Антипець-Валентина-Миколаївна

Антипець В.М., Баглай І.П., Демченко О.В. Недоумки уряду Зе

Новости, Популярные новости, Суды

19.01.2021 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинського А.В. заяву за вих. № 4160/19 про вчинені суддями Київського апеляційного суду Ігнатовим Р.М., Кияшко О. А. і Сітайло О.М. кримінальних правопорушень, яка того ж самого дня була зареєстрованою в НАБУ під вх.ЗГ № В-713.
У своїй заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце його роботи і посаду, короткі обставини справи тощо. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення злочину за правовою кваліфікацією – ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві особи 1 за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року були всі необхідні дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В., у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України або уповноваженим детективом, при тому що положення нового КПК не вимагає від заявника зазначення в заяві усіх складових вчинення злочину тільки для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. належним чином виконав свій професійний обов’язок – забезпечив внесення до ЄРДР відомостей з моєї заяви про вчинене кримінальне правопорушення. Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1,4 ст.214 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 22.01.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення.
22.01.2021 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4169/21 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року.
У відповідності до вимог ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, справа № 760/1712/21 була розподіленою на слідчого суддю Українець В.В.
02.02.2021 року слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. виніс Ухвалу у справі за № 760/1712/21, якою відмовив особі 1 у задоволенні його скарги за вих. № 4169/21 від 22.01.2021 року на невнесення керівником ГПД Національного антикорупційного бюро України Калужинським А.В. до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4160/19 про вчинені суддями Київського апеляційного суду Ігнатовим Р.М., Кияшко О. А. і Сітайло О.М. низки кримінальних правопорушень.
При чому, під час розгляду справи № 760/1712/21 суддя Українець В.В. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які надають підставу для скасування його ухвали:
— не викликав у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не викликав у судове засідання скаржника;
— викликав у судове засідання “представника” НАБУ, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликав у судове засідання “представника” НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводив судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— проводив судове засідання без участі скаржника;
— не витребовував і не досліджував матеріали звернення особи 1 до керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— взамін розгляду скарги за вих. № 4169/21 від 22.01.2021 року вдався до протиправного розгляду заяви за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, що обмежено вимогами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, детектива, процесуального керівника);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— при винесенні своєї ухвали суддя не надав правової оцінки тому, що заяву особи 1 за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення розглядала особа з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, яка в своїй діяльності керується Законом України “Про звернення громадян”;
— при винесенні ухвали суддя не надав правової оцінки тому, що заяву особи 1 за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення розглядала особа, яка не являється детективом, а відповідно не наділена правами слідчого (детектива);
— при винесенні своєї неправосудної ухвали суддя не надав правової оцінки тому, що підслідність заяви особи 1 за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення було змінено особою, яка працює в Управлінні по роботі зі зверненнями громадян НАБУ, в той час як на цю дію уповноважений лише прокурор (згідно з вимогами ч.7 ст.214 КПК України);
— при винесенні своєї неправосудної ухвали суддя не надав правової оцінки тому, що зміна підслідності заяви про вчинені кримінальні правопорушення має обов’язково супроводжуватися одночасним внесенням відомостей до ЄРДР, чого і вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, і чого керівник Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Кравченко Я.В. досі не вчинила;
— постановив протиправну ухвалу (відмовив у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 4160/19 від 19.01.2021 року, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і Кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року);
— постановив ухвалу (про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, яка виразилася у невнесенні відомостей до ЄРДР), ґрунтуючись лише на результатах власного судового “розслідування”, в той час як ця дія суперечить вимогами ч.3 ст.214 КПК України (без попереднього внесення відомостей до ЄРДР).
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4, 6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п. 1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження».
Звертаючись до керівника ГПД Національного антикорупційного бюро України із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, особа 1 також посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Частиною 2 цієї статті визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті/частини статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) Пунктом 10 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що кримінальне провадження – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК України при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Солом’янському районному суду м.Києва,
