Дзюбін-В'ячеслав-Вікторович

Дзюбін В.В. Перетворення хабарника у тупорилого дебіла

Новости, Популярные новости, Суды

17.07.2021 року особа_1 подав через поштову службу заяву за вих. № 4440/17 у вигляді рекомендованого відправлення за штрихкодом № 0304910251111 на ім’я начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А. про вчинення кримінального правопорушення ФОП Левченко М.Л. і Гривко Є.Л. за кваліфікацією вчинених злочинів – за ч.2 ст.212, ч.2 ст.212-1 КК України.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п. 4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 23.07.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих.№ 4440/17 від 17.07.2021 року.
23.07.2021 року, що відповідало 3 (третьому) процесуальному дню, особа_1 подав через поштову службу до Шевченківського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4441/23 на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у не внесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4440/17 від 17.07.2021 року.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/27304/21 була розподіленою на суддю Мєлєшак О.В.
14.09.2021 року слідча суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. винесла Ухвалу у справі № 761/27304/21, якою в черговий раз відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4441/23 від 23.07.2021 року.
Враховуючи те, що під час розгляду скарги № 4441/23 від 23.07.2021 року суддя Мєлєшак О.В. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які відповідно ст.409, 412 КПК України надали підставу для скасування її ухвали, особа_1 подав 18.10.2021 року до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу за вих. № 4581/13 від 13.10.2021 року на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі № 761/27304/21 від 26.10.2021 року.
При цьому, в своїй апеляційній скарзі за вих. № 4581/13 від 13.10.2021 року особа_1 посилався на такі підстави як для відкриття апеляційного провадження: “Пункт 2 Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року по справі № 9-зп, Рішення Конституційного Суду України за № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року, ст.ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 9, 11, 22, 23, 26, 55, 56, 117, 214, 303- 307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447 КПК України, Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини”.
А в прохальній частині своєї апеляційної скарги особа_1 просив суд: “1. Розглянути дану скаргу впродовж 72 годин, а у разі затримки її розгляду більше як на 14 днів, відповідно до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (із змінами і доповненнями), передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи). 2. Поновити процесуальний строк на оскарження ухвали слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі № 761/27304/21 від 14.09.2021 року.
3. Скасувати Ухвалу слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі № 761/27304/21 від 14.09.2021 року. 4. Зобов’язати Шевченківський районний суд м. Києва наново розглянути скаргу за вих. № 4441/23 від 23.07.2021 року на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Новачука С.А. в порядку, визначеному 306-307 КПК України. 5. За наслідками розгляду даної апеляційної скарги надати наручно копію належним чином завіреної ухвали”.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги за № 4581/13 від 13.10.2021 року, в тому числі її прохальної частини, особа_1 надав суду докази у вигляді копії Ухвали у судовій справі № 761/27304/21 від 14.09.2021 року, копії Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, копії Постанови Об’єднаної палати Верховного Суду у провадженні № 461/1434/18 від 27.05.2019 року.
При чому, у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», особа_1 звертав увагу суддів Київського апеляційного суду на висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, які є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до цього, при винесенні свого нового рішення, Київський апеляційний суд мав би врахувати наявні у судовій справі дві Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року та № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року в ідентичних правовідносинах, чого протиправно не зробив.
26.10.2021 року, із затримкою судового розгляду апеляційної скарги на 8 (вісім) днів, суддя Київського апеляційного суду Дзюбін В’ячеслав Вікторович одноосібно прийняв рішення, яким відмовив у відкритті апеляційного провадження за Апеляційною скаргою за вих. № 4581/13 від 13.10.2021 року у провадженні № 11-сс/824/6224/2021 на ухвалу слідчої судді Шевченківського районного суду м. Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі № 761/27304/21 від 14.09.2021 року.
Своє злочинне, безграмотне, безтолкове, неправосудне і нездорового глузду судове рішення суддя-параноїк Дзюбін В.В. пояснив у такий дуркуватий спосіб:
“Як вбачається із матеріалів судового провадження, особа_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, якою відмовлено у задоволені його скарги на бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою вих. №4440/17 від 17.07.2021 року. Так, за змістом правил, передбачених ст. ст.309, 392 ч.3 КПК України, визначений вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. У главі 26 КПК містяться норми права, якими регламентовано процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.
Положеннями ч.1 ст.303 вказаного Кодексу встановлено, що на досудовому провадженні, в числі іншого, може бути оскаржено бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Згідно зі ст.306 КПК України скарги на таку бездіяльність розглядаються слідчим суддею місцевого суду, який може прийняти одне з рішень, передбачених ч.2 ст.307 цього Кодексу, отже і відмовити у задоволенні скарги. Водночас у силу приписів ч.3 ст.307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру. Таким чином, ухвала слідчого судді, якою було відмовлено у задоволенні скарги особа_1 на бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою вих. №4440/17 від 17.07.2021 року, за законом не підлягає оскарженню в порядку апеляційної процедури. Крім того, в поданій апеляційній скарзі особа_1 посилається на те, що судом першої інстанції було розглянуто скаргу без його участі та без повідомлення останнього про розгляд даної судової справи. Однак, з матеріалів справи вбачається, що в поданій скарзі до Шевченківського районного суду скаржник просив розглядати дану скаргу без його участі та за наслідками розгляду винести ухвалу, копію якої надіслати на його поштову адресу /а.с.4/.
Також, з наявних довідок у справі /а.с. 11, 15/ вбачається, що судом було повідомлено скаржника про час та день розгляду справи особисто за його телефоном. Відповідно до ч.4 ст.399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст.394 Кодексу. Зважаючи на викладене, у відкритті апеляційного провадження за скаргою особа_1 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року на підставі ч.4 ст.399 КПК України потрібно відмовити”.
З вищенаписаного витікає, що суддя-дебіл Дзюбін В.В. умисно не скорився вимогам п.2 Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року по справі № 9-зп, Рішенню Конституційного Суду України за № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року, ст.ст. 55, 57, 60, 64, 68 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 9, 11, 22, 23, 26, 55, 56, 117, 214, 303- 307, 350, 392, 393, 395, 396, 398, 407, 409, 410, 413, 422, 447 КПК України, Узагальненню про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17) та Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
