Дунаєвська Дарія Леонідівна

Дунаєвська Д.Л. Фіктивний шлюб або пособниця шпигуна

Новости, Популярные новости, Суды

16.07.2021 року, через поштову службу, особа 1 подав на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 4467/16 про вчинення кримінального правопорушення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду у складі головуючого судді Гулько Б.І. У своїй заяві особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у своїй заяві особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду Гулько Б.І. кримінальних правопорушень за – ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст. 256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Відповідно, в заяві за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового Кодексу були уже не обов’язковими для того, що б керівник СУ ДБР виконав вимоги ст. 214 КПК та впродовж до 24 годин у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, або уповноважив на цю дію підлеглого слідчого. При цьому слід особливо зазначити, що для того що б внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, законодавець не вимагає від заявника притримуватися суворої професійної компетенції і територіальної юрисдикції органу досудового розслідування.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника СУ ДБР із заявою про вчинене правопорушення, заявник посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З аналізу вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства витікає, що слідчі судді повинні керуватися положеннями ст.33-1 КПК України щодо предметної підсудності при здійсненні судового контролю у кримінальних провадженнях, в яких досудове розслідування вже розпочато та органом досудового розслідування визначена попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягала у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду Гулько Б.І. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Шевченківському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ст.214 КПК України, станом на 23.07.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником СУ ДБР або уповноваженим слідчим про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК України передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
23.07.2021 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, особа 1 подав через поштову службу до Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року.
В обгрунтування своїх доводів, особа 1 надав в додатку до своєї скарги такі докази: копію заяви про вчинені кримінальні правопорушення за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року; копію двох фіскальних чеків про відправлення рекомендованого відправлення за штрихкодом 0304910251090 на ім’я керівника СУ ДБР та один банківський чек на транзакцію RRN119813670276; фотокопію монітору при огляді офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта» в розділі “Відстеження рекомендованих пересилань”, з номером трекінгу 0304910251090.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/27319/21 була розподіленою на слідчого суддю Дунаєвську Дарію Леонідівну.
06.08.2021 року, за результатами розгляду скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР слідча суддя Шевченківського районного суду м.Києва
Дунаєвська Д.Л. постановила ухвалу, якою відмовила у її задоволенні. Обгрунтовуючи своє рішення аферистка Дунаєвська Д.Л. зазначила таку дурню:
“…Уповноважена особа Державного бюро розслідувань, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з’явилась та про причини неявки суд не повідомила, водночас, як вбачається з листа, який надійшов на адресу суду 05.08.2021 року за підписом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності особи 3, згідно даних систем електронного документообігу, станом на 04.08.2021 заява особи 1 від 16.07.2021 року за № 4467/16 до центрального апарату Державного бюро розслідувань не надходила. Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такої скарги з огляду на наступне. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано Главою 26 КПК України.
Так, згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. В обгрунтування скарги наведено такі обставини, що 16.07.2021 особою 1 подано до Державного бюро розслідувань поштовим зв’язком заяву вих. № 4467/16 від 16.07.2021 про вчинення кримінального правопорушення, яка отримана уповноваженою особою Державного бюро розслідувань 19.07.2021, що підтверджується відомостями трекінгу «Укрпошта». Проте, станом на дату подання скарги відомості про кримінальне правопорушення у встановленому порядку та в строки всупереч вимогам ст.214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесені.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Пунктом 4 ч.5 ст.214 КПК України передбачено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань має бути внесено короткий виклад обставин про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань врегульовано Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженим наказом Офісу Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020 року. Згідно з п.1 глави 2 розділу I цього Положення до Реєстру вносяться час та дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім’я, по батькові потерпілого або заявника; інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, що узгоджується з вимогами п.4, 5 ч.5 ст.214 КПК України.
Відповідно до п.2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Офісу Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020 року, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п.4 ч.5 ст.214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Згідно з ч.1 ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом кримінального правопорушення. Системний аналіз вищезазначених положень закону дають підстави для висновку, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об’єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо ж зі змісту заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що обставини, викладені в ньому, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення і ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу, то такі повідомлення не мають вноситися до Єдиного реєстру досудових розслідувань і це слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Таким чином, закон передбачає необхідність попередньої оцінки слідчим, прокурором, слідчим суддею… змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення. Відповідної правової позиції дотримується і Київський апеляційний суд, зокрема, в ухвалі від 25.05.2021 року у справі № 761/6427/21.