не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК України слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, тот навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України. Також, положення законодавства не передбачають здійснення слідчим суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.
За змістом і логічним аналізом статті 214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК України), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення. На підставі наведеного, НАБУ після виконання вимог ст.214 КПК, встановивши, що таке кримінальне провадження йому не підслідне, повинно передати таке кримінальне провадження іншому органу досудового розслідування за підслідністю.
Слідчий суддя Українець В.В. не витребовував і не досліджував матеріали звернення особи 1 до керівника ГПД НАБУ. За таких обставин суддя приймав рішення виключно не з підстав, наявних у провадженні належних та припустимих доказів, а керувався лише власними припущеннями, що є неприпустимим.
Отже, слідчий суддя Українець В.В. в повній мірі не з’ясував всі обставини кримінального провадження, яке мною оскаржувалося. В зв’язку з цим винесена ухвала у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року судді Українець В.В. порушує норми матеріального і процесуального права. Слідчий суддя Українець В.В., постановивши ухвалу у судовій справі № 760/1712/21від 02.02.2021 року, допустив грубі порушення норм КПК, а тому підлягає скасуванню, а матеріали вказаної скарги – поверненню до Солом’янського районного суду м.Києва для виконання вимог ст. 306-307 КПК України.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року в ч.2 (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в п.8 зазначається:«Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо». Крім цього, в Наказі № 298 від 30.06.2020 року передбачено ч.3 розділу II, в пункті 1 таке (Цитата):
1. «1. Облік кримінальних проваджень під час досудового розслідування здійснюється шляхом внесення до Реєстру відомостей щодо руху кримінальних проваджень, а саме про:
– кримінальне правопорушення та номер кримінального провадження;
– передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю (ч.7 ст.214, ст.216 КПК України) або за місцем проведення досудового розслідування (ст.218 КПК України);
– об’єднання матеріалів досудових розслідувань (ч.1 ст.217 КПК України), при цьому об’єднаному кримінальному провадженню присвоюється номер раніше розпочатого провадження;
– виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер;
– прийняття кримінального провадження для проведення досудового розслідування…».
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Щодо вимог ст.214 КПК України, то законодавець передбачив наступне:
«1. Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості
до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту
внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається».
Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 ст.7 цього Кодексу.
Згідно зі ст.8 Кодексу, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Слідчий суддя Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. під час прийняття рішення за скаргою особи 1 залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя. За таких обставин, слідчий суддя Українець В.В., постановивши Ухвалу у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року, якою залишив скаргу особи 1 без належного задоволення, фактично істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону, що згідно вимог ст.409, 412 КПК передбачало скасування такої ухвали.
Враховуючи наявність об’єктивних підстав для скасування ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року про відмову в задоволенні скарги на не внесення відомостей заяви до ЄРДР за вих. № 4160/19 від 19.01.2021 року про вчинені суддями Київського апеляційного суду Ігнатовим Р.М., Кияшко О. А. і Сітайло О.М. кримінальних правопорушень, яка була зареєстрованою в НАБУ під вх.ЗГ № В-713, особа 1 подав 23.02.2021 року апеляційну скаргу за вих.№ 4265/23 до Київського апеляційного суду.
А враховуючи те, що судді Київського апеляційного суду Ігнатов Р.М., Кияшко О. А. і Сітайло О.М. продовжують і надалі працювати у даному суді, то були всі підстави для зміни підсудності провадження.
Саме тому особа 1 в прохальній частині своєї апеляційної скарги за вих. № 4265/23 від 23.02.2021 року, виходячи з вимог ч.2 ст.32 КПК України зазначав таке: “Прошу суд:
1. Постановити ухвалу про зміну підсудності апеляційного провадження та направити матеріали справи до іншого (найближчого) апеляційного суду для розгляду даної апеляційної скарги по суті.
2. У визначеному підсудним апеляційному суді провести судове засідання шляхом відеоконференції з Київським апеляційним судом (вул.Солом’янська, 2а, Київ, 03110), або з Шевченківським районний судом м.Києва (вул. Дегтярівська, 31А, Київ, 03680), або з Солом’янським районним судом м. Києва (вул. Полковника Шутова, 1, Київ, 03113, або по вул. Максима Кривоноса, 25, Київ, 03680).
3. Поновити процесуальний строк на оскарження ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року.
4. Скасувати Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року.
5. Зобов’язати Солом’янський районний суд м. Києва наново розглянути скаргу за вих. № 4169/21 від 22.01.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ в порядку, визначеному ст.306-307 КПК України.
