Шипович Владислав Володимирович

Аферист Шипович В.В. Недоумки нового складу Верховного Суду

Новости, Популярные новости, Суды

У провадженні судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Бориса Івановича перебуває справа № 754/16191/16-ц про визнання договору на розробку веб-сайту не дійсним та не виконаним, стягнення боргу за зобов’язанням, відшкодування майнової та моральної шкоди, упущеної вигоди.
Вважаючи, що з етичних, медичних і процесуальних міркувань суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Б.І. не має права розглядати цивільну справу № 754/16191/16-ц, особа 1 подав 21.10.2021 року заяву про його відвід, а 28.10.2021 року – доповнення до заяви про відвід судді Верховного Суду Гулька Б.І. у справі № 754/16191/16-ц (провадження ВСУ № 61-9905ск21).
У своїй заяві від 21.10.2021 року (та доповненні до заяви від 28.10.2021 року) особа 1 зазначав такі підстави для відводу судді Гулька Б.І. від розгляду провадження ВСУ № 61-9905ск21.
Суддя Гулько Б.І. неодноразово грубо порушував процесуальне законодавство під час розгляду справи № 754/16191/16-ц. Суддею Гулько Б.І. було протиправно стягнуто судовий збір по розгляду даної справи, хоча Закон України «Про захист прав споживачів» містить імперативну норму, яка встановлює обов’язок для суду звільняти від сплати судового збору споживачів з питань захисту їх прав.
Більше того Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц зробила однозначний висновок, що споживачі у справах захисту їх прав, звільнені від сплати судового збору у суді під час подачі позовної заяви як до суду першої інстанції, так і на наступних стадіях цивільного процесу. Суддя Гулько Б.І. надмірно затягує розгляд клопотань з процесуальних питань, що мають істотне значення по справі, чим порушує принцип розумних строків розгляду справи судом (п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України). Зокрема, 16.06.2021 року особа 1 подав клопотання про розгляд справи за його участі та участі його представника (у другому пункті касаційної скарги на Постанову Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року).
Проте, тільки 21.09.2021 року суддя-доповідач Гулько Б.І. разом з суддями Коломієць Г.В. та Луспеником Д.Д. розглянули дане клопотання по суті.
01.10.2021 року Верховним Судом було отримано заяву від особи 1 про повернення помилково стягнутого судового збору, проте дане клопотання вже понад 20 днів залишається без розгляду.
Дані факти свідчать про недобросовісне виконання своїх обов’язків суддею Гульком Б.І. та порушення права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Суддя Гулько Б.І. свідомо створює перешкоди у доступі до правосуддя, шляхом умисного віднесення судової справи № 754/16191/16-ц до категорії малозначних з метою не допущення особи 1 та його адвоката (представника) до гарантованого державою судового розгляду касаційної скарги, тим самим порушивши принцип змагальності цивільного процесу. Так, Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2021 року суддя Гулько Б.І. витребував з особи 1 кошти в сумі 14 882 грн. 40 коп. як судовий збір. Більше цього, суддя Гулько Б.І. розрахував вказану суму судового збору, виходячи з ціни позову в 1 241 398, 51 грн. (один мільйон двісті сорок одна тисяча триста дев’яносто вісім грн. 51 коп.), яка була визначеною позивачем в суді першої інстанції. Таким чином, суддею Гулько Б.І. було фактично та юридично визнано, що дана судова справа не являється малозначною. Проте пізніше Гулько Б.І. в Ухвалі Верховного Суду від 21.09.2021 року відстоює вже протилежну позицію, що судова справа особи 1 є малозначною, а тому ніби-то має розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Суддя Гулько Б.І. ігнорує принцип гласності під час судового розгляду. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, – у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня (ч.5 ст.272 ЦПК України). Проте, в порушення ч.5 ст.272 ЦПК України, Верховним Судом чомусь не надсилаються копії ухвал особі 1 ані на існуючу електронну адресу, ані рекомендованим листом, зокрема, про результати розгляду клопотання від 21.10.2021 року (з доповненням від 28.10.2021 року) про повернення помилково стягнутого судового збору. Більше цього, дані ухвали із запізненням реєструються в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Даний реєстр є єдиним джерелом інформації та механізмом протидії зловживанню з боку суду шляхом не ознайомлення особи 1 із змістом постановлених рішень суду. Тому, умисна затримка з публікацією рішень в даному Реєстрі є додатковою для особи 1 перешкодою у доступі до правосуддя.
Суддя Гулько Б.І. перевищує свої повноваження та самовільно встановлює нові норми права, тим самим підмінюючи собою функції єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України.
Так, суддя Гулько Б.І. у своїй Ухвалі від 14.07.2021 року вказав, що для звільнення від сплати судового збору, особа 1, як заявник, повинен надати інформацію про наявність рухомого і нерухомого майна, рахунків у банківських установах тощо. Проте, статтею 8 Закону України «Про судовий збір» чітко визначено, що особу може бути звільнено від сплати судового збору за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача (як фізичної особи, за попередній календарний рік). Тоді ж як суддя Гулько Б.І., маючи протиправний умисел створити особі 1 перешкоди у доступі до правосуддя, фактично створив додаткові умови (надання інформації про наявність рухомого і нерухомого майна, рахунків у банківських установах), що не передбачені законодавством, за настання яких учасник справи звільняється від сплати судового збору. Крім цього, з оглядом на те, що суддя Гулько Б.І. являється суддею-доповідачем по даній судовій справі і головуючим, тому саме на нього цивільним процесуальним законодавством покладені додаткові обов’язки по розгляду справи та, відповідно, додаткова відповідальність за їх не виконання.
Поміж цим, згідно наданої інформації від директора Департаменту моніторингу процесуальних прав Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на суддю Гулько Б.І. було відкрито провадження щодо допущених ним незаконних дій (за порушення громадянських прав особи 1 щодо не сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів») за ініціативою подання Співголови депутатської фракції Політичної партії «Опозиційна платформа – за життя» Верховної Ради України – народного депутата України Бойка Юрія Анатолійовича.
Даний факт також доводить наявність певної зацікавленості у судді Гулька Б.І. у кінцевому результаті розгляду провадження № 61-9905ск21 від 22.06.2021 року.

