Слободянюк-Павло-Леонідович

Слободянюк П.Л. Дебіл претендує на Нобелівську премію

Новости, Популярные новости, Суды

11.09.2021 року особа_1 подав через поштову службу на ім’я керівника СУ ДБР заяву за вих. № 4507/11 про вчинені суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. кримінальних правопорушень.
У вказаній заяві особа_1 зазначив всі елементи вчиненого злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Також, особою_1 було вказано всі ознаки вчиненого злочину: час, місце, спосіб, імена осіб та їх місце роботи і посади тощо. Більше того, особа_1 кваліфікував вчинення суддею Солом’янського районного суду м.Києва Ішуніною Л.М. злочину – за ч.2 ст.366, ч.2 ст.256, ч.1 ст.396, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Відповідно, в заяві за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року були всі дані для внесення її відомостей до ЄРДР впродовж 24 годин, у відповідності до п.6 ст.39 КПК, керівником СУ ДБР.
Зазначене узгоджується із позицією суддів ВССУ, яка викладена в п.1.1 Узагальнень «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затверджених на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року: “…Визначений ч.1 ст.214 КПК обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про правопорушення, а передбачають обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження”.
Звертаючись до керівника СУ ДБР із заявою про вчинене правопорушення, особа_1 посилався на:
1) п.1 ч.1 ст.303 КПК, адже на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у не внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення;
2) ч.1 ст.306 КПК України, адже скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду;
3) ч.1 ст.214 КПК, адже слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування;
4) ч.2 ст.214 КПК, адже досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
При цьому, в реєстрі, згідно з п.4,5 ч.5 ст.214 КПК, зазначається попередня правова кваліфікація правопорушення з зазначенням статті Закону України про кримінальну відповідальність;
5) п.10 ч.1 ст.3 КПК, адже провадження – це досудове розслідування і провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Водночас, у випадку розгляду скарг на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчі судді зобов’язані перевірити виконання органом досудового розслідування вимог ст.214 КПК при отриманні заяв та повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, не вдаючись на даному етапі в оцінку відповідності повідомлення про злочин всім критеріям підслідності, визначеним п.1-3 ч.5 ст.216 КПК України.
Тим більше, вирішення пов’язаних з цим питань правової кваліфікації та доведення наявності всіх елементів складу кримінального правопорушення, підсудного Шевченківському районному суді м.Києва, не може покладатися суддею на заявника. Навпаки, зі змісту ст.214 КПК слідує, що у разі, якщо у зверненні особа порушує перед органом розслідування питання про вчинення правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу правопорушення, то такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження, відповідно до ст.284 КПК України.
Також, положення законодавства не передбачають здійснення суддею оцінки обгрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження. За змістом і логічним аналізом ст.214 КПК слідує, що заява чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, що підлягає передачі іншому органу досудового розслідування, (ч.5 ст.36 КПК), за підслідністю (ч.7 ст.214 КПК, ст.215 КПК) або за місцем проведення досудового розслідування (ч.2,4 ст.218 КПК), спочатку мають бути внесеними до Реєстру за місцем первісного подання у встановлений законом строк і лише після цього може бути вирішене питання щодо направлення зазначених заяв чи повідомлень за підслідністю. Такий алгоритм дій узгоджується і з Положенням про порядок ведення ЄРДР, у п.1 та п.3 розділу 3, з якого йдеться про передачу за підслідністю або за місцем проведення досудового розслідування саме кримінального провадження, а не окремої заяви чи повідомлення.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.8 ч.1 ст.3 та ч.6 ст.39 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 21.09.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено уповноваженим керівником СУ ДБР про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року.
Натомість, фотокопія монітору при огляді офіційного веб-сайту ДП «Укрпошта» (в розділі відстеження рекомендованих пересилань, трекінг № 03049103507530), доказує, що вищевказана заява була вручена 13.09.2021 року уповноваженій особі ДБР, а копія листа від спеціаліста з Управління забезпечення діяльності ДБР Євгенії Кравцової підтверджує, що відомості вказаної вище заяви не були внесеними до ЄРДР, а матеріали даної заяви були «перекинутими» до ТУ ДБР, при тому всьому що перша і друга інстанція не являються органом досудового розслідування, оскільки в своїй діяльності керуються вимогами ст.22 Закону України «Про звернення громадян». Тобто, у відповідності до повідомлення спеціалістом з Управління забезпечення діяльності ДБР Є.Кравцової, заява за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинені правопорушення була розглянутою не органом досудового розслідування, а Управлінням по роботі зі зверненнями громадян ДБР в порядку ст.22 Закону України “Про звернення громадян” з наступною зміною її підслідності до ТУ ДБР, який не являється органом досудового розслідування (а лише СУ ДБР і СВ ТУ ДБР).
І це в той час, коли особа_1 подавав свою заяву про вчинені кримінальні правопорушення на підставі п.4,5 ч.5 ст.214 КПК України, Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положення про ведення ЄРДР. Крім того, підслідність заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення була зміненою до ТУ ДБР без попереднього внесення відомостей до ЄРДР, як того вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року. Також, враховуючи те, що уповноважений працівник Управління по зверненню громадян ДБР перебрав на себе не властиві для нього функції прокурора (адже підслідність заяви має право змінювати лише прокурор, у відповідності до ч.7 ст.214 КПК України), то фактично уже ці три речі надавали виключне право на задоволення скарги особи_1 та зобов’язання керівника СУ ДБР внести до ЄРДР відомості заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення.
