Судді Кияшко О.А., Юденко Т.М., Кепкал Л.І

Єврей Кияшко О.А. погрожує журналістам і активістам тюрмою

Новости, Популярные новости, Суды

У провадженні колегії суддів апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі головуючого Кияшка Олександра Анатолійовича, суддів Юденко Тамари Миколаївни та Кепкал Людмили Іванівни знаходилися на розгляді матеріали апеляційного провадження за № 11-сс/824/6333/2021 стосовно розгляду Апеляційної скарги особи 1 за вих. № 4601/21 від 21.10.2021 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у судовій справі № 760/5006/21 від 01.09.2021 року, якою було відмовлено у задоволенні скарги за вих. № 4279/25 від 26.02.2021 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинення правопорушень за вих. № 4271/24 від 24.02.2021 року.
Небезпідставно вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань судді апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. не мають права розглядати Апеляційну скаргу за вих. № 4601/21 від 21.10.2021 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у справі № 760/5006/21 від 01.09.2021 року, особа 1 заявив 09.11.2021 року перед розглядом вказаної скарги по суті усну заяву про відвід деяких суддів колегії від розгляду провадження № 11-сс/824/6333/2021.
При чому, при поданні саме такої заяви, особа 1 повідомив колегію суду про те, що підставою для заявлення даного відводу служать дуже багато підстав, декотрі з яких стали відомі особі 1 за декілька днів до призначення даного судового засідання. А оскільки інших судових засідань за участю даної колегії суддів напередодні не було, то усі ці підстави заслуговували на належний розгляд.
У доказ цьому особа 1 намагався надати суддям Київського апеляційного суду Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. копії наступних документів та посилався на:
1) копію Ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/6225/21 від 26.10.2021 року, яку судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. надали особі 1 наручно 05.11.2021 року за наслідками розгляду 26.10.2021 року його апеляційної скарги за вих. № 4583/13 від 13.10.2021 року на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі № 761/27306/21 від 14.09.2021 року без участі належним чином повідомленого апелянта та оскаржуваної особи – керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві;
2) копію апеляційної скарги за вих. № 4583/13 від 13.10.2021 року на ухвалу судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі № 761/27306/21 від 14.09.2021 року, яку дані судді розглянули без участі належним чином не повідомленого апелянта та оскаржуваної особи.
При поданні заяви про відвід суддям Київського апеляційного суду Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І., особа 1 посилався на такі підстави:
– абсолютну безграмотність даної колегії суддів, на їхній неприхований непрофесіоналізм, бездарність та посадовий бандитизм на прикладі ними постановленої неправосудної Ухвали у провадженні № 11-сс/824/6225/21 від 26.10.2021 року, яке винесене у порушення норм матеріального і процесуального права;
– абсолютну безграмотність даної колегії суддів, на їхній неприхований непрофесіоналізм та бездарність на прикладі ними постановленої неправосудної Ухвали у провадженні № 11-сс/824/6225/21 від 26.10.2021 року, оскільки вона не відповідає елементарним вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями від 05.08.2020 року за № 352) “Про затвердження Інструкції з діловодства у місцевих і загальних судах, апеляційних судах… та у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ”;
– незнання суддями Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. норм КПК, Конституції і практики ЄСПЛ;
– на службові підроблення і неправосудність рішення даної колегії суддів, на прикладі ними постановленої Ухвали у провадженні № 11-сс/824/6225/21 від 26.10.2021 року, яким вони неправомірно відмовили у задоволенні скарги на рішення слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі № 761/27306/21 від 14.09.2021 року;
– не зазначення в описовій частині ухвали у провадженні № 11-сс/824/6225/21 від 26.10.2021 року жодних підстав її винесення та посилань на норми Кодексу;
– переслідування суддями Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. особи 1 як громадського діяча за його тверду антикорупційну позицію;
– потребу у забезпеченні розгляду провадження № 11-сс/824/6333/2021 від 09.11.2021 року достатньо грамотним, об’єктивним та неупередженим складом суду;
– саботаж розгляду практично усіх апеляційних скарг особи 1 і підривну діяльність суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І.;
– тривалі неприязні стосунки із особою 1 суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І.;
– ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
– п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді», схвалених резолюцією №2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року;
– не повідомлення особі 1 процесуальних прав і обов’язків під час розгляду апеляційних скарг;
– неврівноважену поведінку судді Кияшко О.А. під час розгляду усіх апеляційних скарг особи 1;
– завдання даною колегією суддів матеріальної і моральної шкоди особі 1 та економічним інтересам держави;
– п.4 ч.1 ст.75 КПК України.
У відповідності до вимог ст.75-81 КПК України, практики ЄСПЛ та Конституції України, судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. мусили терпеливо вислухати усну заяву особи 1 про їх відвід від розгляду провадження № 11-сс/824/6333/2021 від 09.11.2021 року, а потім піти в нарадчу кімнату та постановити законну ухвалу, копію якої вручити заявнику.