В цілому такий висновок відповідає Рішенню Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою від 17.06.2020 року, згідно п.5 мотивувальної частини якого зазначено, що «встановлений законодавцем обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених державних органів має забезпечити ефективність судового контролю, який має бути забезпечено під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових інстанціях: законодавець має запровадити такий обсяг судового контролю за бездіяльністю слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, що дозволяв би здійснити ефективний судовий контроль щодо відповідних питань та за наявності підстав надати особі можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй реальний доступ до судового захисту».
За таких обставин, бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, може мати місце лише у разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення до суб’єкта, який наділений повноваженнями вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань; наявність в такій заяві короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведеного заявником; невнесення відомостей за заявою, яка надійшла уповноваженому суб’єкту і містить короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, впродовж 24 годин.
З матеріалів скарги вбачається, що заявник просить внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду особою 2, які ним самостійно кваліфіковані за ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Водночас, заява особи 1 від 16.07.2021 року за вих. № 4467/16 про вчинення кримінального правопорушення за своїм змістом та суттю є висловленням незгоди із судовими рішеннями у конкретній цивільній справі № 754/16191/16-ц та не є повідомленням про злочини, які підслідні Державному бюро розслідувань, оскільки містить інформацію, пов’язану із здійсненням судового провадження і не містить конкретних даних про вчинення вказаною особою кримінальних правопорушень.
Так, особа 1 повідомляє про вчинення суддею кримінальних правопорушень і самостійно кваліфікує його дії як: службове підроблення, приховування злочину, державна зрада, перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій.
Слід зазначити, що кримінальний процесуальний закон дійсно не вимагає від заявника зазначення в заяві усіх складових злочину, однак це не свідчить про те, що будь-яка заява про вчинене кримінальне правопорушення виключно з огляду на її назву набуває статусу цього документа і її подання керівнику Державного бюро розслідувань тягне за собою процесуальні наслідки у виді внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у тому числі саме керівником Державного бюро розслідувань. Відтак, слідчий суддя вважає необґрунтованим твердження особою 1, що в заяві про вчинені кримінальні правопорушення за вих. №4467/16 від 16.07.2021 року ним було вказано всі елементи вчинених злочинів: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона, а також всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, ПІП особи, місце її роботи і посаду, короткі обставини злочину, оскільки це не відповідає встановленим фактичним обставинам. Слідчий суддя враховує також відповідну судову практику.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини, право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (зокрема, справа «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства», справа «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства», У справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» Суд нагадав, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя.
Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним («Ернст та інші проти Бельгії». Крім того, ухвалами судів апеляційної інстанції підтверджено обґрунтованість рішень слідчих суддів щодо відмов у задоволенні скарг на бездіяльність уповноважених службових осіб, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявами про вчинення кримінальних правопорушень як суддями, так і у разі встановлення слідчими суддями відсутності ознак заявлених правопорушень, зокрема, від 28.07.2020 року (справа № 760/3633/20), від 18.01.2021 року (справа №759/22469/20), від 29.01.2021 року (справа № 991/297/21), від 02.02.2021 року (справа № 991/106/21).
Також, слід звернути увагу заявника і на те, що відповідно до положень ст.126, 129 Конституції України, ст.48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Вказана норма закону визнана конституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду №8-рп/2011 від 12.07.2011 року, в якому, зокрема, зазначено, що оцінка процесуальним діям судді може даватись тільки судами апеляційної чи касаційної інстанцій і не може даватись будь-якими органами, в тому числі і слідчими органами.
Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку, або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом.
Отже, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством і оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів та суддів щодо розгляду та вирішення справи поза процесуальним порядком не допускається.
Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права не може виключно кваліфікуватись як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до кримінальної відповідальності. З огляду на встановлені обставини, не оцінюючи обґрунтованість заяви особи 1 на предмет наявності ознак складу злочину, слідчий суддя вважає очевидним, що в ній відсутні відомості, які б свідчили або могли свідчити про вчинення кримінальних правопорушень суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду особою 2. Крім того, слідчий суддя також звертає увагу на ту обставину, що відповідно до листа за підписом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності особа 3, згідно даних систем електронного документообігу, станом на 04.08.2021 року заява особи 1 від 16.07.2021 року за № 4467/16 до центрального апарату Державного бюро розслідувань не надходила. При цьому, особа 1, будучи належним чином повідомлений про дату та час, в судове засідання не з’явився, в своїй скарзі просив розглянути її за його відсутності і таким чином, не з’явившись в судове засідання заявник не спростував факти, викладені у вказаному листі та не довів, що Державним бюро розслідувань дійсно було отримано заяву від 16.07.2021 № 4467/16, оскільки з долучених до матеріалів скарги додатків не можливо дійти до переконливого висновку, що особа 1 дійсно направив до Державного бюро розслідувань заяву від 16.07.2021 року за № 4467/16, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул.Симона Петлюри,15. Враховуючи викладене, розглянувши скаргу в межах питань, які були винесені на розгляд заявником, дослідивши надані в обґрунтування його доводів матеріали, прихожу до висновку, що скарга особи 1 є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню”.
Якщо уважно проаналізувати усю цю вищенаписану бредню явно психічно нездорової особи то можна прийти висновку, що така особа постійно собі самозаперечує. Аферистка Дунаєвська Д.Л. весь час аналізує заяву за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинення кримінального правопорушення, а згодом зазначає, що вона саме таку заяву нібито не аналізувала і оцінки їй не надавала. Це також стосується і факту нібито не надсилання особою 1 заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинення кримінального правопорушення до центрального апарату ДБР, в той час як заявник в своїй скарзі і не зазначав, що він подавав свою заяву до центрального апарату ДБР. Тут мова йде про фантазування придурка, яка називає себе суддею! Насправді ж, особа 1 надсилав рекомендованим листом заяву за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року до слідчого управління ДБР, на ім’я начальника повноважного управління. Відтак, СУ ДБР і ЦА ДБР – це різні речі. У першому випадку, заява за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинення кримінального правопорушення має розглядатися керівником органу досудового розслідування, у відповідності до норм КПК України, а у другому випадку – повноважними особами центрального апарату ДБР, які працюють у відповідності до вимог ст.22 Закону України “Про звернення громадян”.
Як бачимо, Закону України “Про звернення громадян” і Кримінально процесуальний закон – це зовсім різні речі і зовсім різні поштові адреси, а також зовсім різні посадові особи. Якщо новоспечена суддя-даун Дунаєвська Д.Л. не вбачає в цьому ніякої різниці, то пора брати вірьовку і йти до лісу та вішатися, як її смердючий пращур-єврей Іуда Іскаріотський. В рівній мірі це саме стосується і листа від начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності ДБР Катерини Питель, якого дегенератка Дунаєвська Д.Л. не мала права брати до уваги при винесенні судового рішення, так як бездіяльність останньої особою 1 не оскаржувалася та яка, знову ж таки, не має жодного відношення до КПК України, адже керується в своїй роботі виключно законом України “Про звернення громадян”.
Також, листа-відповідь від Катерини Питель не мала права брати до уваги дурепа Дунаєвська Д.Л. і через те, що вона не підтвердила своїх повноважень та передала свої заперечення до суду у не дозволений ДСА спосіб – шляхом електронного листування. Згідно відповідних Наказів ДСА, не дозволяється будь-кому надсилати до суду любі документи чи листи, якщо їх суть зводиться до кримінально-процесуального закону. Лише суд наділений правом надсилати документи або звичайні листи, в контексті кримінально-процесуального закону, сторонам провадження. І що найголовніше, кожен електронний лист має засвідчуватися цифровим електронним підписом, у відповідності до Закону України “Про цифровий підпис”. І для цього усього не потрібна була особиста присутність на судовому засіданні особи 1, адже професійний суддя мав бути наділеним відповідними знаннями і навичками.
Крім цього усього, аферистка Дунаєвська Д.Л. зухвало збрехала, коли зазначила в ухвалі що судді є неосудними, так як на сьогоднішній день десятки суддів уже відбувають тюремне покарання за вчинені ними злочини. А що стосується судової практики, то це вже не витримує ніякої критики.
В нашій країні не практикується судова практика, як це широким загалом робиться у Великій Британії.
А відтак, судова практика, як це характеризує в своїх Листах Верховний Суд і ВССУ – це не є норми прямого права, а тому не може бути підставою для винесення судового рішення.
З тексту цієї неправосудної ухвали душевно хворої аферистки Дунаєвської Д.Л. витікає, що вона порушила цілу дюжину законів: ст.214, 55, 56, 26, 135, 136, 137, 284, 306, 318, 370, 372 КПК України, Наказ за № 298 від 30.06.2020 року про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Генеральним прокурором України, Рекомендації 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, висновки ВССУ, практику ЄСПЛ.
Під час розгляду справи № 761/27319/21 аферистка Дунаєвська Д.Л. також припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування її ганебної ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника СУ ДБР;
— не викликала у судове засідання особу 1, як скаржника (подання клопотання про проведення судового засідання без участі особи 1 ще не означало, що не потрібно було його викликати в таке засідання;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, про призначення якої у справі не було доказів;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводила судове засідання без участі керівника СУ ДБР;
— проводила судове засідання без участі особи 1;
— всупереч вимогам ст.23 КПК України, не витребовувала від СУ ДБР матеріали заяви особи 1;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від СУ ДБР внести відомості до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу злочину в діях фігуранта до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.17 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не передбачено КПК, Конституцією України і практикою ЄСПЛ;