Крім цього, суддя-маразматик Дзюбін В.В. стверджував в своїй неправосудній ухвалі обставини, які не узгоджуються із нормами КПК України. А саме, як запевняє суддя-неук Дзюбін В.В., що особу_1 не потрібно було повідомляти про призначення судового розгляду його скарги в першій інстанції, так як він просив розглянути скаргу без його участі. Останнє спростовується вимогами ст.134, 135 КПК України, якими вимагається від слідчого судді, не дивлячись на подібні прохання, все-рівно повідомляти сторін провадження про призначення судового розгляду скарги скаржника. А що стосується нібито наявних у судовій справі доказів про повідомлення особи_1 про призначення судового засідання з розгляду його скарги за вих. № 4441/23 від 23.07.2021 року, то насправді такі докази не являються з точки зору ст.86 КПК України допустимими та належними! Суддя-дебіл Дзюбін В.В. виклав у своєму неправосудному рішенні хибну і нічим не підтверджену думку, яка грунтується лише на припущеннях, що не узгоджується із законом. Саме за такі ідентичні незаконні твердження суддів першої і другої інстанції уже було покарано Вищою радою правосуддя за скаргами особи_1.
Крім цього, суддя-маразматик Дзюбін В.В. ухилився від виконання вимог ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та при винесенні свого безграмотного і ганебного рішення не покладалися на Постанову Верховного Суду у провадженні за № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, а також на Постанову Об’єднаної палати Верховного Суду у справі № 461/1434/18 від 27.05.2019 року.
А що стосується повернення матеріалів апеляційного провадження, то це суддя-дебіл Дзюбін В.В. мав зробити згідно вимог КПК України не через 8 днів, а відразу – у перший день ознайомлення зі скаргою.
Натомість, суддя-дебіл Дзюбін В.В. чомусь запросив особу_1 на судове засідання, від проведення якого чомусь згодом відмовився (передавши через свого секретаря, “що він не буде спускатися у залу судових засідань, оскільки передумав це робити та вирішив скаргу повернути”. Сказане суддею доказує, що скарга особи_1 все-таки була прийнятою до апеляційного розгляду, а слово “передумав”, яким даний суддя пояснив своє небажання явитися в судове засідання для відправлення правосуддя, вкладається у поняття вчиненого злочину – службове підроблення.
Вищенаписане доказує, що суддя-параноїк Дзюбін В.В. являється неадекватною особою, який потребує госпіталізації для душевно хворих людей, адже іншого пояснення, чому вказаний суддя-виродок не
виконав вимог бодай одного Рішення Конституційного Суду України за № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 року, при цьому маючи багаторічний досвід роботи, просто не існує.
І це попри те, що він уже розглядав подібного роду скарги особи_1, відкривав провадження, розглядав ці самі скарги за аналогічними обставинами, які усі задовольняв.
Відсутність елементарних юридичних знань у судді-дурепи Дзюбіна В.В. спростовує наявність у нього справжньої юридичної освіти, а також того, що він підтвердив здатність чинити правосуддя.
Суддя-аферист Дзюбін В.В. виніс чергове неправосудне рішення, яким повторно нівелював кропіткі досягнення громадської організації та перешкодив наповненню бюджету держави на декілька мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, суддя Дзюбін В.В. надав особі_1 копію ухвали у провадженні № 11-сс/824/6224/2021, яка повторно не відповідала вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами), так як: у правому верхньому куті відсутній напис “З оригіналом згідно”, розмір шрифту рішення значно більший встановленого, наявні міжрядкові відступи, окремі слова рішення чомусь написані прописними літерами, виділені жирним кольором та з наявними пробілами, кожна друга сторона аркушу чомусь заповнена текстом ухвали, кожна друга сторона аркушу не перекреслена, в ухвалі відсутня інформація про місцезнаходження її оригіналу, в даній ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, на пломбі не зазначено дати виготовленні копії ухвали.
Статтею 399 КПК України передбачено (Залишення апеляційної скарги без руху, її повернення або відмова відкриття провадження): “1. Суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених статтею 396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п’ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу.
2. Якщо особа усунула недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений суддею-доповідачем, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції.
Протягом трьох днів після усунення недоліків апеляційної скарги і за відсутності перешкод суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
3. Апеляційна скарга повертається, якщо:
1) особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк;
2) апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу;
3) апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
4) апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. 4. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст.394 Кодексу.
5. Копія ухвали про повернення скарги, відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 6. Ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може оскаржуватися в касаційному порядку.
7. Залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, у межах строку на апеляційне оскарження”.
Пунктом 8 ст.129 Конституції України визначено, що кожному громадянину гарантується право на апеляційний перегляд його справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії
сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду».
Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження».
Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями.
Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Статтею 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачається:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за № 3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Недоумок Дзюбін В.В., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забув про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини.
Більше цього, аферист Дзюбін В.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цьому ганебному аферисту-маразматику фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що суддя-дебіл Дзюбін В.В. вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/6224/2021 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність шизоїда Дзюбіна В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотної потвори Дзюбіна В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неук Дзюбін В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, перешкоджає доступу до правосуддя, вчиняє службові підроблення, імітує розгляд апеляційних скарг, виносить неправосудні рішення, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, саботує наповнення державного бюджету, загострює економічну кризу, сприяє поразці української армії у війні на Донбасі, придушує патріотизм у бійців ООС, схиляє бійців ООС до зради і дезертирства, протидіє громадській діяльності, порушує присягу судді, дискредитує судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Маразматик Дзюбін В.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці зрадником Дзюбіним В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шизоїда Дзюбіна В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень потворою Дзюбіним В.В. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддею-параноїком Дзюбіним В.В.
Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді-дебіла Дзюбіна В.В., який грубо порушує присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарної справи. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

