Судді-Трясун-Ю.Р.,-Мосьондз-І.А.,-Гладій-С.В

Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А., Гладій С.В. Судді-трансвестити

Новости, Популярные новости, Суды

11.09.2021 року особа 1 подав через поштову службу на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 4507/11 про вчинені суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. кримінальних правопорушень.
У вказаній вище заяві особа 1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особою 1 було вказано всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа 1 кваліфікував вчинення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. злочину – за ч.2 ст.366, ч.2 ст. 256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року були всі дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин уповноваженим керівником СУ ДБР у відповідності до п.6 ст.39 КПК.
Зазначене узгоджується із позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника СУ ДБР із заявою про вчинене правопорушення, особа 1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК України, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 21.09.2021 року особу 1 у жодний із способів так і не було повідомлено уповноваженим керівником СУ ДБР про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року.
Натомість, фотокопія монітору при огляді офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта» (в розділі відстеження рекомендованих пересилань, трекінг № 03049103507530), доказує, що вищевказана заява була вручена 13.09.2021 року керівнику СУ ДБР, а копія листа від спеціаліста з Управління забезпечення діяльності ДБР Євгенії Кравцової підтверджує, що відомості вказаної вище заяви так і не були внесеними до ЄРДР, а матеріали даної заяви були «перекинутими» до ТУ ДБР, при тому всьому що перша і друга інстанція не являються органом досудового розслідування, оскільки в своїй діяльності керуються вимогами ст.22 Закону України «Про звернення громадян». Тобто, у відповідності до повідомлення спеціалістом з Управління забезпечення діяльності ДБР Євгенії Кравцової, заява про вчинені кримінальні правопорушення була розглянутою не органом досудового розслідування, а Управлінням по роботі зі зверненнями громадян ДБР в порядку ст.22 Закону України “Про звернення громадян”.
І це в той час, коли особа 1 подавав свою заяву про вчинені кримінальні правопорушення на підставі п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положення про ведення ЄРДР. Крім того, підслідність заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення була зміненою до ТУ ДБР без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, як того суворо вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року. Також, враховуючи те, що уповноважений працівник Управління по зверненню громадян ДБР перебрав на себе не властиві для нього функції прокурора (адже підслідність заяви має право змінювати лише прокурор, у відповідності до ч.7 ст.214 КПК України), то фактично уже ці три речі надавали виключне право на задоволення скарги особи 1 та зобов’язання керівника СУ ДБР внести до ЄРДР відомості заяви про вчинені кримінальні правопорушення.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
21.09.2021 року, що відповідало 6 (шостому) процесуальному дню, особа 1 подав через поштову службу скаргу за вих. № 4523/21 на бездіяльність уповноваженого керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення.
У відповідності до ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/34737/21 була розподіленою на слідчого суддю Слободянюка П.Л.
19.10.2021 року, слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюк П.Л., за результатами розгляду скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року, виніс ухвалу у судовій справі № 761/34737/21, якою відмовив особі 1 у її задоволенні. В обгрунтування прийнятого рішення слідчий суддя Слободянюк П.Л. навів підстави, які не узгоджуються із існуючими нормами закону та із стандартами здорової психіки людини: “…як було встановлено в судовому засіданні, заява про вчинення кримінального правопорушення, яка є предметом даної скарги, листом ДБР направлена до ТУ ДБР у м.Києві, яке розташоване за адресою: м.Київ, б-р Лесі Українки, 26 (Печерський р-н).
Таким чином, з урахуванням наведених фактичних обставин, мають місце ознаки бездіяльності відповідних уповноважених осіб ТУ ДБР у м.Києві (щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР), а така бездіяльність не може бути предметом оскарження за територіальною юрисдикцією у Шевченківському районному суді м.Києва, у зв’язку з чим слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даної скарги”.
Саме у такий ненормальний спосіб слідчий суддя Слободянюк П.Л. відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року, неправильно застосувавши норми права. Більше цього, суддя прийняв рішення, яке суперечить його ж позиції, викладеній в його ухвалі у судовій справі за № 761/34737/21 від 19.10.2021 року.
У відповідності до вимог ст.304 КПК України, правильніше було залишити вказану скаргу без розгляду – шляхом відмови у відкритті провадження.