Тому, такі грубі порушення принципів цивільного процесу під час розгляду судової справи суддею-доповідачем Гулько Б.І. дають підстави засумніватися у його об’єктивності та неупередженості при розгляді касаційної скарги особи 1. Поряд з цим, у відповідності до ч.1 ст.36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
“3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді”.
Наведені обставини дають підстави вважати, що суддя-доповідач Гулько Б.І. являється упередженим та необ’єктивним. Водночас, у відповідності до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У рішенні ЄСПЛ «Мироненко і Мартенко проти України», зокрема у п.66, зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей п.1 ст.6 Конвенції, за допомогою суб’єктивного та об’єктивного критеріїв.
За суб’єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», рішення від 24.02.1993, серія A, №255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та «Ветштайн проти Швейцарії», заява №33958/96, п.42, ЄСПЛ 2000-XII).
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства», рішення від 10.06.1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38). У пунктах 105, 106 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що у деяких випадках, коли може бути важко забезпечити докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді, вимога об’єктивної безсторонності забезпечує ще одну важливу гарантію (“Пуллар проти Сполученого Королівства”, 10.06.1996, § 32, Звіти 1996-III). У зв’язку з цим, навіть отримане враження щодо безсторонності судді має важливе значення, бо, іншими словами, «правосуддя повинно не лише здійснюватися; але й виглядати таким, що здійснюється». На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості («Де Куббер проти Бельгії», 26.10.1984, § 26, Серія А, N 86). Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Частина 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, завдячуючи чому суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Як зазначає практика ЄСПЛ у своїх відповідних рішеннях, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу”.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
Створення міжнародних механізмів гарантій основних прав і свобод людини є одним із найбільших досягнень світового співтовариства у ХХ столітті. Ці гарантії знайшли своє вираження та закріплення через загальносвітове визнання міжнародних договорів з прав людини, а також спеціальних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням основних прав і свобод людини.
Одним із найбільш ефективних серед таких органів є Європейський суд з прав людини. Правовою основою функціонування та діяльності ЄСПЛ є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. В Україні Конвенція була ратифікована, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального провадження. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Виходячи з конструкції ч.1 ст.6 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист:. 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду;
3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.
При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Якщо порушується право особи, що підпадає під захист Конвенції, ЄСПЛ визнає порушенням права на доступ до правосуддя обов’язок особи до моменту звернення до суду з позовом вичерпати передбачені законодавством способи досудового врегулювання спору або внутрішньовідомчу систему подання скарг.
Практика ЄСПЛ засвідчує, що право на доступ до суду включає в себе й право на ухвалення рішення по справі. До конструкції «права на розгляд справи» також включається обов’язковий та остаточний характер судового рішення, а саме: обов’язок держав-учасниць Конвенції забезпечити остаточність судових рішень розуміється як те, що права вищих судів переглядати судові рішення мають використовуватися з метою виправлення допущених помилок, а не для проведення нових слухань.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. Що стосується принципу публічності, то він є важливим елементом права на справедливий суд. У ст.6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи. Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення. Наступним елементом права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції є право на розумний строк розгляду справи. ЄСПЛ не визначає жодних конкретних строків, які можна вважати розумними або нерозумними – це питання вирішується в кожній окремій справі з урахуванням усіх особливостей та обставин, а саме, звертається увага на комплексність справи – оцінювання складності справи з урахуванням обставин та фактів, що ґрунтуються на праві та тягнуть за собою певні юридичні наслідки, належну поведінку заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи та належну поведінку органів державної влади – зобов’язання договірних сторін організувати свої правові системи таким чином, щоб дати можливість судам реалізувати п. 1 ст. 6 Конвенції та неможливість зловживання своїми зобов’язаннями через недоліки судової системи. Крім вищезазначених критеріїв розумного строку розгляду справи, у практиці ЄСПЛ звертається увага на значущість для заявника питання, що є предметом розгляду, або особливе становище сторони в процесі. У ч.1 ст.6 Конвенції прямо зазначено, що кожен має право на розгляд справи судом, встановленим законом. Термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.
Основними критеріями, якими керується ЄСПЛ щодо визначення органу «судом» у розумінні ст.6 Конвенції є: 1) здатність ухвалювати обов’язкові для виконання рішення;
2) обов’язкова законодавча регламентація функціонування та діяльності «суду»;
3) наявність встановленої законом функції щодо розгляду значимих питань;
4) гарантія незалежності від державної виконавчої влади та інших учасників справи.
Європейський суд з прав людини досить вимогливо підходить і до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини в першу чергу виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Принцип безсторонності передбачає відсутність у судді особистої заінтересованості у справі та спроможності виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує справу незалежно, підпорядковуючись виключно закону. Право на справедливий судовий розгляд є процесуальним правом кожної людини, чиї права порушені, не визнані чи оспорюються.
Суть цього права полягає в тому, що воно є правом для захисту інших прав, а це право має власну самодостатню цінність як складовий елемент принципу верховенства права.
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений. Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді.
Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює 3 елементи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права. У практиці Європейського суду з прав людини, суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Зазначені та інші обмеження оскарження дій чи рішень органів, які ведуть провадження, не обмежують загальне право на доступ до суду (правосуддя). Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Важливою процесуальною гарантією реалізації права кожної людини на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом у цивільному провадженні України є інститут відводів (самовідводів) професійних суддів, який являє собою сукупність процесуальних норм, що передбачають ініціювання та вирішення питання про недопущення судді до участі або усунення його від участі в провадженні за наявності обставин, що виключають таку участь. Важливу роль у забезпеченні права особи на доступ до справедливого судового розгляду, до правосуддя, відіграє і суддя, який здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів особи під час цивільного провадження і який також має бути усунутий від участі у провадженні за наявності обставин, передбачених ст.36,39 ЦПК України.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу.
Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів.
При винесенні судових рішень відносно сторін у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Згідно з цією нормою має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості.
Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обґрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про упередженість судді, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо відводу.
Заявляючи 21.10.2021 року відвід судді Гулько Б.І., особа 1 опирався на очевидний непрофесіоналізм даного судді, на його юридичну безграмотність, безтолковість, маразм, збочення, психічні відхилення, свавілля і безчинність, зацікавленість у розгляді судової справи № 754/16191/16-ц, а також на норми ЦПК України, Конституції України, висновки ВССУ та практики ЄСПЛ.
Також, особа 1 посилався в своїй заяві від 21.10.2021 року на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, завдячуючи чому суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. При цьому слід врахувати, що надаючи свою згоду на застосування практики Європейського суду з прав людини, Верховна рада України виходила з того, що любі розбіжності і неоднакові тлумачення норм ЦПК України мусять бути прерогативою ЄСПЛ.
