвицький намірено продає судові рішення. А тим, кому не продає їх (типу працівникам НАБУ, СБУ, ДБР), то скоріше за все робить їм меньєти, що б не розслідували його корупційних пригод

  • не розумію, навіщо нашій і без того жебракуватій державі це тупоголове уйобище за 650000 грн. на рік, якщо воно не знає навіть 2 статтей КПК України, на прикладі ст.ст. 39 і 303? зате цей тупий йолоп добре володіє прийомами справляння хабарів. саме через таких вилупків нас за кордоном ніхто не поважає. тому ми для усього цивілізованого світу являємося дикунами і завжди будемо ними. чи не пора нам самим братися за вила і викидати цих смердючих геїв із крісел суддів?

  • І дійсно, навіщо нашій державі такі вилупки як суддя Котвицький? Невже наркоші Зеленському і справді вигідно, що б наші люди і надалі оскаржували до Європейського суду з прав людини подібні неправосудні рішення? Як не як, але це приводить до додаткових грошових втрат, які бюджетом держави не передбачається. Але якщо Зеленський в цьому питанні відмовчується (зовсім бездіяльний), то це в жодному разі не має приводити до глобальних наслідків: ще більшого жебрацтва нашої держави і народу, до стрімкого падіння іміджу нашої країни в очах світової громадськості і бізнесу. Чи не простіше було б відсторонити наркомана Зеленського від захопленої і самопроголошеної ним влади і повикидати таких безголових суддів як Котвицький з роботи? Тоді, напевно і інвестиції закордонного бізнесу потекли б до нашої країни рікою.

Залишити відповідь