Насправді ж, слідчий суддя чи не умисно уникнув надання правової оцінки тому факту, що фактичним місцем знаходження органу досудового розслідування, куди власне і подавалася особою 1 заява про вчинені кримінальні правопорушення, являється Шевченківський район м.Києва. Відповідно, люба установа, що знаходиться за адресою: вул.Симона Петлюри, 15, м.Київ, знаходиться в межах прямої юрисдикції Шевченківського районного суду м.Києва. Останнє уже було предметом розгляду численних апеляційних скарг Київським апеляційним судом, на прикладі судових проваджень № 11-сс/824/1620/2020, № 11-сс/824/1195/2020, № 11-сс/824/778/2020, № 11-сс/824/860/2020, № 11-сс/824/771/2020 тощо.
А факт зміни підслідності заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року з ДБР до ТУ ДБР вимагав від слідчого судді оцінити це з точки зору не виконання прямих вимог ч.7 ст.214 КПК України, Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положення про ведення ЄРДР особою, яка навіть не являється слідчим, оскільки керується в своїй діяльності Законом України “Про звернення громадян”.
Відтак, під час розгляду справи № 761/34737/21 суддя Слободянюк П.Л. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування ухвали:
— не викликав у судове засідання суб’єкта оскарження — повноважного керівника СУ ДБР;
— не викликав у судове засідання особу 1, як скаржника (адже хоч він і просив у своїй скарзі розглянути її без його участі, тим не менше це не позбавляло обов’язку слідчого судді повідомляти особу 1 про призначення судового засідання з розгляду його скарги, відповідно вимогам ст. 134, 135 КПК України;
— викликав у засідання “уповноважену особу” ДБР, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликав у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, бездіяльність якого особою 1 не оскаржувалася;
— викликав у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, яка не наділена правами слідчого, адже усі підрозділи ДБР, крім СУ ДБР, працюють у відповідності до ст.22 Закону України «Про звернення громадян»;
— дізнавшись з сайту Шевченківського районного суду м.Києва про призначення розгляду скарги, особа 1 подав судді клопотання в порядку ст.220 КПК, яке досі чомусь не стало предметом для його розгляду;
— суддею не надано правової оцінки тим фактам, які особа 1 зазначав у своєму клопотанні;
— при винесенні рішення суддя покладався на письмову відповідь уповноваженої особи ДБР, яка не наділена правом на розгляд даної заяви, та яка не підтвердила своїх повноважень;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа перевищила свої повноваження, адже не будучи прокурором змінила підслідність заяви про вчинення кримінальних правопорушень, попередньо не внісши відомості до ЄРДР, як того вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про ведення ЄРДР та ч.7 ст.214 КПК України;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа перебрала на себе функції прокурора, адже міняти підслідність – це прерогатива виключно прокурора;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа ДБР працює згідно положення ст.22 Закону України «Про звернення громадян», що не має жодного відношення до КПК України;
— проводив судове засідання з розгляду скарги особи 1 без участі керівника СУ ДБР;
— при винесенні рішення знехтував вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від уповноваженої особи ДБР внести необхідні відомості до ЄРДР;
— не витребовував і не досліджував матеріали заяви від керівника СУ ДБР, що передбачено ст.23 КПК;
— в замін розгляду скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року вдався до протиправного розгляду заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, процесуального керівника);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене правопорушення, що обмежується положенням ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенням про ведення ЄРДР, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 р.);
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинені кримінальні правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року, чого не можна було робити відповідно вимогам ч.3 ст.214 КПК України.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, слідчий суддя Слободянюк П.Л., постановивши Ухвалу у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року, якою відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушив вимоги цих самих законів.
04.11.2021 року, на підставі усього вищенаписаного, особа 1 подав до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу за вих.№ 4668/04 на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюка П.Л. у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року.
22.11.2021 року судді-геї і трансвестити Київського апеляційного суду Трясун Юрій Ростиславович, Мосьондз Іван Анатолійович і Гладій Степан Васильович винесли ухвалу в судовому провадженні № 11-сс/824/6647/2021, якою було задоволено апеляційну скаргу особи 1, а матеріали апеляційної скарги з додатками – повернуто. При чому, винесена ухвала суддів-недоумків Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. суперечить їх попереднім судовим рішенням при розгляді ідентичних скарг особи 1.