Однак, з підстав своєї явної психічної ненормальності (параноїдальності) скажений суддя Кияшко О.А., за мовчазної згоди суддів Юденко Т.М. і Кепкал Л.І., протиправно перервав заслуховування усної заяви особи 1 про їх відвід від розгляду провадження № 11-сс/824/6333/2021 від 09.11.2021 року та відлучився до нарадчої кімнати, навіть не надавши права особі 1 зазначити кому саме він заявляє відвід із даної колегії суддів. А причина у цьому всьому свавіллі і безчинності була утім, що б не допустити створення відеозапису даного судового засідання на основі доказів особи 1 про сепаратизм, колабораціонізм, бандитизм і мега-корупцію в діяльності суддів Київського апеляційного суду Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. з наступним його розміщенням на ютуб хостингу. Тобто, саме у такий злочинний спосіб судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. намагалися попередити поширення в інтернеті доказів про їх антидержавну діяльність.
При цьому, судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. відмовили особі 1 у наданні копії ухвали за наслідками прийнятого ними рішення, тим самим порушивши вимоги ст.376 КПК України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” та вимоги ЄСПЛ.
Більше цього, після виходу з нарадчої кімнати, суддя-параноїк Кияшко О.А., за підтримки суддів Юденко Т.М. і Кепкал Л.І., на підвищеному тоні вдався до активних погроз невдовзі посадити в тюрму журналіста і президента громадської організації за його статутну громадську діяльність. Крім цього, без будь-яких заяв і попереджень, без участі особи 1, судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. в нарадчій кімнаті нібито одразу провели і судове засідання з розгляду апеляційної скарги особи 1 за вих. № 4601/21 від 21.10.2021 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у судовій справі № 760/5006/21 від 01.09.2021 року у провадженні № 11-сс/824/6333/2021, за результатом чого винесли безпрецедентну неправосудну ухвалу, якою відмовили особі 1 в її задоволенні, тим самим створивши судову колізію: призвели до одночасного існування двох протилежних за своїм рішенням ухвал тієї ж самої апеляційної інстанції щодо розгляду однієї і тієї ж самої судової справи – № 760/5006/21 від 01.09.2021 року.
Простіше кажучи, судді-параноїки Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. винесли рішення у провадженні № 11-сс/824/6333/2021, яким відмовили у задоволенні апеляційної скарги особи 1 у тій же самій судовій справі № 760/5006/21, яка уже була предметом розгляду в даному апеляційному суді (іншим складом суду), який двома місяцями назад уже приймав рішення, яким задовольнив скаргу особи 1. Відповідно вийшло так, що у судовій справі № 760/5006/21 є два апеляційних рішення, які суперечать одне одному: одне призвело до скасування ухвали слідчого судді, а інше – залишило в силі рішення слідчого судді. А якщо врахувати те, що ці дві апеляційних ухвали уже набрали однакової судової сили, то виниклий прецедент надає підставу звернутися до Європейського суду з прав людини. У такому випадку виграти суд в Страсбурзі можна на всі 100%. Останнє завдасть збитку державі на солідні кошти: від 20000 до 50000 Євро. Останнє доказує неприхований бандитизм суддів-параноїків Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. Тоді навіщо для нашої країни ця єврейська падаль? Да ще й з оплатою такої ганебної роботи в 1 200 000 грн. на рік!
Також слід зауважити, що навіть після “недослуханої” усної заяви про відвід, судді-дегенерати Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. не мали жодного права в нарадчій кімнаті паралельно “проводити” ще й судове засідання з розгляду провадження № 11-сс/824/6333/2021, адже КПК України вимагало спершу проголосити своє рішення за результатами розгляду заявленого відводу. Крім цього, як про це свідчить відеозапис судового засідання, особу 1 не було позбавлено права на участь у розгляді його апеляційної скарги за вих. № 4601/21 від 21.10.2021 року у провадженні № 11-сс/824/6333/2021.
При цьому слід підкреслити, що під час заслуховування усної заяви особи 1 про відвід, головуючий суддя Кияшко О.А. у підвищеному тоні спершу погрожував застосувати санкції до особи 1, а згодом – рішуче обмежив у доповіді особу 1, виходячи з того, що нібито особа 1 протиправно зазначає норми міжнародного права, як відповідні підстави для відводу суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. від розгляду його апеляційної скарги, чого нібито не передбачено нормами вітчизняними права. А оскільки це суперечило прийнятим Верховною Радою України законам, якими було надано згоду на виконання міжнародних договорів, як вищих правових актів над вітчизняним правом, а також враховуючи те, що даний склад колегії суддів неодноразово вже застосовував норми міжнародного права у своїх попередніх ухвалах, то подібну поведінку суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. можна розцінити як прояв їх абсолютної божевільності, бездарності і бандитизму.
Разом з тим, єврейські судді-покидьки Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. при винесенні свого неправосудного рішення у провадженні № 11-сс/824/6225/2021 чомусь не надали правової оцінки наступному.
14.09.2021 року слідча суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. винесла Ухвалу у справі № 761/27306/21, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4454/23 від 23.07.2021 року.
При чому, під час розгляду справи № 761/27306/21 слідча суддя Мєлєшак О.В. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування оскаржуваної ухвали:
— не викликала у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві;
— не викликала у судове засідання скаржника (адже вимоги ст.134, 135 КПК України, Конституція України, практика ЄСПЛ, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» зобов’язували слідчу суддю зробити це в установлені строки);
— викликала у засідання “уповноваженого” СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, про призначення якого у справі суду не було жодних доказів;
— викликала у судове засідання “уповноваженого” СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— викликала у судове засідання “уповноважену особу” ГУ ДПС у м.Києві, яка не наділена правами слідчого, адже усі підрозділи ГУ ДПС у м.Києві, крім СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, працюють у відповідності до ст.22 Закону України «Про звернення громадян»;