03.11.2021 року судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Луспеник Д.Д., Лідовець Р.І., Черняк Ю.В. розглянули заяву особи 1 від 21.10.2021 року (з доповненням від 28.10.2021 року) про відвід судді Гулько Б.І. від розгляду справи № 754/16191/16-ц та винесли неправосудну ухвалу, якою визнали вказану заяву необґрунтованою та у відповідності до вимог частини 1 ст.33 ЦПК України передали її для вирішення зазначеного питання іншому судді.
05.11.2021 року, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду, заяву від 21.10.2021 року (з доповненням від 28.10.2021 року) про відвід судді Гулько Б.І. було передано для вирішення судді Верховного Суду Шиповичу Владиславу Володимировичу.
05.11.2021 року суддя Шипович В.В. розглянув заяву особи 1 від 21.10.2021 року (з доповненням від 28.10.2021 року) про відвід судді Гулько Б.І. від участі у розгляді справи № 754/16191/16-ц, за результатами чого виніс найганебнішу ухвалу і історії нинішнього складу Верховного Суду, якою відмовив особі 1 в її задоволенні.
Як витікає з примітивного змісту ухвали судді Шиповича В.В., безмозка потвора Шипович В.В. не спростував жодного факту, наведених особою 1, як належних підстав для відводу судді Гулька Б.І., натомість зазначивши бредню явно божевільної особи.
Скупо обгрунтовуючи свою злочинну відмову у задоволенні заяви від 21.10.2021 року про відвід судді Гулька від розгляду справи Б.І. № 754/16191/16-ц, бездарний і психічно ненормальний вилупок Шипович В.В. зазначив в своїй ухвалі від 05.11.2021 року таку біліберду: “…На час вирішення заяви… про відвід судді Гулька Б.І. відсутні підстави вважати, що вказаний суддя виявляє особисту упередженість та/або має пряму чи побічну заінтересованість у результаті розгляду справи № 754/16191/16-ц. Наведені заявником обставини по суті зводяться до незгоди із процесуальним рішенням судді, що не є підставою для відводу судді. Наданий заявником лист Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини… не свідчить про наявність підстав для відводу судді. Оскільки під час розгляду заяви про відвід судді Гулька Б.І., передбачені законом підстави для відводу судді не встановлені, у задоволенні заяви необхідно відмовити”.
Вищенаписане суддею-аферистом Шипович В.В. більше скидається на бредню психічно нездорової особи. Яким чином суддя Шипович В.В. міг прийти до такого рішення, якщо він не описав в своїй ганебній ухвалі усі підстави для відводу судді Гулько Б.І., як цього вимагає закон, а потім не проаналізував кожен з цих пунктів у відповідності із Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”, Конституцією України, Європейським судом з прав людини, ЦПК України і ВССУ?
Взяти для прикладу хоча б останнє клопотання особи 1 про повернення помилково стягнутих коштів, яке уже більше як півтори місяці не розглянуто ані суддею Гульком Б.І., ані повним складом суду!
Як можна тоді брехати судді-недоумку Шипович В.В., що саме таке клопотання ніби-то уже було розглянутим, якщо насправді це не так!? Також, в Єдиному реєстрі судових рішень досі немає розміщених у ньому ухвал суду за результатами одноосібного розгляду суддею Гульком Б.І. чотирьох клопотань, які подавалися особою 1 в період червня-жовтня місяців 2021 року.
До того ж, суддя Гулько Б.І. в своїх окремих рішеннях уникав прямої відповіді на подані клопотання, адже однозначно не в них вказував, що вважає недоцільним надання пільги особі 1 на підставі ст.22 Закону України “Про права споживачів”. Здебільшого, суддя Гулько Б.І. посилався в своїх окремих рішеннях на пільгу учасника бойових дій, в якій він відмовляє особі 1. Разом з тим, нехлюй, параноїк і явно дебіл від свого народження, псевдосуддя Шипович В.В. не надав правової оцінки фактам перевищення повноважень судді Гулько Б.І. стосовно надання пільги, відповідно вимогам ст.8 Закону України «Про судовий збір» (особу може бути звільнено від сплати судового збору за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача). Також, суддя-шизофренік Шипович В.В. не надав значення і тому, що суддя Гулько Б.І. вимагав від особи 1 надання не передбаченої законом інформації про транспортні засоби, банківські рахунки і нерухомість особи 1, в той час як закон вимагав лише отримання інформації про розмір річного доходу касатора, який, щоб отримати пільгу, мусить бути меншим від 5% розміру судового збору.