Підставою для повернення матеріалів Апеляційної скарги з додатками за вих. № 4668/04 від 04.11.2021 року судді-підараси Київського апеляційного суду Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. зазначили таке, що не узгоджується із нормами закону та здоровістю психіки: “Слідчий суддя розглянув скаргу по суті та відмовив у її задоволенні, мотивуючи це тим, що мають місце ознаки бездіяльності відповідних уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, однак така бездіяльність не може бути предметом оскарження за територіальною юрисдикцією у Шевченківському районному суді міста Києва… Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена серед іншого бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. При цьому, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування подаються до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Так, із наявного в матеріалах справи листа т.в.о. начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Кравцової Є. вбачається, що заява особи_1 про вчинення кримінального правопорушення № 4507/11 від 11 вересня 2021 року передана за належністю для розгляду до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, про що повідомлено заявника. Таким чином, оскільки заява особи_1 про вчинення кримінального правопорушення була передана до іншого органу, а саме до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, яке знаходиться за адресою: м.Київ, б-р Лесі Українки, 25, тобто в Печерському районі міста Києва, то слідчий суддя не міг розглядати таку скаргу по суті, оскільки вона не підлягає розгляду в Шевченківському районному суді міста Києва, про що фактично і зазначено в оскаржуваному рішенні. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне повернути скаргу особі, що її подала, роз’яснивши право звернення з аналогічною скаргою до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва”.
Невідомо, яким чином судді-ідіоти Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. прийняли саме таке рішення, адже матеріали судової справи вони не досліджували в судовому засіданні. І взагалі, проведене цими суддями-дуроманами судове засідання більше схожим було на передріздв’яну толоку: особу скаржника не встановлювалося, ніхто не просив його назватися, судових дебатів не було, реплік не пропонувалося, клопотання про поновлення строків не приймалося в нарадчій кімнаті, не запитувалося в секретаря про явку сторін провадження, не запитувалося у скаржника чи він не проти проведення судового засідання за відсутності оскаржуваної особи, не з’ясовувалася причина не явки суб’єкта оскарження в судове засідання тощо. Усе це надавало підставу засумніватися чи дані судді мають юридичну освіту і чи мають повноваження судді. Що стосується підсудності справи, то насправді скарга особи 1 за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року підлягала розгляду в Шевченківському районному суді м.Києва, за місцем первісного подання заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинення кримінального правопорушення. Такий алгоритм процесуальних дій повністю узгоджується із положенням ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенням про ведення ЄРДР, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року).
Ймовірніше, справжньою причиною прийняття такого неправосудного рішення являється стареча деменція (безумство) і інфікування вірусом СНІДу, оскільки за наявною інформацією, судді-дебіли Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. являються геями і трансвеститами. Музейне барахло Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. настільки деградували від своєї старості і нетрадиційної сексуальної орієнтації, що вже не можуть відрізнити дня від ночі, не кажучи вже про їх глибоке незнання елементарних норм законів. Хоча є великі сумніви, чи ці три євнухи – Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. дійсно мають вищу юридичну освіту, адже їх курячі голови не містять мізків, а відповідно – і пам’яті.
Це старече барахло Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. абсолютно нічого не знають, а на судових засіданнях фактично сплять, що добре видно на зроблених відеозаписах.
Ця спідоносна гидота і курячий непотріб отримує з наших податків по півтори мільйони гривень тільки за те, що спить на судових засіданнях, відмовляє у доступі до правосуддя, переслідує громадських діячів, шкодить економічним і військовим інтересам нашої держави!
Фізіологічна і анатомічна деградація дебілів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. доказується хоча б тим, що у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), останні надали наручно особі 1 паперову копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/6647/2021, яка неправильним чином сформована: шрифт ухвали більше дозволеного, ухвала містить текст з двох сторін одного аркушу, кожна друга сторона аркушу не перекреслена, в описовій частині ухвали не зазначено підстав для скасування рішення слідчого судді, на які опирався апелянт, в правому верхньому куті ухвали немає позначки “З оригіналом згідно”, ухвала містить міжрядкові відступи, окремі слова в ухвалі виділені жирним кольором, декотрі слова в ухвалі надруковані великими буквами, в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал, в ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, не вказано дати виготовлення копії ухвали, пломба стоїть на тексті ухвали (в той час як потрібно було додати ще один чистий аркуш), на пломбі і в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі і в ухвалі немає підпису секретаря суду.