Пунктом 1 ч.2 ст.39 КПК передбачено, що саме керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
В таку групу слідчих може бути включений і сам керівник органу досудового розслідування.
Разом з тим, включення до групи слідчих керівника органу досудового розслідування є необов’язковим, оскільки, в силу наданих процесуальним законом, зокрема п.п.4, ч.2 ст.39 КПК України повноважень, керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх порушення слідчим, здійснювати досудове розслідування, виконувати функції реєстратора кримінальних правопорушень, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
А слідчий, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КПК України, уповноважений починати досудове розслідування та розглядати подані йому клопотання.
21.09.2021 року, що відповідало 6 (шостому) процесуальному дню, особа_1 подав через поштову службу на ім’я слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4523/21 на бездіяльність уповноваженого керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинені кримінальні правопорушення.
У відповідності до ст.35 КПК, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, справа № 761/34737/21 була розподіленою на слідчого суддю Слободянюка П.Л.
19.10.2021 року, слідчий суддя Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюк Павло Леонідович, за результатами розгляду скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року, виніс ухвалу у справі №761/34737/21, якою відмовив особі_1 у її задоволенні.
В обгрунтування прийнятого рішення суддя Слободянюк П.Л. навів підстави, які не узгоджуються із нормами закону та стандартами здорової психіки людини: “…як було встановлено в судовому засіданні, заява про вчинення кримінального правопорушення, яка є предметом даної скарги, листом ДБР направлена до ТУ ДБР у м.Києві, яке розташоване за адресою: м.Київ, б-р Лесі Українки,26 (Печерський р-н). Таким чином, з урахуванням наведених фактичних обставин, мають місце ознаки бездіяльності відповідних уповноважених осіб ТУ ДБР у м.Києві (щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР), а така бездіяльність не може бути предметом оскарження за територіальною юрисдикцією у Шевченківському районному суді м.Києва, у зв’язку з чим слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даної скарги”.
Саме у такий ненормальний спосіб слідчий суддя Слободянюк П.Л. відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року, неправильно застосувавши норми права.
Більше цього, суддя прийняв рішення, яке суперечить його ж позиції, викладеній в його ухвалі у судовій справі за № 761/34737/21 від 19.10.2021 року.
У відповідності до вимог ст.304 КПК України, правильніше було залишити вказану скаргу без розгляду – шляхом відмови у відкритті провадження.
Насправді ж, слідчий суддя чи не умисно уникнув надання правової оцінки тому факту, що фактичним місцем знаходження органу досудового розслідування, куди власне і подавалася особою_1 заява про вчинені кримінальні правопорушення, являється Шевченківський район м.Києва. Відповідно, люба установа, що знаходиться за адресою: вул.Симона Петлюри, 15, м.Київ, знаходиться в межах прямої юрисдикції Шевченківського районного суду м.Києва. Останнє уже було предметом розгляду численних апеляційних скарг Київським апеляційним судом, на прикладі судових проваджень № 11-сс/824/1620/2020, № 11-сс/824/1195/2020, № 11-сс/824/778/2020, № 11-сс/824/860/2020, № 11-сс/824/771/2020 тощо.
А факт зміни підслідності заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року з ДБР до ТУ ДБР вимагав від слідчого судді оцінити це з точки зору не виконання прямих вимог ч.7 ст.214 КПК України, Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положення про ведення ЄРДР особою, яка навіть не являється слідчим, оскільки керується в своїй діяльності Законом України “Про звернення громадян”.
Відтак, під час розгляду справи № 761/34737/21 суддя Слободянюк П.Л. припустився порушень норм матеріального і процесуального права, які надали підставу для скасування його ухвали:
— не викликав у судове засідання суб’єкта оскарження — повноважного керівника СУ ДБР;
— не викликав у судове засідання особу_1, як скаржника (хоча заявник просив у своїй скарзі розглянути її без його участі, однак це не позбавляло обов’язку слідчого судді повідомляти особу_1 про призначення судового засідання з розгляду його скарги, відповідно вимогам ст. 134, 135 КПК України);
— викликав у засідання “уповноважену особу” ДБР, про призначення якого у справі суду не було доказів;
— викликав у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, бездіяльність якого особа_1 не оскаржував;
— викликав у судове засідання “уповноважену особу” ДБР, яка не наділена правами слідчого, адже усі підрозділи ДБР, крім СУ ДБР, працюють у відповідності до ст.22 Закону України «Про звернення громадян»;
— не розглянув подане особою_1 клопотання в порядку ст.220 КПК України;
— не надав правової оцінки тим фактам, які особа_1 зазначав у своєму клопотанні;
— при винесенні рішення суддя покладався на письмову відповідь уповноваженої особи ДБР, яка не наділена правом на розгляд даної заяви, та яка не підтвердила своїх повноважень;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа перевищила свої повноваження, адже не будучи прокурором змінила підслідність заяви про вчинення кримінальних правопорушень, попередньо не внісши відомості до ЄРДР, як того вимагає Наказ ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про ведення ЄРДР та ч.7 ст.214 КПК України;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа перебрала на себе функції прокурора, адже міняти підслідність – це прерогатива виключно прокурора;
— при винесенні рішення суддя не надав правової оцінки тому, що уповноважена особа ДБР працює згідно положення ст.22 Закону України «Про звернення громадян», що не має жодного відношення до КПК України;