— проводила засідання з розгляду скарги особи 1 без участі керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві;
— проводила засідання з розгляду скарги особи 1 без його участі;
— при винесенні рішення знехтувала вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав навіть від неналежної особи ГУ ДФС у м.Києві внести необхідні відомості до ЄРДР;
— не витребовувала і не досліджувала матеріали звернення особи 1 від керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, що вимагається положенням ст.23 КПК України;
— приймала рішення на припущеннях, так як у справі суду містилися лише копії, які не можуть вважатися припустимими і належними доказами, в розумінні ст.94 КПК України;
— взамін розгляду скарги за вих. № 4454/23 від 23.07.2021 року вдалася до протиправного розгляду заяви за вих. № 4453/17 від 17.07.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішувала ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, процесуального керівника);
— стверджувала обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4454/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей моєї заяви № 4453/17 від 17.07.2021 року про вчинене правопорушення, що обмежується положенням ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 р.);
— постановила ухвалу (відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4454/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність керівника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду заяви особи 1, чого не можна було робити через положення ч.3 ст.214 КПК;
— не надала правової оцінки не виконанню уповноваженою особою ГУ ДПС у м.Києві Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положення про внесення відомостей до ЄРДР, відсутності повноважень в особи, яка розглядала заяву особи 1, не внесення відомостей в ЄРДР при зміні підслідності заяви,проведення розгляду заяви особи 1 в порядку Закону України «Про звернення громадян, в той час як він подавав її в порядку Кримінально-процесуального закону.
Крім цього, судді-шизоїди Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), надали особі 1 копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/6333/2021, яка неправильним чином сформована: немає позначки в правому верхньому куті “З оригіналом згідно”, друга сторінка аркушу заповнена текстом, ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова виділені жирним кольором, шрифт ухвали більше дозволеного, не вказано дати виготовлення копії ухвали, в той час як дана сторона має бути вільною від тексту (однак перекресленою), не вказано де зберігається її оригінал, не зазначено, коли ухвала набрала законної сили.
Також слід зазначити, що судді-шизоїди Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. і раніше уже виносили неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві), якими частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та перешкодили державі отримувати від суб’єктів господарювання податки і ЄСВ (в тому числі і військовий збір) на 1,3 мільярда гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
А якщо до всього вищенаписаного додати, що суддя-корупціонер Кияшко О.А. (з дещо меншим успіхом його супроводжують і судді Юденко Т.М. та Кепкал Л.І.) масово скуповує земельні ділянки, елітні квартири на березі річки Дніпра та шикарні автомобілі, а також будує царські палаци, які одразу переписує на безробітних тещу, рідну маму, на дочку та на свою обслугу, а також що дана особа на даний момент веде будівництво вкрай не дешевих особняків, то сумніватися в його підривній діяльності уже не приходиться!
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 13 від 19.12.2014 року “Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя” частиною 1 статті 9 Конституції України констатує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Крім того, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною 2 статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV “Про міжнародні договори України”, статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV “Про міжнародне приватне право”, застосовуються правила міжнародного договору. Під час розгляду конкретної судової справи вирішення колізії між нормою міжнародного договору України і нормою іншого законодавчого акта України належить до компетенції суду. Міжнародні договори України, які набрали чинності, не лише сприяють розвитку міждержавного співробітництва у різних сферах суспільного життя та належному забезпеченню національних інтересів, здійсненню цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України, а й можуть завдяки своєму пріоритету над нормами відповідних законодавчих актів України змінювати регулювання правових відносин, установлених законодавством України.
Стаття 200. Надання Верховною Радою згоди на обов’язковість міжнародних договорів України
“1. Законопроект про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України розглядається за процедурою розгляду законопроектів, передбаченою цим Регламентом, з урахуванням особливостей, визначених у цій главі.
2. При наданні згоди на обов’язковість міжнародного договору України Верховна Рада одночасно має офіційно підтвердити застереження, зроблені Україною під час підписання міжнародного договору, зняти їх чи висловити згоду із застереженнями інших держав – учасниць договору або заперечення проти них, а також може самостійно формулювати і висловлювати застереження відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.
3. У законопроекті про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України зазначаються порядок та умови набрання чинності міжнародним договором на території України відповідно до положень цього міжнародного договору та Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.