Також слід зазначити, що безграмотні геї і трансвестити Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. і раніше уже виносили неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи 1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, ГПД і УВК НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, органи НП в м.Києві), якими частково нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та перешкодили наповненню державного бюджету на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
У відповідності до ст.304 КПК України (Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження), передбачено таке:
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо:
1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;
3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення строку або суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена.
7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом».
В ст.412 КПК (Порушення вимог кримінального процесуального закону) зазначається:
“1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч.3 ст.323 чи ст.381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
6) порушено правила підсудності…”.
Ст.407 КПК (Апеляційний суд за наслідками розгляду скарги має право) встановлено:
“1. За наслідками розгляду скарги на вирок або ухвалу першої інстанції апеляційний суд має право:
1) залишити вирок або ухвалу без змін;
2) змінити вирок або ухвалу;
3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
2. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених пунктами 1-5 частини першої цієї статті, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
1) до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
3. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу”.
В ст.9 (Законність) КПК України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого. Враховуючи вимоги ч.6 ст.9 КПК України, за якими у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюються або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність суду, який встановлений законом і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Геї і трансвестити Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, спідоносні потвори Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим трьом ганебним особам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що судді-збоченці Київського апеляційного суду Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/34737/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність суддів-маразматиків Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, дії суддів-аферистів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави вцілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Судді-дебіли Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, регулярно перевищують свої службові повноваження, вчиняють підроблення, приховують вчинені злочини, виносять неправосудні рішення, перешкоджають доступу до правосуддя, наносять збиток економіці держави, перешкоджають наповненню бюджету коштами, деморалізують українську армію і бійців ООС, сприяють поразці нашої держави у війні з ДНР, регулярно порушують присягу судді, дискредитують судову владу, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Судді-дегенерати Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддями-аферистами Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Гладієм С.В. вже розчарували частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводять до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності суддів-імбецилів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. наявний склад окремого кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддями-шахраями Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Гладієм С.В. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями-маразматиками Трясуном Ю.Р., Мосьондзом І.А. і Гладієм С.В. Крім цього, у відповідності до вимог ст.218 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та ст.480, 482 КПК України, було прийнято рішення про колективне звернення до Генерального прокурора України про подання ним до Верховної Ради України пропозиції про зняття недоторканості з суддів-аферистів Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В. з метою подальшого притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Також було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-маразматиків Трясуна Ю.Р., Мосьондза І.А. і Гладія С.В., які регулярно і грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування Генерального прокурора України щодо подання пропозиції до ВРУ, а також від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно внесення відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Трясун Ю.Р. Мосьондз І.А. Гладій С.В. неправосудна ухвала 1

