Соколов Олексій Михайлович

Соколов О.М. Безмозкий суддя-сепаратист працює на кримінал

Новости, Популярные новости, Суды

23.12.2020 року, через приймальну НАБУ, особа 1 подав на ім’я керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.
заяву за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року про вчинені суддею Сергієнко Г.Л.кримінальних правопорушень.
У заяві за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року особа 1 вказав всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, у заяві за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року особа 1 вказав всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб; ПІП фігуранта, його місце роботи і займана посада, короткі відомості про вчинення кримінальних правопорушень. Крім цього, особа 1 самостійно кваліфікував вчинення суддею Сергієнко Г.Л. кримінальних правопорушень за ч.3 ст.375, ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року були всі необхідні дані, які згідно вимог нового КПК були уже не обов’язковими для того, що б керівник ГПД НАБУ Калужинський А.В. виконав вимоги ст.214 КПК України та впродовж до 24 годин, у відповідності до положення п.6 ст.39 КПК України, вніс до ЄРДР відомості заяви за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року про вчинені кримінальні правопорушення суддею Сергієнко Г.Л. або уповноважив на цю дію підлеглого детектива.
Зазначене також узгоджується із офіційною позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення,
а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до ГПД НАБУ із заявою про вчинені правопорушення, особа 1 посилався:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність детектива, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Голосіївському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю.
Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення. Наведене свідчить про те, що оскаржувана особою 1 бездіяльність керівника органу досудового розслідування, яка полягає у не внесенні до ЄРДР відомостей поданої заяви за вих. № 4311/29 від 29.03.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення суддею Сергієнко Г.Л. у визначений КПК строк, була предметом оскарження у Солом’янському районному суді м.Києва.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 02.04.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено керівником ГПД НАБУ Калужинським А.В. або уповноваженим детективом про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати детектива, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого детектива, який керуватиме діями інших детективів. В таку групу детективів може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи детективів керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення детективом, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями детектива.
А детектив, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
25.12.2020 року, що відповідало 2 (другому) процесуальному дню, особа 1 подав через канцелярію Солом’янського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4124/25 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей його заяви про вчинення кримінальних правопорушень за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Солом’янського районного суду м.Києва, судова справа № 760/28712/20 була розподіленою на слідчого суддю, який виніс ухвалу про передачу вказаної скарги до Київського апеляційного суду для визначення її підсудності.
В свою чергу, Київський апеляційний суд визначив підсудність скарги особи 1 за вих. № 4124/25 від 25.12.2020 року за Печерським районним судом м.Києва.
13.10.2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м.Києва Соколов Олексій Михайлович виніс Ухвалу у справі № 760/28712/20, якою відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4124/25 від 25.12.2020 року. Обгрунтовуючи своє ганебне рішення суддя-корупціонер Соколов О.М. зазначив наступну бредню явно божевільної особи: “Судовим розглядом встановлено, що скаржник подав до Центрального управління Національного антикорупційного бюро України заяву про вчинення кримінального правопорушення від 22.12.2020 року за вих. № 4108/22. Стосовно доводів викладених у заяві… слід зазначити, що положення ч.2 ст.126 Конституції України визначають проте, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об’єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді. Відповідно до п.11 Постанови Пленуму ВСУ «Про незалежність судової влади» втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв’язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання. Незалежність і недоторканність суддів є невід’ємною ознакою правової держави та однією з фундаментальних засад демократичного суспільства. Як наголошується в Рекомендації № R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, незалежність судів є передумовою верховенства права та основоположною гарантією справедливого суду. Крім цього, означені положення кореспондуються з правовою позицією, викладеною в рішенні ЄСПЛ у справі «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року, де вказується, що одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким рішенням суду. Аналогічна правова позиція викладена в рішенні ЄСПЛ «Брумареску проти Румунії». При розгляді скарги слідчим суддею враховується, що заявник у поданій скарзі на бездіяльність з невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про можливе прийняття суддею Солом’янського районного суду м.Києва неправосудного рішення, у своїй заяві фактично не погоджується з ухваленими процесуальним рішенням судді, використовуючи заяву як поза процесуальний спосіб оскарження, поряд з тим, відсутність в заяві обставин, які б вказали на наявність розумних сумнівів правосудності вказаного судового рішення. Також слід зазначити, що чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя. Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах, на що кожен громадянин має невід’ємне право (п.57 Висновку № 11 за 2008 рік). Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи не може перевірятись за межами передбаченого законом процесуального порядку. Таким чином, намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання заяви про злочин може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність, що передбачають статті 126 та 120 Конституції України. Зважаючи на викладене, відсутні підстави для внесення відомостей по заяві… до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а відтак у задоволенні скарги слід відмовити”.