4. На підставі закону про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору України Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачений обмін такими грамотами”.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. регулярно уникають, добре знаючи що особа 1 десятками раз звертався до практично усіх правоохоронних органів з відповідними заявами про вчинення ними низки кримінальних правопорушень (за винесення серії неправосудних ухвал, за саботаж і підривну діяльність, за сепаратизм і колабораціонізм, за корупцію), що в лишній раз підтверджує їх пряму зацікавленість у кінцевих результатах розгляду усіх його подальших скарг.
Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…”. Останнє було залізним приводом для самовідводу або задоволення заявленого відводу колегії суддів апеляційної палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. від розгляду апеляційної скарги за вих. № 4601/21 від 21.10.2021 року на Ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м.Києва Вишняка М.В. у судовій справі № 760/5006/21 від 01.09.2021 року, від чого дані судді злочинно уникли.
Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
З огляду на те, що зовнішні прояви можуть мати певну важливість, ЄСПЛ у справі “De Cubber v.Belgium” зазначив, що “правосуддя має не тільки чинитися, але і повинно бути видно, що воно чиниться”. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (“Wettstein v.Switzerland”, “Castillo Algar v.Spain”, “Білуха проти України”). Отже, достатнім для відводу є обгрунтоване припущення, що суддя у силу дії певних чинників не зможе виглядати в очах незацікавлених спостерігачів безстороннім та неупередженим.
Відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, додержуватися присяги судді та правил етики.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб’єктивний та об’єктивний аспект. Так, у справі “Гаусшильдт проти Данії”, “Мироненко і Мартиненко проти України” зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 ст.6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб’єктивного та об’єктивних критеріїв. Щодо суб’єктивної складової даного поняття, то у справі “Гаусшильдт проти Данії” вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому, суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з’являться докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з’являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об’єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі “Мироненко і Мартиненко проти України”). Зазначену позицію Європейського суду підтримав і Верховний Суд України у справі № 5-15п12 (ухвала Верховного Суду України від 01.03.2012 року у справі № 5-15п12).
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу. Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Статтею 80 КПК України (Заява про відвід) передбачається таке:
“1. За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід.
2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у провадженні.
3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час провадження.
4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
5. Відвід повинен бути вмотивованим”.
Відповідно ст.81 КПК України (Порядок вирішення питання про відвід), зазначається:
“1.У разі заявления відводу слідчому судді або судді, який здійснює провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому ч.3 статті 35 цього Кодексу. У разі заявления відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. 2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження – суд, який його здійснює. 3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді. Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується більшістю голосів. 4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду”.
Статтею 376 КПК (Проголошення судового рішення) передбачено:
“1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. 2. Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині. 3. Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. 5. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановления. 6. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. 7. Копія рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у засіданні».
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«ч.1 Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. ч.2 ст.9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень». Відтак, постановлена суддею ухвала є незаконною і необгрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального і процесуального закону.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже семи років гинуть в ООС найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І., через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним параноїдальним особам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб. Усе вищенаписане дає підстави вважати, що судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/6333/2021 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. є антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують свої службові повноваження, виносять неправосудні рішення, вчиняють службові підроблення, приховують безумовні підстави для відводів, імітують розгляд заяв про відвід, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, порушують присягу судді, перешкоджають доступу до правосуддя, протидіють громадській діяльності, переслідують громадських діячів, погрожують журналістам і громадським діячам тюремним ув’язненням, бойкотують розгляд судових справ, культивують і поширюють корупцію, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку суддів Кияшко О.А., Юденко Т.М. і Кепкал Л.І., які грубо і методично порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, ГСУ ГПУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — вчасного відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонанс небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Кияшко О.А., Юденко Т.М., Кепкал Л.І. неправосудна ухвала 1