— проводив судове засідання з розгляду скарги особи_1 без участі керівника СУ ДБР;
— при винесенні рішення знехтував вимогами Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, який вимагав від уповноваженої особи ДБР внести необхідні відомості до ЄРДР;
— не витребовував і не досліджував матеріали заяви від керівника СУ ДБР, що передбачено ст.23 КПК;
— в замін розгляду скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року вдався до протиправного розгляду заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене кримінальне правопорушення по суті справи, чого не дозволено нормами ст.26 КПК України;
— протиправно вирішував ті питання, які законом віднесені до повноважень органу досудового розслідування (слідчого, процесуального керівника);
— стверджував обставини справи, не маючи на те жодних підстав, доказів і повноважень;
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинене правопорушення, що обмежується положенням ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенням про ведення ЄРДР, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 р.);
— постановив ухвалу (відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року на бездіяльність керівника СУ ДБР, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви про вчинені кримінальні правопорушення), ґрунтуючись лише на результатах судового розгляду заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року, чого не можна було робити відповідно вимогам ч.3 ст.214 КПК України.
Слідчий суддя під час прийняття рішення за скаргою за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року залишив поза увагою такі засади кримінального провадження як верховенство права, законність, доступ до правосуддя та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
За таких обставин, слідчий суддя Слободянюк П.Л., постановивши Ухвалу у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року, якою відмовив у задоволенні скарги за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року, поданої на підставі ст.303-304 КПК України, фактично істотно порушив вимоги цих самих законів.
04.11.2021 року, на підставі усього вищенаписаного, особа_1 подав до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу за вих.№ 4668/04 на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюка П.Л. у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року.
22.11.2021 року судді Київського апеляційного суду Трясун Юрій Ростиславович, Мосьондз Іван Анатолійович і Гладій Степан Васильович винесли рішення в судовому провадженні № 11-сс/824/6647/2021, яким було скасовано ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюка П.Л. у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року.
Підставою для скасування ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Слободянюка П.Л. у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року судді Київського апеляційного суду Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. зазначили таке: “Слідчий суддя розглянув скаргу по суті та відмовив у її задоволенні, мотивуючи це тим, що мають місце ознаки бездіяльності відповідних уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві… Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена серед іншого бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. При цьому, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування подаються до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування… Таким чином, оскільки заява особи_1 про вчинення кримінального правопорушення була передана до іншого органу, а саме до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві…, то слідчий суддя не міг розглядати таку скаргу по суті…”.
І хоча судді Трясун Ю.Р., Мосьондз І.А. і Гладій С.В. прийняли наполовину правосудне рішення, однак цього було більше чим достатньо, що б скасувати ганебне неправосудне рішення божевільного виродка Слободянюка П.Л. та поновити порушені права скаржника.
Вищенаписане надало суттєві підстави засумніватися, чи суддя-параноїк Слободянюк П.Л. має будь-яку юридичну освіту і чи наділений правом відправляти правосуддя.
Адже насправді скарга особи_1 за вих. № 4523/21 від 21.09.2021 року підлягала розгляду в Шевченківському районному суді м.Києва, за місцем первісного подання заяви за вих. № 4507/11 від 11.09.2021 року про вчинення кримінального правопорушення. Такий алгоритм процесуальних дій повністю узгоджується із положенням ч.1,4,5 ст.214 КПК України, Наказом ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положенням про ведення ЄРДР, Узагальненням про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування ВССУ з розгляду Цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.17 року за № 9-49/0/4-17, а також Узагальненням «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», затвердженого на засіданні Зборів суддів ВССУ 23.12.2016 року).
Хоча, цілком має право на своє існування і припущення, що причиною прийняття такого неправосудного рішення являються психічні відхилення у судді Слободянюка П.Л. За інакших підстав цей ганебний вилупок за 15 років своєї роботи в суді мусив би хоч щось да запам’ятати. Адже розглядаючи багато судових справ у колегіях, цей недоумок мусив би хоч щось да запам’ятати із доповідей своїх колег.
Психічна ненормальність судді-виродка Слободянюка П.Л. доказується хоча б тим, що у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (Наказ ДСА України від 24.12.2019 року за № 1196 «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» з додатком, відповідно до якого затверджуються зміни до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА за № 814 від 20.08.2019 року), останній надав наручно особі_1 паперову копію ухвали у судовій справі № 761/34737/21 від 19.10.2021 року, яка неправильним чином сформована: ухвала віддрукована на одному аркуші; ухвала не зшита та не опломбована; шрифт ухвали значно менший дозволеного; в правому верхньому куті ухвали немає напису “З оригіналом згідно”; ухвала містить міжрядкові відступи; окремі слова в ухвалі виділені жирним кольором; декотрі слова в ухвалі надруковані прописними літерами; в ухвалі не вказано де зберігається її оригінал; в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду; в ухвалі немає підпису секретаря суду; ухвала не завірена гербовою печаткою суду тощо.