Якщо уважно проаналізувати усю цю вищенаписану біліберду явно психічно нездорового афериста і бездарного корупціонера Соколова О.М. то можна прийти до висновку, що неуч Соколов О.М. в своїй неправосудній ухвалі виклав суцільну брехню. А саме, як зазначає аферист Соколов О.М. що “Судовим розглядом встановлено, що скаржник подав до Центрального управління Національного антикорупційного бюро України заяву про вчинення кримінального правопорушення…”, в той час як такої інстанції на даний час не існує. Насправді ж особа 1 подавав свою заяву про вчинені кримінальні правопорушення керівнику Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Калужинському А.В.
Далі, шизофренік Соколов О.М. зазначає: “…заявник у поданій скарзі на бездіяльність з невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про можливе прийняття суддею Солом’янського районного суду м.Києва неправосудного рішення, у своїй заяві фактично не погоджується з ухваленими процесуальним рішенням судді… Поряд з тим, відсутність в заяві обставин, які б вказали на наявність розумних сумнівів правосудності вказаного судового рішення”.
Дане твердження спростовується положенням тієї ж самої Конституції України. Стаття 21 Конституції констатує: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”. Також, стаття 24 Конституції стверджує, що “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”. Більше того, наявна судова практика доводить, що зараз перебувають в тюремних зонах дуже багато засуджених до позбавлення волі суддів, а декотрі з них уже навіть устигли відсиділи свій чималий строк ув’язнення. Поміж тим, в заяві особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення насправді були викладеними обставини, які свідчили про вчинення суддею Сергієнко Г.Л. кримінальних правопорушень, зазначати яких новий КПК України уже не вимагав від заявника. Однак, навіть якби таких даних і не було зазначено в заяві про вчинені правопорушення, то відомості до ЄРДР все-рівно було потрібно вносити детективу (як прояв засад публічності, з наступним закриттям даного провадження, відповідно вимогам ст.284 КПК), чого він досі не зробив. Разом з тим, безмозкий аферист Соколов О.М. вдалася до розгляду заяви про вчинені кримінальні правопорушення, чого не дозволяється слідчим суддям у відповідності до вимог ст.26 КПК України.
Крім цього, бездарна наволоч Соколов О.М. досі не може зрозуміти, чим відрізняється “представник” Центрального управління Національного антикорупційного бюро України від суб’єкта оскарження – керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., так як чомусь запрошував в судове засідання “представника” ЦУ НАБУ, а не керівника ГПД НАБУ. Більше цього, на момент розгляду справи, у судовій справі не було жодного доказу тому, що цей самий “представник” ЦУ НАБУ призначався керівником ГПД НАБУ для розгляду заяви особи 1 про вчинені кримінальні правопорушення, а відтак, неуч Соколов О.М. керувався при винесенні свого шахрайського судового рішення не за наявними у справі суду доказами, в розумінні ст.94 КПК України, а виходив виключно з припущень, чого не дозволено суддям. Також, безмозкий корупціонер Соколов О.М. чомусь нічого в своїй неправосудній ухвалі не зазначив про не виконання “представником” ЦУ НАБУ вимог Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та ч.7 ст.214 КПК України, коли той незаконно розглядав заяву про вчинені правопорушення Сергієнко Г.Л. та змінював її підслідність до ТУ ДБР у м.Києві.
І що найголовніше, аферист Соколов О.М. приймав рішення виключно на підставі судової практики, яка ще не практикується нашою країною, адже не являється нормами прямого права.
Отож, суддя-неук Соколов О.М. під час розгляду справи № 760/28712/20 припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування його ухвали:
— не викликав у судове засідання суб’єкта оскарження — керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— не викликав у судове засідання особу 1, як скаржника (адже подання клопотання про проведення засідання без участі сторони ще не означає, що не потрібно виконувати вимоги ст.134, 135 КПК;
— викликав в засідання “представника” ЦУ НАБУ, при тому що такої інстанції немає в державі;
— викликав в засідання “представника” ЦУ НАБУ, про призначення якого не було доказів у справі;
— викликав в засідання “представника” ЦУ НАБУ, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— проводив судове засідання без участі керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В.;
— проводив судове засідання без участі особи 1;
— всупереч вимогам ст.23 КПК, не витребовував від ГПД НАБУ матеріалів справи;
— при винесенні рішення знехтував вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від керівника ГПД НАБУ внести до ЄРДР відомості заяви про вчинені кримінальні правопорушення;
— при винесенні рішення знехтував вимогами ч.2,3 ст.214 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям “з’ясовувати” наявність складу злочину в діях фігуранта до моменту внесення відомостей до ЄРДР;
— при винесенні рішення знехтував вимогами ст.26 КПК України, яка не дозволяє слідчим суддям розглядати по суті заяву про вчинення кримінального правопорушення, а лише скаргу;
— протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування;
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів та повноважень;
— приймав рішення на підставі судової практики, яка не являється нормами прямого права;
— відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4124/25 від 25.12.2020 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих.№ 4108/22 від 22.12.2020 року про вчинене правопорушення, чого не передбачено ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду Цивільних і кримінальних справ за № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 року, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 р.;
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4124/25 від 25.12.2020 року на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4108/22 від 22.12.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду даної заяви, чого не передбачено ч.3 ст.214 КПК, Конституцією України і практикою ЄСПЛ.