6. За наслідками розгляду даної апеляційної скарги надіслати на мою поштову адресу копію належним чином завіреної ухвали”.
У своїй апеляційній скарзі за вих. № 4265/23 від 23.02.2021 року особа 1 зазначав, що дана скарга подається у зв’язку з неправильним застосуванням Солом’янським районним судом м.Києва норм матеріального права і порушення норм процесуального права, винесенням незаконної ухвали у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року без обов’язкової участі скаржника і суб’єкта оскарження, на підставі ч.8 ст.129, ст. 129-1, 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, при цьому керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 11, 21, 22, 23, 26, 55, 56, 110, 117, 214, 220, 284, 303-307, 350, 370, 372, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447 КПК України, Рекомендаціями 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Київський апеляційний суд, шляхом тотальних самовідводів суддів, все-таки виконав свій обов’язок і визначив підсудність даного апеляційного провадження за Чернігівським апеляційним судом.
05.07.2021 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду у складі головуючого судді Антипець Валентини Миколаївни, суддів Баглая Івана Петровича і Демченко Олександра Володимировича повідомила особу 1 телефонограмою про призначення судового засідання на 09.07.2021 року з розгляду його апеляційної скарги за вих. № 4265/23 від 23.02.2021 року в приміщенні Чернігівського апеляційного суду, тим самим позбавивши особу 1 участі у даному судовому провадженні, при цьому порушивши вимоги ч.2 ст.306 КПК України, Конституції України і практики ЄСПЛ.
А саме, згідно вимог ст.336 КПК України, дана колегія мусила винести ухвалу про забезпечення проведення відеоконференції між своїм судом і одним із зазначених особою 1 судами м.Києва та своєчасно передати її обраному суду. При чому, перед вищеописаною процедурою, дана колегія мусила забронювати місця для проведення даного судового засідання в режимі відеоконференції на веб-сайті судової адміністрації, виходячи з наявних там лімітів по часу і дням тижня, чого не зробила.
Аби вийти із даного положення, особа 1 направив 09.07.2021 року своє клопотання на ім’я головуючого судді Антипець В.М. рівно в 10 годин і 43 хвилини наступного змісту: “09.07.2021 року, рівно в 13 годин і 30 хвилин було призначене в Чернігівському апеляційному суді засідання у провадженні № 11-сс/4823/252/21 під головуванням судді Антипець В.М. з розгляду скарги на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року за вих. № 4265/23 від 23.02.2021 року про відмову у задоволенні скарги на невнесення відомостей до ЄРДР. Враховуючи те, що у відповідності до листа за вих. № 11-225/1759 від 20.01.2021 року мене повідомило НАБУ про те, що моя заява за вих. № 4160/19 про вчинені Ігнатовим Р.М., Кияшко О. А. і Сітайло О.М. кримінальних правопорушень (яка була зареєстрованою в НАБУ під вх. ЗГ № В-713) була розглянутою не органом досудового розслідування (ГПД НАБУ) в порядку КПК України, чого я і вимагав у своїй заяві про вчинені кримінальні правопорушення, та що також передбачено положенням ч.4,5 ст.214 КПК і Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а Управлінням по роботі зі зверненнями громадян НАБУ – в порядку Закону України “Про звернення громадян”, а також враховуючи той факт, що підслідність моєї заяви за вих. № 4160/19 про вчинені Ігнатовим Р.М., Кияшко О. А. і Сітайло О.М. кримінальних правопорушень була зміненою до ТУ ДБР без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, як того суворо вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а також враховуючи те, що керівник Управління по роботі зі зверненнями громадян Кравченко Я.В. перебрала на себе не властиві для неї функції прокурора (адже підслідність має право змінювати лише прокурор, у відповідності до ч.7 ст.214 КПК України), то фактично ці три речі дають виключне право на скасування Ухвали слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українця В.В. у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року. Свою скаргу за вих. № 4265/23 від 23.02.2021 року підтримую в повному обсязі та прошу її задовольнити. За результатами прийнятого рішення постановити ухвалу, копію якої надіслати на мою поштову адресу. Додатки: копія листа з Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ за вих. № 11-225/1759 від 20.01.2021 року, два аркуші; копія конверту з-під листа за вих. № 11-225/1759 від 20.01.2021 року, один аркуш”.
Більше цього, особа 1 зателефонував біля 11 годин і 15 хвилин 09.07.2021 року помічнику судді Семко Т.Я. і з’ясував у нього, чи отримав даний суддя електронну версію його клопотання з додатками, що власне і підтвердив даний помічник судді.
14.07.2021 року особа 1 отримав рекомендований лист, в якому знаходилася копія належним чином не виготовленої і не завіреної ухвали у провадженні № 11-сс/4823/252/21 суддів Чернігівського апеляційного суду Антипець В.М., Баглая І.П. і Демченко О.В., якою було відмовлено особі 1 у задоволенні його апеляційної скарги за вих. № 4265/23 від 23.02.2021 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Українець В.В. у судовій справі № 760/1712/21 від 02.02.2021 року.