Попри все це слід сказати, що якби навіть і не існувало “об’єктивних” підстав для відводу судді Гулько Б.І. від розгляду справи № 754/16191/16-ц, то суддя Шипович В.В. все-рівно мусив задовольнити заяву від 21.10.2021 року про відвід судді Гулько Б.І. на підставі міжнародних правових актів, які є обов’язковими для виконання Україною, у відповідності до укладених міждержавних угод і наданих дозволів Верховної ради України, на кшталт (цитата): “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…
Останнє також було приводом для самовідводу судді Гулько Б.І. від розгляду судової справи № 754/16191/16-ц, чого останній ганебно уникає, при цьому виявляючи себе вельми зацікавленою особою у результатах розгляду даної цивільної справи. Відтак, вищенаписане доводить, що суддя Шипович В.В. є психічно хворою особою, інакше б цей суддя не став би заперечувати ті очевидні норми права, на які посилався особа 1 та які чітко прописані в ЦПК, Конституції України, Законі України “Про судоустрій та статус суддів”, Законі України “Про забезпечення права на справедливий суд”, практиці ЄСПЛ, рішеннях ВССУ і т.д.
Крім цього, безграмотність і бездарність судді Шипович В.В. доказується і тим, що він у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України ДСА України (Наказ № 1196 від 24.12.2019 року «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА України № 814 від 20.08.2019 року, які набрали чинності з 01.01.2020 року), постановив 05.11.2021 року ухвалу у провадженні № 61-9905св21, яка неправильним чином сформована: в правому верхньому куті не зазначено “З оригіналом згідно”, текст ухвали суцільно виділений жирним кольором, шрифт тексту ухвали збільшений до 14, ухвала віддрукована з двох сторін аркушу, ухвала містить міжрядкові відступи, в ухвалі не зазначено де зберігається її оригінал, в ухвалі не вказано, коли вона набрала законної сили, в ухвалі і на пломбі немає підпису секретаря суду, на пломбі не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі не вказано ПІП судді, на пломбі не вказано дати створення копії ухвали.
Також слід зазначити, що аферист Шипович В.В. винесеною неправосудною ухвалою частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації та умисно перешкодив наповненню державної скарбниці на декілька мільйонів гривен, тим самим послабивши боєздатність армії і ОСС (в тому числі виживаємість бійців ОСС через брак засобів захисту і сучасного озброєння) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Право на справедливий суд) «Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону».
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
Виходячи з вищезазначеного можна прийти до висновку, що одурілий суддя Шипович В.В. умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, аферист Шипович В.В. саме у такий підлий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ОСС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому збоченцю фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають належним чином реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що аферист Шипович В.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 754/16191/16-ц також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Шипович В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії афериста Шипович В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Одурілий суддя Шипович В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, культивує і поширює корупцію, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, надає допомогу кримінальному угрупуванню, завдає шкоди економіці держави, приховує наявні підстави для відводу у цивільній справі, перешкоджає діяльності громадських організацій, ганьбить український уряд і судову систему в очах світової громадськості, грубо порушує присягу судді. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Аферист Шипович В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Шипович В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Шипович В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Шипович В.В. містить всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення псевдосуддею Шипович В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Шипович В.В., який грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування СУ ДБР, ГПД НАБУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої Ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Суддя Шипович В.В. неправосудне рішення 1