Усе це робить з вказаної ухвали шматок недієздатного паперу, який може бути використаним не за призначенням – як для підтирання дупи африканських нігерів або українських євреїв.
Також слід зазначити, що безграмотний гей і трансвестит Слободянюк П.Л. і раніше уже виносив неправосудні рішення за наслідками розгляду скарг особи_1 на бездіяльність органів досудового розслідування (СУ ДБР, ГПД і УВК НАБУ, СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, НП в м.Києві), якими частково нівелював кропіткі досягнення громадської організації та перешкодив наповненню державного бюджету на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на Сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
В ст.9 (Законність) КПК України зазначається: «1.Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства». Ухвала слідчого судді, у відповідності до ст.370 КПК, за результатами перевірки законності і обгрунтованості рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зміст ухвали за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора має відповідати вимогам ч.2 ст.372 КПК. Слідчий суддя при перевірці поданої скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та при винесенні рішення за результатами розгляду такої скарги не повинен вирішувати питання, що можуть стати предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні. Одночасно із визнанням рішення, дії чи бездіяльності слідчого, прокурора незаконним або необґрунтованим, в своїй ухвалі слідчий суддя може зазначити про те, що він зобов’язує посадову особу усунути допущене порушення, визначивши, яку саме дію необхідно припинити чи вчинити. Слідчий суддя самостійно не може прийняти те рішення, яке має бути прийняте слідчим чи прокурором на виконання ухвали, прийнятої за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого. Враховуючи вимоги ч.6 ст.9 КПК України, за якими у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюються або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього Кодексу.
У відповідності до ст.304 КПК України (Строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження), передбачено таке:
«1. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
2. Скарга повертається, якщо:
1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;
3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.304 КПК, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення строку або суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
3. Копія ухвали про повернення скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
4. Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню.
5. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена.
7. Повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом».
В ст.412 КПК (Порушення вимог кримінального процесуального закону) зазначається:
“1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч.3 ст.323 чи ст.381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов’язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
6) порушено правила підсудності…”.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 Конституції). Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці “право на суд” охоплює три основні елементи:
1) наявність суду, який встановлений законом і відповідає вимогам незалежності і неупередженості;
2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції;
3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, 1975 року Європейський суд відзначив: “Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Характеристики “справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження”. Тож право на доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості (права) звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення.
В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У відповідності до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Гей і трансвестит Слободянюк П.Л. через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на шиї і у відповідності до європейських стандартів права.
Більше цього, потвора Слободянюк П.Л. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному шизофреніку фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що суддя-параноїк Слободянюк П.Л. вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 761/34737/21 також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність судді-дебіла Слободянюка П.Л. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, дії судді-гея Слободянюка П.Л. являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя-трансвестит Слободянюк П.Л., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, виносить неправосудні рішення, перешкоджає доступу до правосуддя, наносить збиток економіці держави, перешкоджає наповненню бюджету коштами, деморалізує українську армію і бійців ООС, сприяє поразці нашої держави у війні з ДНР, регулярно порушує присягу судді, дискредитує судову владу, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Суддя-дегенерат Слободянюк П.Л. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею-аферистом Слободянюком П.Л. вже розчарували частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводять до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді-дебіла Слободянюка П.Л. наявний склад окремого кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-параноїком Слободянюком П.Л. містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.1 ст.111, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-дебілом Слободянюком П.Л. Крім цього було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді-параноїка Слободянюка П.Л., який регулярно і грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування від ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ — стосовно своєчасного внесення відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