При винесенні свого явно божевільного рішення шизофреніки і неуки Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. посилалися на таке (цитата): “…оскільки повідомлення заявника від 19.01.2021 року про кримінальне правопорушення не містить достатніх даних, які б вказували на наявність достатніх та конкретних даних… ознак кримінальних правопорушень, а фактично зводяться до незгоди із прийнятим суддями рішенням при розгляді справи, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що невнесення відомостей керівником ГПД НАБУ за повідомленням заявника не є протиправним та не може вважатись бездіяльністю, оскільки посадовими особами прийнято заходи щодо перевірки вказаних заявником фактів, а тому у задоволенні скарги належить відмовити”. Цими божевільними твердженнями імбецили Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. намагаються довести, що все-таки керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. розглядав заяву заявника (чи будь-яка повноважна особа з ГПД НАБУ), не дивлячись на те, що у цих трьох дебілів в руках була копія листа за вих. № 11-225/1759 від 20.01.2021 року та копія конверту з-під листа за вих. № 11-225/1759 від 20.01.2021 року від керівника Управління по роботі зі зверненнями громадян НАБУ Кравченко Я.В., яка в даному листі зізналася, що насправді Калужинський А.В. і в очі цю саму заяву не бачив.
Більше цього, цим трьом моральним уродам Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В., а також слідчому судді Українець В.В., не було дозволеним розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, так як згідно вимог ст.26 КПК України, це була прерогатива (і то лише впродовж 24 годин) детектива, керівника відділу детективів або ж керівника ГПД НАБУ. Суддям 1 і 2 інстанції не дозволено чинним законодавством розглядати заяви про вчинення злочину, а лише скарги про не внесення відомостей таких заяв до ЄРДР в контексті лише одного питання: внесено чи не внесено відомості до ЄРДР органом досудового розслідування. При чому, алгоритм дій для усіх суддів у такому випадку передбачений КПК лише таким: якщо слідчий (детектив) не вніс до ЄРДР відомостей заяви про вчинені кримінальні правопорушення – тоді суддя мусить зобов’язати його вчинити цю дію. А якщо слідчий (детектив) все-таки згодом одумався і навіть з запізненням вніс до ЄРДР необхідні відомості заяви про вчинені кримінальні правопорушення – тоді суддя наділений правом відмовити у задоволенні такої скарги на невнесення відомостей до ЄРДР.
Запитується, невже і справді важко запам’ятати цих два останніх пункти? Невже для цього потрібно терти штани 20-25 років у кріслі судді? Невже цьому потрібно навчатися у ВУЗі біля 6 років?
Тим не менше, ця пархата клімактерична мерзота Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. дозволяє собі і надалі писати в своїй неправосудній ухвалі і таку бредню, яка мусить мати для них кримінальні наслідки: “Твердження заявника про те, що слідчим суддею у судове засідання не був викликаний керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В., дії якого ним оскаржувались, не свідчать про порушення вимог КПК з боку суду”.
Тобто, це пархате уйобище стверджує, що ч.2 ст.306, ст.318 КПК, Конституція України, практика ЄСПЛ не вимагають участі заявника у власному судовому процесі? Ну і чим це не походить на шизофренію? Чи було ліньки відкрити КПК і прочитати, що там насправді у цих статтях насправді написано, що б потім не червоніти перед своїми колегами від сорому?!
Так ні ж бо, ці тварюки і надалі продовжують фантазувати, перетворюючи КПК України, Конституцію. України і практику ЄСПЛ у ганчірки: “…У той же самий час, одним із структурних підрозділів, як цілісного державного органу, є Управління по роботі з громадськістю, у якому створений спеціальний відділ по роботі зі свідками та заявниками, співробітники якого, окрім іншого, уповноважені на те, що б приймати участь у судових засіданнях, спілкуватися із заявниками, надавати відповіді на звернення громадян тощо. Повідомляючи НАБУ про те, що відбудеться судовий розгляд за скаргою заявника на бездіяльність керівника ГПД НАБУ, слідчий суддя не допустив жодного порушення вимог КПК, як на цьому наполягає заявник”. Цими самими словами ці три шизоїди зізнаються українському народові, що вони досі не розуміються на тому, чим відрізняється КПК України від Закону України “Про звернення громадян”. Три клімактеричних сучки просто і сліпо покладаються на безприділ, безчинства і свавілля голови НАБУ Ситника А.С., який підписавши Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року продовжує будувати роботу на власних засадах: пише власні бази ЄРДР, уповноважує своїми безграмотними довіреностями на виконання не властивих функцій навіть своїх прибиральниць. Але це ще не означає що це узгоджується із буквою закону. Для цього і існують суди для того, що б слідкувати за законністю в правоохоронних органах. В даному прикладі, безмозкі мавпи Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. не мають посилатися на факти порушення закону і робити з цього норму права, а встановити законність з першоджерела – КПК, Конституції України, практики ЄСПЛ. Тому, перше що потрібно було зробити цим безмозким істотам, це спробувати знайти у матеріалах судової справи доручення від керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В. на виконання від його імені розгляду заяви від особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення, якого насправді немає у справі. А раз немає такого доручення (а його немає), то як і написано в КПК, суддя не має права фантазувати (приймати рішення на припущеннях), а лише виходити з тих доказів, які наявні у справі суду, і то з акцентом на їх прийнятність і допустимість. А що стосується належності повідомлення сторін провадження про призначення судового засідання, то вони чітко прописані в ст.135, 136 і 137 КПК України, і тому також не потрібно вішати українцям на вуха лапшу, що мовляв можна і бомжа повідомити у м.Чернігові, що на судове засідання запрошується керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В., з надією на те, що цей бомж передасть цю інформацію керівнику ГПД НАБУ Калужинському А.В.
