Левицька-Тетяна-Володимирівна

Левицька Т.В. Душевно хвора суддя тероризує людей і державу

Новости, Популярные новости, Суды

13.08.2020 року, через поштову службу, особа 1 подав на ім’я начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві заяву за вих. № 3974/13 про вчинення кримінального правопорушення ФОП Ременніковим Сергієм Віталієвичем та керівником проекту «Студія Мотильок» Кір’яновою Оленою Іванівною.
У вказаній заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення ФОП Ременніковим С.В. та Кір’яновою О.І. кримінального правопорушення за ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366, ч.3 ст.190, ст.356, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 3974/13 від 13.08.2020 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового Кодексу уже були не обов’язковими для того, що б начальник СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві виконав вимоги ст.214 КПК та впродовж до 24 годин вніс до ЄРДР відомості заяви про вчинені кримінальні правопорушення у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого слідчого. При цьому слід зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, особа 1 посилався на такі правові засади:
1) Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) Частиною 1 ст.306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) Частиною 1 ст.214 КПК передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) Ч.2 ст.214 КПК визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) П.10 ч.1 ст.3 КПК визначає, провадження–це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суду м.Києва не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 3974/13 від 13.08.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення ФОП Ременніковим С.В. та Кір’яновою О.І. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Шевченківському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ст.214 КПК України, станом на 19.08.2020 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 3974/13 від 13.08.2020 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування. Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п. 4,6 ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
19.08.2020 року, що відповідало 6 (шостому) процесуальному дню, особа 1 подав через поштову службу на ім’я слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 3977/18 на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 3974/13 від 13.08.2020 року.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/25811/20 була розподіленою на слідчого суддю Левицьку Тетяну Володимирівну.
09.10.2020 року, після невиправданої затримки розгляду скарги аж на півтори місяці, за результатами розгляду скарги за вих. № 3977/18 від 19.08.2020 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Левицька Т.В. постановила ухвалу, якою відмовила у її задоволенні.
Обгрунтовуючи своє неправосудне рішення збоченка Левицька Т.В. зазначила таку бредню:

“…Заява або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення повинна містити об’єктивні дані, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину.
Разом з цим, у заяві особа 1 не наведено об’єктивних даних та не подано доказів, які свідчили б про ознаки кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що в діях уповноважених осіб СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві відсутня бездіяльність щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви від особа 1. З огляду на наведене, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги”.
З цієї дурні душевно хворої аферистки витікає, що вона порушила цілу дюжину законів: ст.214, 55, 56, 26, 135, 136, 137, 284, 306, 318, 370, 372 КПК України, ст.57 Конституції України, Наказ за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновки ВССУ, практику ЄСПЛ.
Під час розгляду справи № 761/25811/20 маніячка Левицька Т.В. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ганебної ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві;
— не викликала у судове засідання особу 1, як скаржника (подання клопотання про проведення судового засідання без участі особи 1 ще не означає, що не потрібно було його викликати в засідання;
— викликала у судове засідання слідчого, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликала у судове засідання слідчого, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві;
— проводила судове засідання без участі особи 1;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, паралельно зміні підслідності заяви про вчинене кримінальне правопорушення, внести до ЄРДР достатні відомості даної заяви;
— при винесенні свого шахрайського рішення знехтувала вимогами ч.7 ст.214 КПК України, яка дозволяє міняти підслідність лише прокурору;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу кримінального правопорушення до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні свого безграмотного рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— всупереч вимогам ст.23 КПК України не витребовувала і не досліджувала матеріали заяви про вчинене кримінальне правопорушення;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— відмовила у задоволенні скарги за вих. № 3977/18 від 19.08.2020 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3974/13 від 13.08.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.17 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 3977/18 від 19.08.2020 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 3974/13 від 13.08.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не передбачено КПК, Конституцією України і практикою ЄСПЛ.
Як передбачено вимогами ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а також Узагальненнями про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та Узагальненнями «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ від 23.12.2016 року, внесення відомостей до ЄРДР має забезпечитися впродовж 24 годин не дивлячись на те, чи є склад злочину в діях певної особи чи немає.
Якщо немає, тоді кримінальне провадження автоматично закривається слідчим за ст.284 КПК після того, як воно буде відкритим. Про це також зазначається і в ч.4 ст.214 КПК України, що “відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається”.
Крім цього, суддя Левицька Т.В. у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України Державної судової адміністрації України (Наказ від 24.12.2019 №1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814), винесла і надала особі 1 копію ухвали у справі № 761/25811/20, яка неправильним чином сформована: ухвала містить міжрядкові відступи, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, кожна друга сторінка аркушу ухвали містить текс рішення, немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, ухвала не зшита і не опломбована, на пломбі не вказано прізвища судді, на пломбі не вказано прізвища секретаря суду, на пломбі не вказано дати створення копії ухвали, на пломбі немає підпису секретаря суду.
Більше цього, аферистка Левицька Т.В., всупереч вимогам КПК України, Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, надала копію даної ухвали наручно 31.12.2020 року, тобто із запізненням на три календарних місяці, що у відповідності до ст.106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” мало стати гарантованою підставою для її дисциплінарного покарання.
Також слід зазначити, що суддя Левицька Т.В. і раніше уже виносила неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, СВ Шевченківського УП ГУ Національної поліції у м.Києві, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві), якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на 700 000 000 мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури тощо).
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Як передбачено вимогами ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей):
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним судом”.
Як передбачено ст.306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування):
“1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
2. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги.
3. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги”.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 04.01.2021 року апеляційну скаргу за вих. № 4146/04 на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Левицької Т.В. у судовій справі № 761/25811/20 від 09.10.2020 року, яка 24.02.2021 року колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду була задоволеною в повному обсязі, а вказана ухвала – скасованою (судове провадження 11-сс/824/1083/2021.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже шести років гинуть в АТО (ОСС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Левицька Т.В., через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, суддя Левицька Т.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шевченківського районного суду м.Києва Левицька Т.В. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/25811/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Левицької Т.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Левицької Т.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Левицька Т.В., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, перешкоджає наповненню державної скарбниці, завдає нищівної шкоди економіці країни, дискредитує український уряд і українську судову систему в очах світової громадськості, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Левицька Т.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Левицькою Т.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Левицької Т.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Левицькою Т.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Левицькою Т.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Левицької Т.В., яка регулярно та в грубій формі порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Суддя-Левицька-Т.В.-неправосудна-ухвала-1