Всупереч вимогам ст.21, 318, 534, 535 КПК України, напіврозумний аферист Соколов О.М. надіслав електронну копію чорнового варіанту ухвали у справі № 760/28712/20 лише через 28 днів – 11.11.2021 року.
Як передбачено вимогами ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, а також Узагальненнями про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17) та Узагальненнями «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ від 23.12.2016 року, внесення відомостей до ЄРДР має забезпечитися впродовж 24 годин не дивлячись на те, чи є склад злочину в діях певної особи чи не має.
Якщо немає, тоді кримінальне провадження автоматично закривається слідчим (детективом) за ст.284 КПК після того, як воно буде відкритим. Про це також говориться і в ч.4 ст.214 КПК України, що “відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про правопорушення не допускається”.
Соколов О.М., у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ від 24.12.2019 №1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, затвердженої Наказом ДСА України від 20.08.2019 № 814), надіслав особі 1 копію чорнового варіанту ухвали у справі № 760/28712/20 від 13.10.2021 року, яка не правильним чином сформована: шрифт ухвали менше визначеного законом, в правому верхньому куті ухвали немає позначки “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова виділені жирним кольором, в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду, в ухвалі немає підпису секретаря суду, не вказано де зберігається оригінал ухвали, не вказано, коли ухвала набрала законної сили, ухвала не завірена гербовою печаткою, як це передбачено Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”, не зазначено дати виготовлення копії ухвали, ухвала ніким не підписана, в ній немає штрихкоду, не являється фотокопією оригіналу ухвали, надіслана копія ухвали являється чорновим варіантом судового рішення.
Божевільний аферист Соколов О.М., за наслідками розгляду скарги особи 1 на бездіяльність керівника ГПД НАБУ Калужинського А.В., виніс неправосудне рішення, яким з однієї сторони частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації, а з іншої – умисно перешкодив наповненню державного бюджету на декілька мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Листом від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17 пояснив наступне: «…Необхідність існування судового порядку оскарження аналізованого виду бездіяльності ґрунтується на закріпленні у ст.214 КПК обов’язку слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Таким чином, на відміну від процесуального порядку реагування на заяви та повідомлення про злочин, який було встановлено в КПК 1960 року, згаданий обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч.4 ст.214 КПК, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Окрім КПК, нормативні засади, пов’язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року, прийнятим на виконання вимог КПК України. Зазначені нормативні засади, як засвідчили результати проведеного аналізу судової практики, також беруться до уваги слідчими суддями під час розгляду аналізованого в межах цього підрозділу виду скарг. Таким чином, з огляду на чіткий обов’язок внесення слідчим чи прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР із встановленням обмеженого процесуального строку для його виконання, за наявності лише загальних вимог до заяв чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у переважній більшості випадків у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого ст.214 КПК 24-годинного строку, слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора. Відтепер у всіх справах обов’язковим є проведення досудового розслідування (прояв засади публічності), яке розпочинається слідчим, прокурором негайно після внесення заяви потерпілого до Єдиного реєстру досудових розслідувань».
Статтею 23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачено:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем зазначається:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
Усе вищенаписане, згідно ст.409, 412 КПК України, вимагало в апеляційному порядку скасування такої неправосудної ухвали. Тому, особа 1 подав 15.11.2021 року апеляційну скаргу за вих.№ 4652/15 на Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Соколова О.М. у судовій справі № 760/28712/20 від 13.10.2021 року.
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення…».
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Аферист Соколов О.М. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, аферист Соколов О.М. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ганебній особі фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб. Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя Печерського районного суду м.Києва Соколов О.М. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 760/28712/20 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді Соколова О.М. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді Соколова О.М. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя Соколов О.М. через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, перешкоджає діяльності громадських організацій, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, вчиняє саботаж і диверсії, перешкоджає наповненню бюджету країни, завдає шкоди економіці держави, підриває авторитет судової влади, послаблює боєздатність української армії та успішність військових дій в зоні ООС, деморалізує бійців ООС, дискредитує уряд і українську судову систему в очах світової громадськості, порушує присягу судді, тим самим бойкотуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя Соколов О.М. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею Соколовим О.М. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді Соколова О.М. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею Соколовим О.М. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею Соколовим О.М. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої Ради правосуддя про не належну поведінку судді Соколова О.М., який в грубій формі порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Клопотання Соколову О.М. не розглянуте