В той же самий час, добре знаючи про існування недоліку із судовим викликом сторін провадження суддею Українця В.В., неадеквати Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. також не запросили на судове засідання заявника і КАлужинсько8го А.В., придумавши новий тип судового засідання як от “письмове провадження”, яких де-юре не існує в кримінальному судочинстві.
На жаль, сиве волосся на вошивих лобках цих трьох безталанних суддів і 20-25-річний стаж роботи суддями так і не добавив йоти розуму кожного з них, а натомість позбавив адекватності і орієнтації в просторі.
При чому, ухвала у провадженні № 11-сс/4823/252/21 від 09.07.2021 року суддів Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 від 20.08.2019 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах… з розгляду цивільних і кримінальних справ» та вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, адже:
— текст судового рішення дещо збільшеного шрифту;
— кожна друга сторінка аркушу містить текст;
— не зазначено в правому верхньому куті ухвали “Копія відповідає оригіналу”;
— декотрі слова віддруковані жирним кольором;
— текст ухвали містить міжрядкові відступи;
— ухвала не містить запису про місцезнаходження оригіналу Ухвали;
— в ухвалі не зазначено ПІП секретаря суду;
— в ухвалі не немає підпису секретаря суду;
— в ухвалі зазначається ПІП помічника судді, який не має права там зазначатися, що робить з такого документу недієздатний шматок паперу.
Поміж тим слід зауважити, що ганебні і психічно ненормальні судді Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. винесли неправосудну ухвалу, якою частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – перешкодили наповненню державної скарбниці на декілька мільйонів гривень, тим самим суттєво послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
В ст.306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається:
“1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Статтею 336 КПК України (Проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження) передбачено:
1. Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду, у разі:
1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин;
2) необхідності забезпечення безпеки осіб;
3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;
4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження;
5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
2. Суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує.
3. Застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, передбачені цим Кодексом.
4. Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у приміщенні, розташованому на території, яка перебуває під юрисдикцією суду, або на території міста, в якому розташований суд, судовий розпорядник або секретар судового засідання цього суду зобов’язаний вручити такій особі пам’ятку про її процесуальні права, перевірити її документи, що посвідчують особу, та перебувати поряд з нею до закінчення судового засідання.
5. Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, знаходиться у приміщенні, розташованому поза територією юрисдикції суду та поза територією міста, в якому розташований суд, суд своєю ухвалою може доручити суду, на території юрисдикції якого перебуває така особа, здійснити дії, передбачені частиною четвертою цієї статті. Копія ухвали може бути надіслана електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку. Суд, що отримав доручення, за погодженням з судом, що надав доручення, зобов’язаний у визначений в ухвалі строк організувати виконання зазначеного доручення.
6. Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, тримається в установі попереднього ув’язнення або установі виконання покарань, дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, здійснюються службовою особою такої установи.
7. Хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.
8. Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо впізнати.
9. Дистанційне судове провадження згідно з правилами цієї статті може здійснюватися в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час здійснення судового провадження з будь-яких питань, розгляд яких віднесено до компетенції суду”.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виходячи з вищезазначеного, судді Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. умисно чи то через свій старечий маразм, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушують міжнародні і вітчизняні норми права, приховуючи вчинені злочини своїх колег, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше того, судді Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Чернігові знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним істотам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-cc/4823/252/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють службові підроблення, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, перешкоджають діяльності громадських організацій, надають допомогу злочинним особам і кримінальним угрупуванням, культивують і поширюють корупцію, вчиняють саботаж і диверсії, завдають матеріальної і моральної шкоди заявникам, порушують присягу судді, дискредитують судову владу України і підривають авторитет держави в очах світової спільноти. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в серці України. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя України про не належну поведінку суддів Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя України — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Суддя-Антипець-В.М.-неправосудна-ухвала-1