— всупереч вимогам ст.21, 318, 534, 535 КПК України, аферистка Дунаєвська Д.Л., на вимогу особи 1 надала копію ухвали у справі № 761/27319/21 лише через 5 (п’ять) тижнів- 07.09.2021 року.
Крім цього слід зауважити, що недоумкувата Дунаєвська Д.Л. порушила таємницю нарадчої кімнати.
А саме, за наслідками розгляду скарги за вих. № 4468/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність повноважного керівника слідчого управління ДБР, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4467/16 від 16.07.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення суддею Касаційного цивільного суду Верховного Суду Гулько Б.І., надіслала хвалу у справі № 761/27319/21 до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 11.08.2021 (було зареєстровано 12.08.2021 року, а оприлюднено 13.08.2021 року). За таких підстав весь цей час суддя Дунаєвська Д.Л. мусила готувати та узгоджувати зміст вказаної ухвали в нарадчій кімнаті. Натомість аферистка Дунаєвська Д.Л. в період з 06.08.2021 року по 11.08.2021 року продовжувала приймати участь у всіх інших 14 судових засіданнях з розгляду справ, про що свідчить Реєстр судових рішень.
Як передбачено вимогами ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а також Узагальненнями про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та Узагальненнями «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ від 23.12.2016 року, внесення відомостей до ЄРДР має забезпечитися впродовж 24 годин не дивлячись на те, чи є склад злочину в діях певної особи чи не має.
Якщо немає, тоді кримінальне провадження автоматично закривається слідчим за ст.284 КПК після того, як воно буде відкритим. Про це також говориться і в ч.4 ст.214 КПК України, що “відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається”.
Крім цього, суддя Дунаєвська Д.Л. у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України ДСА України (Наказ від 24.12.2019 №1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814), надала особі 1 копію ухвали у справі № 761/27319/21, яка не правильним чином сформована: ухвала містить міжрядкові відступи, окремі речення чомусь виділені жирним кольором, в ухвалі і на пломбі не вказано ПІП секретаря суду, в ухвалі і на пломбі немає підпису секретаря суду, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, кожна друга сторінка аркушу не перекреслена, шрифт ухвали менше дозволеного, немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, на пломбі не зазначено дати виготовлення копії ухвали.
Також слід зазначити, що суддя Дунаєвська Д.Л. і раніше уже виносила неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві), якими з однієї сторони частково нівелювала кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодила наповненню державної скарбниці на декілька десятків мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
А якщо додати, що Дунаєвська Д.Л. уклала фіктивний шлюб із громадянином Росії, який досі не замінив російський паспорт на український та керує дуже прибутковим будівельним бізнесом в Москві, сплачуючи податки до бюджету Росії, то сумніватися в їх шпіонажі не приходиться!
Пленумом Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року передбачено, зокрема п.2.5., що «…будь-які подані учасниками процесу докази (зокрема, стосовно електронної інформації) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Електронні документи без електронного цифрового підпису не можуть взагалі братися до уваги, так як не можна однозначно сказати хто їх створював, судити про те, що електронний текст не піддавався ким не будь редагуванню». Електронні документи не можуть бути належним доказом у суді також через положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис» (ст.3 ЗУ від 22.05.2003 року), які регулюють електронний документообіг.
Відповідно вказаному Закону (ст.1, 5, 6) любі електронні документи мають бути підписані електронними цифровими підписами (в ст.4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі).
На підставі п.8.2.1. Положення про порядок використання ресурсів локальної обчислювальної мережі в ДСА України, територіальних управліннях Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції (Наказ ДСА від 04.12.2013 № 164):
— обмін електронними документами між судом та особами, що приймають участь у справі, здійснюється відповідно до Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження (Наказ ДСА України від 07.11.2016 № 227), що передбачає надсилання електронних документів в односторонньому порядку – судом особам, які беруть участь у справі; — чинним законодавством України не визнаються електронна інформація, якщо вона не містить цифрового підпису.
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 08.09.2021 року апеляційну скаргу на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвської Д.Л. у судовій справі № 761/27319/21 від 06.08.2021 року.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Суддя Дунаєвська Д.Л. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, суддя Дунаєвська Д.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Шевченківського районного суду м.Києва Дунаєвська Д.Л. вчинила кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/27319/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Дунаєвської Д.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Дунаєвської Д.Л. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Дунаєвська Д.Л., через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, перешкоджає наповненню державної скарбниці, завдає нищівної шкоди економіці країни, деморалізує бійців ООС, дискредитує український уряд і українську судову систему в очах світової громадськості, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Дунаєвська Д.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Дунаєвською Д.Л. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Дунаєвської Д.Л. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Дунаєвською Д.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Дунаєвською Д.Л. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Дунаєвської Д.Л., яка регулярно і в грубій формі порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Суддя Дунаєвська Д.Л. неправосудне рішення 1