Кияшко О.А., Юденко Т.М., Кепкал Л.І. неправосудна ухвала 2

Кияшко О.А., Юденко Т.М., Кепкал Л.І. неправосудна ухвала 3

5 comments

  • Саме тому Гітлер дуже ненавидів цей єврейський смердючий зброд! От вам мирні українські люди і живий приклад, коли ніхто не зачіпає цих смердючих євреїв, хоча вони обкрадають нас, дурять нас, мордують нас, беруть хабарі та розбудовують для себе безкрайні барські поселення, що б згодом плодитися без ліку як ті бридкі таргани та жирувати, як коти у маслі!

  • Із давніх давен євреї дуже бояться вогню. Саме тому селяни частенько карали єврейських виродків, за їхній єврейський безприділ, за допомогою смолоскипів! Тому пропоную “освятити” усю царську нерухомість цього довбаного параноїка святим християнським вогнем. Щоб цій єврейській погані залишився лише один попіл від його багатомільйонного царського статку! Думаю, що після цієї акції очищення він уже погрожувати нікому не буде!

  • Правильно каже заявник цьому єврейському дебілу Кияшку, що положенням ч.3 і 4 ст.75 КПК України передбачають і такі причини для відводу або самовідводу судді від розгляду судової справи: “3) якщо він особисто… заінтересований в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості”. Із неадекватної і маразматичної поведінки єврейського тварюки Кияшка видно, що він зацікавлений у розгляді цієї справи! Що ж стосується інших обставин, то заявник правильно сказав, що як витікає з розгляду попередніх судових справ, єврейська потвора Кияшко зовсім не знається на нормах права, регулярно порушує норми права, неправомірно 17 раз підряд відмовив у задоволенні його скарг, завдавши збитку інтересам держави і заявнику і т.д. Перерахованого уже достатньо, щоб цього смердючого єврейського козла як мінімум можна було повісити або живим закопати в землю!

  • вперше бачу такого тупого, дурного і скаженого єврея! як правило, усі євреї ведуть себе тихо, мудро, виважено, врівноважено. цього мудака Кияшка явно робив не єврейський член, а азербайджанський чи вірменський, до того ж – явно з присутністю трихомонад, блідої трепонеми і гонококів! тому із ззовні видно, що Кияшко не мужик, а банальна чахоточна єврейська чупакабра! дивно, що це єврейське уйобище ще не теліпається десь на високому дереві під Києвом у передсмертних конвульсіях, із морським зашморгом на шиї!

  • Напевно ця єврейська потвора уже забула, як у концтаборах їх колись палили німці, тому явно заскучав за удушающими газами або за печами крематорію!? Думаю, що пора улаштувати цьому смердючому єврею Кияшко історичну вечірку: мішок на голову і айда за межі міста Києва, розпалити багаття і кинути цю сволоч в огонь! Або спершу розіп’яти смердючого єврея Кияшка гвіздками на хресті, а потім обкласти цей хрест дровами і підпалити. А ще краще – спалити пархатого Кияшко разом з його єврейською сім’єю, обливши бензином! Може тоді ця пархата мразь найде собі історичний спокій!

Залишити відповідь