Трясун Ю.Р. Мосьондз І.А. Гладій С.В. неправосудна ухвала 2

Трясун Ю.Р. Мосьондз І.А. Гладій С.В. неправосудна ухвала 3

Трясун Ю.Р. Мосьондз І.А. Гладій С.В. неправосудна ухвала 4

4 comments

  • Тупорилі геї-сифілітики Трясун Ю. Р., Мосьондз І. А. і Гладій С. В., якби мали щонайменшу смекалку, то могли б здогадатися, що якби дійсно було так, як вони пишуть в своїй шахрайській ухвалі, тоді жодної апеляційної скарги не надходило б до них. За таких підстав апеляційні інстанції уже не були б потрібні людям, так як у 100% випадках слідчі (детективи, прокурори) перекидають заяви про вчинені кримінальні правопорушення до інших інстанцій, значна частина яких навіть не являються органами досудового розслідування. У такому випадку наступив би парадокс: апеляція методично повертала б скарги, а люди не могли б оскаржити в суді першої інстанції бездіяльність інстанцій, які навіть не являються органами досудового розслідування (на прикладі ДПС, КМДА). У моєму прикладі, біля 650 заяв про вчинення злочину, які я подавав до НАБУ, були перекинутими до органів поліції, ДФС, ДПС, СБУ, ДБР, КМДА тощо. При чому, в більшості цих випадків мене навіть не повідомляли детективи НАБУ, куди вони перекидали мої заяви. А це в свою чергу означає, що я в більшості випадків не зміг би подати скарги ані слідчому судді, ані до апеляційної інстанції.

  • Я такої ж самої думки про цих трьох смердючих козлів! По роду своєї діяльності (я адвокат) мені часто приходиться звертатися до НАБУ, поліції, ДБР і СБУ із заявами про вчинення кримінального правопорушення, які в свою чергу перенаправляють більшість моїх заяв до інших інстанцій: до районних держадміністрацій, КМДА, районних ДПС, ДПС у м. Києві, ДПС України, ДФС м. Києва, міністерств та відомств, які не являються правоохоронними органами і не мають жодного відношення до ЄРДР. За логікою цих бездарних і тупоголових придурків Трясуна Ю. Р., Мосьондза І. А. і Гладія С. В. я мусила б оскаржувати бездіяльність цих не правоохоронних органів слідчому судді? Він би повернув мені усі ці скарги назад! Це повний відстій! Не схоже що це судді. Інакше б вони читали ВССУ, КПК, Положення про ведення ЄРДР та Наказ ГПУ за № 298, де чітко зазначається, що оскаржувати потрібно першого адресата (отримувача листа). Вони більше схожі на купу собачого лайна! Їм не суддями працювати, а сосати члени у водіїв-дальнобійників на вулиці Окружній в м. Києві!

  • давно уже було потрібно розірвати смердючі і ненаситні єврейські роти пархатим виродкам Трясуну Ю. Р., Мосьондзу І. А. і Гладію С. В. та удавити їх свинячим лайном! ці смердючі ублюдки отримують з наших податків по півтори мільйони гривень не за сумлінне виконання покладених на них функцій судді, а щоб шахраяти, брати хабарі, виносити неправосудні рішення, незаконно збагачуватися, гробити нашу економіку, переслідувати громадських діячів, деморалізувати бійців ООС, створювати підґрунтя для поразки наших війсь у війні з ЛДНР, збурювати народ України, ганьбити судову систему України… гомнолюстрація буде для них ягодками, якщо вони реально відчують у своїх шиї гільйотину!

  • Не перестаю дивуватися нашому хнирю Зеленському і керівництву ВРП, які тримають в Київському апеляційному суді ідіотів і неуків Трясуна Ю. Р., Мосьондза І.А. і Гладія С. В., які не мають жодної уяви про правознавство. Те, що вчиняють ці три вилупки, більше схоже на поведінку душевно хворих людей, яким справжнє місце у дурдомі. Ці три дуріки пропрацювали все своє життя у суді, однак досі не мають що найменшої уяви про слова “підсудність” і “підслідність”! Таких твердолобих уйобищ я ще не бачила в своєму житті! Це ходячі позорища нашої держави в очах світової громадськості!

Залишити відповідь