Суддя Дунаєвська Д.Л. неправосудне рішення 2

Суддя Дунаєвська Д.Л. неправосудне рішення 3

Суддя Дунаєвська Д.Л. неправосудне рішення 4

Суддя Дунаєвська Д.Л. неправосудне рішення 5

3 comments

  • В якій би іншій країні ця курва Дунаєвська могла б творити такі безчинства? Її або камнями там закидали, або повісили на дереві як Іуду! У всякому разі вона не працювала б і не отримувала б за свої злочини і свавілля мільйонну заробітну плату! Такі драні сучки заслуговують на те, щоб їх заживо закопували у землю! Ганьба продажним і тупорилим проституткам! Ганьба зрадникам! Ганьба корумпованій ВРП і Зеленському, які продають значки судді таким от триперним шалавам!

  • чого ви мордуєтеся з цією брудною хвойдою! впіймайте її біля її помешкання, відвезіть її десь у парк і закопайте живою в землю! більше чим ясно, що ця тварюка за один день не порозумнішає, раз така дурна, і що ВРП її не покарає, так як заплатить відкупного хабара. а наркоман Зеленський уже взяв з неї відповідні бабки, тому нізащо не відізве назад свій підпис. крім того, наркоші Зеленському потрібні такі “проколоті” сучки, щоб потім їх тримати на гачку і диктувати у певних судових справах потрібні для нього рішення. тому, народна каральна місія – це чи не єдиний дієвий засіб, який одразу зупинить цих хвойд і педофілів від винесення неправосудних рішень! на нашу нинішню державу надіятися уже не можна, так як виявилося, що її насправді досі не було! тільки є банда кварталівських недоумків, які уже винищили половину населення нашої України!

  • дивно, що на таку потворну шльондру позарився цілий російський шпигун. зазвичай, шпигуни шукають для себе вишуканих сучок: із довгими ногами, великим бюстом і мікроталією. відразу відчувається що даному шпигуну була не потрібна розумна і гарна жінка, а тому навмисно її шукав і знайшов – тупою і дурною! так би мовити, що б зайвих питань у ліжку не задавала. що б лише розставляла свої криві і целюлітні ноги та оголяла свою триперну дирку. була б ця шльондра хоч трохи розумна, тоді б напевне знала, чим закінчуються такі фіктивні романи із російськими шпигунами! словом, це не суддя, і навіть не жінка, а безмозка потвора, типу чорнобильської чупакабри!

Залишити відповідь