Суддя Шипович В.В. неправосудне рішення 2

Суддя_Шипович_В.В._неправосудне_рішення_3

Суддя Шипович В.В. неправосудне рішення 4

Суддя Шипович В.В. неправосудне рішення 5

3 comments

  • у цій же причині це пархате падло і не описало в описовій частині своєї шахрайської ухвали усіх заявлених заявником підстав для відводу афериста Гулька від розгляду судової справи, адже у такому разі пришлось би надати правову оцінку усім шахрайствам Гулька Б. І. і задовольнити цю заяву. крім цього, це музейне барахло Шипович відсмоктує триперного члена Гулька, адже Гулько являється його босом! і нахрена нам потрібні такі аферисти і старі маразматики? чому ми мусимо з наших податків утримувати за майже два мільйони на рік таких уродів і шахраїв? чому на це неподобство не реагує ВРП, Президент і наші орденоносні бійці АТО (ООС) та учасники Майдану? Ця пархата сволоч має висіти на якомусь дереві, з туго затягнутою петлею на шиї!

  • Божевільний недоумок Шипович або переписав цю маразматичну ухвалу у такого ж самого як від придурка, або точно є підарасом у свого секс-партнера Борі Гулька! І потім, Шипович сам собі заперечує: то він не визнає практики ЄСПЛ, на яку здебільшого опирається в своїй заяві заявник, а тут тобі він сам приводить судову практику, на яку і опирається при винесенні позорного рішення! Тут і дурню зрозуміло, що підстави все-таки були для відводу аферюги Гулька. Вважаю, що ця єврейська сука Шипович заслуговує не тільки удушення собачим лайном, але і повішання на першому попавшому стовпі! Таких мерзот як Шипович в наших судах не має бути!

  • Йобнута потвора Шипович являється або закінченим аферистом, або повним ідіотом! Я колишня суддя, а тепер працюю адвокатом. Скажу, що єдино правильним рішенням цього спору, з оглядом на існування двох начебто взаємовиключаючих позовних вимог (правової колізії), було б направити цю судову справу до Верхньої палати Верховного Суду для прийняття рішення. Як виняток, єврейські геї Шипович і Гулько могли б направити дану судову справу, чого і просив скаржник, до апеляційного суду для нового розгляду і прийняття нового рішення. А відмовляти в задоволенні касаційної скарги було безглуздим вчинком! Між тим, ЦПК України не містить прямих або окремих положень, якими б не дозволялось висувати одразу цих двох вимог: визнати договір не дійсним і визнати договір не виконаним. Рахітична потвора Шипович і зажиріла свиня Гулько видумали нове правило з метою отримання хабара від відповідача. Невже зачахлий виродок – псевдо-кандидат наук і псевдо-доцент Шипович не міг придумати чогось розумнішого?

Залишити відповідь