суддя-Слободянюк-П.Л.-неправосудне-рішення

3 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Вітя
7 місяців тому

Я адвокат. Частенько буваю в цьому задрипаному Шевченківському районному суді! То, що Слободянюк П. Л. тупий придурок, я уже давно знав. Але я вперше зтикнувся з тим, що цей ублюдок насмілився лапати мене за ляшку і запрошувати мене з ним повечеряти в інтимній обстановці! На скільки я зрозумів – Слободянюк гей. Правда не зрозуміло, він активний чи пасивний гей? Але судячи по специфічному смороду з його рота я зрозумів, що він захоплюється меньєтами. Чесно кажучи, я вже боюся приїжджати в цей суд! Оце так часи наступили, що судді стали геями! А їм за це Рада правосуддя ще й платить мільйони… Читати далі »

Микола
7 місяців тому

Меньєтчик Слободянюк мусить працювати не в суді, а в межах громадських вбиралень, що б по ближче було його смердючому ротові до чоловічих ширинок (штанів). Враховуючи, що цей членосос зовсім не знається на правознавстві то хоча б у громадських вбиральнях отримуватиме задоволення від меньєтів і гомосексуальних контактів! Принаймні уже не буде смердіти в Шевченківському районному суді його триперний рот від смороду чоловічої сперми! А то дихати вже немає чим в його присутності, через сморід з його венеричного рота і гімна від гей-контактів!

Інна
7 місяців тому

Як такого тупорилого і шизофренічного мега-дебіла можна було призначати суддею? Це підле чмо зовсім не розуміється на основах правознавства, до того ж являється абсолютним неадекватом. Підозрюю, що ВРП і Президент Зеленський умисно дискредитують нашу країну такими параноїками і геями-дебілами як Слободянюк П. Л.! Краще б наші патріоти не вбивали своїх братів і сестер на Сході України, а тут в Києві по-тихеньку відстрілювали б таких сепарів і колабораціоністів як суддя Слободянюк!