Суддя-Левицька-Т.В.-неправосудна-ухвала-2

Левицька-Т.В.-скасовано-неправосудна-ухвала-1

Левицька-Т.В.-скасовано-неправосудна-ухвала-2

Левицька-Т.В.-скасовано-неправосудна-ухвала-3

Левицька-Т.В.-скасовано-неправосудна-ухвала-4

3 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ніна
11 місяців тому

Тим, хто сумнівається в бандитизмі і в дикунстві судді Левицької, слід передивитися на Ютуб відзняті людьми відео. Чесно кажучи, у мене холод по спині бігає, коли я переглядаю ці відео про дикунку Левицьку. Ця параноїдальна сучка чого там тільки не влаштовує: лупцює людей, штовхає інвалідів, кричить на людей, закриває двері зали на ключ і не випускає учасників процесу, ігнорує заявлений їй відвід, не дозволяє людям знімати судовий процес, кидається на людей як скажений пес, заставляє людей дивитися напади її параної, імітує проведення судового засідання, заставляє поліцію застосовувати силу до людей, не дозволяє людям звертатися до її секретаря і таке подібне.… Читати далі »

Кіра
11 місяців тому

якщо бог є на небесах то ця недоумкувата маніячка мусить обов’язково здохнути при пологах або народити якогось урода: Дауна, циклопа, безстатевого чупакабру або щось іще таке подібне. всім добре відомо, що батьків карає бог на їх дітях. тому молімося що б це так і сталося. краще б ця сука не поверталася назад в суд. нехай її рідні відправлять в останню дорогу – на кладовище, що вона давно і заслужила! нехай Левицька краще здохне при пологах! людські піт і сльози, марно витрачене здоров’я і сила, безсонні ночі і розчарування, чималі грошові втрати мають же чимось справедливим закінчитися. що б був баланс… Читати далі »

Саша
11 місяців тому

я згодна із викладеними тут обуреннями людей. дійсно, на ютуб дуже багато вражаючих відеодоказів цієї маніячки і параноїчки! як адвокат я часто буваю по судах в межах усієї країни, але такої скаженої курви як Левицька мені досі ще не приходилося бачити. на першому ж засіданні я вже зрозуміла, що ця дурна і тупа лярва має знаходитися в богодільні, а не в Шевченківському суді Києва! як такому чудовищу могли надати повноваження судді? якщо припустити, що ці повноваження надали Левицькій помилково, тоді чому у такий же спосіб не позбавляють параноїчку Левицьку цих повноважень? виходячи з її одержимості і маніакальності ясно одне, що… Читати далі »