Суддя-Антипець-В.М.-неправосудна-ухвала-2

Суддя-Антипець-В.М.-неправосудна-ухвала-3

Суддя-Антипець-В.М.-неправосудна-ухвала-4

Суддя-Антипець-В.М.-неправосудна-ухвала-5

Суддя-Антипець-В.М.-неправосудна-ухвала-6

Суддя-Антипець-В.М.-неправосудна-ухвала-7

Суддя-Антипець-В.М.-скарга-резулятивка

Суддя-Антипець-В.М.-клопотання

4 comments

  • Брудна маразматична сучара Антипець В.М. зовсім не тягне на спікера Чернігівського апеляційного суду! З яких це пір у кримінальному процесі з’явилося письмове провадження? Хто дозволив цій сумасшедшій шльондрі та двом перестарілим маразматичним козлам порушувати конституційне і КПК право на участь сторін у судовому засіданні? Антипець В.М., Баглай І.П. і Демченко О.В. отримують заробітну плату у півтори мільйони, в той час як інші люди жебракують. Закликаю наших бійців АТО – заставте цих маразматичних сепарів всратися і з’їсти своє ж гімно! Ця фашистська хунта насправді є паразитами і зайвим непотребом нашого суспільства!

  • на що розраховувала ця брудна стареча курва, коли ігнорувала розгляд клопотань? як не крути, ст.220 КПК України зобов’язує розгляд клопотань учасників процесу і схиляє до надання на їх усіх відповідей. вперше бачу, що б суддя не розглянула жодного із поданих клопотань і не надала на них відповідей. не нормальним являється і не запрошення учасників процесу на судове засідання. якщо зважити, що така зухвалість тягне як мінімум на дисциплінарне провадження, то виходить що ця уся піздобратія є неадекватами, бандою злочинців, якщо не завсегдатаями якогось дивного дурдому!

  • уявіть собі межі дебільності цих трьох маразматичних козлів: не знають чим відрізняється КПК України від Закону України “Про звернення громадян”! до того ж, в порядку ст.39 КПК, керівник органу досудового розслідування являється відповідальною особою за внесення відомостей до ЄРДР та являється реєстратором кримінальних правопорушень. у разі відсутності у справі суду доказів про призначення начальником слідчого відділу уповноваженого слідчого для виконання певної ланки роботи (лише у випадках, якщо заявники адресують свої заяви уповноваженому слідчому) то суд зобов’язаний не фантазувати, придумуючи уявних уповноважених слідчих, а надсилати повістки начальнику СВ. закон гласить: “суд не має права приймати будь-які рішення на припущеннях”! навіть на цьому сайті я бачила відеозапис, коли на судове засідання приходила взамін начальника СУ ФР ГУ ДФС м.Києва Солодченка С.В. простий завідувач відділом СУ ФР ГУ ДФС м.Києва, яку Солодченко С.В. нібито уповноважив на виконання його обов’язків, але з цих же міркувань колегія апеляційного суду не допустила до судового засідання дівчину (представника) та вигнала її із залу суду! запитую, як тоді ці смердючі падли судять людей в цілій області, якщо вже нічого не казати про те, що вони ще й контролюють діяльність підпорядкованих ним усіх районних судів області, якщо ці безмозкі потвори не володіють початковим рівнем юридичних знань?

  • Безголова сучка Антипець В. М. не тягне навіть ша шльондру цього суду, а не то що на суддю чи спікера Чернігівського апеляційного суду. Адже спікерство (або суддівство) вимагає від суб’єкту розуму, кмітливості і достатньої компетентності, а ця йобнута потвора не знається навіть табличці множення. Взамін надання потрібного інтерв’ю журналісту з цього відео це стервезне падло лише либу давить, як типічний Даун. Не розумію, навіщо для судової влади такі психи? І навіщо ці недоумки для любого уряду?

Залишити відповідь