Неправосудна ухавала судді Соколова О.М. 1

Неправосудна ухавала судді Соколова О.М. 2

Неправосудна ухавала судді Соколова О.М. 3

3 comments

  • тупорила єврейська потвора Соколов навіть не розглянув подане йому клопотання та правової оцінки наведеним фактам не надав. цей душевно хворий аферист приховав як мінімум 15 підстав для задоволення скарги, явно з корупційних міркувань! хоча, не виключено, він виніс неправосудну ухвалу через обмеженість своїх курячих мізків. адже щоб брехати, потрібно бути митцем побрехенькової справи. почитавши його шахрайську ухвалу я прийшла висновку, що виродок Соколов або сепаратист, або диверсант, або душевно хвора мавпа! такої дурні не часто можна побачити у судових рішеннях, як у шахрая Соколова! таке враження, що ця підарюга зовсім не знається на правознавстві, а те що він нацарапав курячими лапами в своїй ухвалі – є плодом його божевільної фантазії!

  • Підрастичне падло Соколов, цей смердючий єврейський виродок готовий продати за 33 мідяки навіть свою маму або дітей, не кажучи вже про судове рішення. Ми, українці, маємо зробити так, що б у цих нелюдей земля горіла під ногами, що б вони удавилися при спробі дихати нашим українським повітрям! Нехай це єврейське падло виїжджає в свій Ізраїль і там бере хабарі та виносить неправосудні рішення! Україна – для українців! Україні не потрібні єврейські потвори і корупціонери, аферисти і довбодятли!

  • Откуда этот неполноценный самодур Соколов взял, что в НАБУ есть такое подразделение как “Центральне Управління Національного антикорупційного бюро України”? Это же каким нужно быть ленивым уродцем, чтобы не заглянуть хотя бы в “шапку” заявления о преступлении (или в текст жалобы), где было довольно доходчиво написано, как правильно называется орган досудебного расследования. По-правильному в НАБУ есть ГПД (главное подразделение детективов). Тогда какой из этого пидраса может быть судья? Соколов – не более чем жалкое подобие ничтожества!

Залишити відповідь до Юля Скасувати відповідь