суддя-Дзюбін-В.В.-неправосудна-ухвала-1

суддя-Дзюбін-В.В.-неправосудна-ухвала-2

суддя-Дзюбін-В.В.-неправосудна-ухвала-3

2 comments

  • Як можна було пропрацювати у суді майже 20 років і нічого не винести з цього самого суду? Цей єбонутий жмурік Дзюбін неодноразово сидів поруч з колегами в колегіальних розглядах тисячі судових справ і по ідеї мусив хоч щось із сказаного колегами запам’ятати, навіть якщо він і справді підробив свої документи про освіту!? Думаю, що це є прояв старечого маразму, коли люди його віку повністю втрачають розум! Дивно що це дурне падло досі тримають на роботі у суді, якщо воно настільки є тупим і неадекватним!

  • Напіврозумний придурок В.Дзюбін давно уже заслужив того, що б йому хтось роздер його смердючого рота і туди залив парочку відер свинячого гімна! Ця божевільна сволота настільки неадекватна, що робить зовсім не усвідомлені поступки. Цікавим є те, що Дзюбін усвідомлює свою психічну ненормальність або ж свій віковий маразм, але чомусь у відставку не спішить подавати. Останнє дозволяє стверджувати, що ця стара потвора навмисно тероризує людей своїми неправосудними і неадекватними судовими рішеннями! А значить, пора цю сучу наволоч люструвати гівном по повній!

Залишити відповідь