судді-Шроль-В.Р.-Миколюк-О.В.-Дзюбін-В.В

Шроль В.Р., Миколюк О.В., Дзюбін В.В. Пацієнти дурдому

Новости, Популярные новости, Суды

13.09.2021 року, через поштову службу, особа_1 подав на ім’я начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві заяву за вих. № 4508/13 про вчинені адвокатом Низенком В.Ю. кримінальних правопорушень за кваліфікацією вчинених злочинів – за ч.3 ст.190, ч.2 ст.189, ч.2 ст. 185, ч.2. ст.212, ч.2 ст.212-1, ч.1 ст. 111, ст.170 КК України.
Однак, у порушення ч.1 ст.2 КК України, п.1, 4 ст.214 КПК України, Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого Наказом Генерального прокурора України за № 298 від 30.06.2020 року у порядку, визначеним п. 4,5 ч.5 ст.214 КПК України, станом на 21.09.2021 року особу_1 у жодний із способів так і не було повідомлено начальником СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві про внесення до ЄРДР відомостей його заяви за вих. № 4508/13 від 13.09.2021 року.
22.09.2021 року, що відповідало 5 (п’ятому) процесуальному дню, особа_1 подав через поштову службу скаргу слідчому судді Шевченківського районного суду м.Києва за вих. № 4533/21 на бездіяльність начальника СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві, яка виразилася у невнесенні до ЄРДР відомостей заяви за вих. № 4508/13 від 13.09.2021 року про вчинення кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ст.35 КПК України, автоматизованою системою документообігу Шевченківського районного суду м.Києва, судова справа № 761/34727/21 була розподіленою на суддю Мєлєшак О.В.
06.10.2021 року слідча суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. винесла Ухвалу у справі № 761/34727/21, якою відмовила у задоволенні скарги за вих. № 4533/21 від 22.09.2021 року.
Враховуючи те, що під час розгляду скарги № 4533/21 від 22.09.2021 року суддя Мєлєшак О.В. припустилася порушень норм матеріального і процесуального права, які відповідно ст.409, 412 КПК України надали підставу для скасування її ухвали, особа_1 подав до Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу за вих. № 4651/15 від 15.11.2021 року на Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі №761/34727/21 від 06.10.2021 року.
В своїй апеляційній скарзі особа_1 просив суд поновити процесуальний строк на оскарження ухвали слідчої судді Шевченківського районного суду м.Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі №761/34727/21 від 06.10.2021 року у зв’язку із перебуванням на лікуванні в приватному медичному закладі, які перешкоджали своєчасному підготуванню і подачі вказаної апеляційної скарги, про що особа_1 у доказ надав суду копію лікарської Довідки за № 35/11-15 від 15.11.2021 року, копію МРТ-дослідження за № 45569 від 27.07.2018 року, копію Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, копію Постанови Об’єднаної палати Верховного Суду у справі № 461/1434/18 від 27.05.2019 року.
При чому, у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», особа_1 звертав увагу суддів на висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, які є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до цього, при винесенні свого нового рішення, Київський апеляційний суд мав би врахувати наявні у судовій справі дві Постанови Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року та № 51-6470кмо18 від 27.05.2019 року в ідентичних правовідносинах, чого протиправно не зробив.
14.12.2021 року, за результатами розгляду Апеляційної скарги за вих. № 4651/15 від 15.11.2021 року у провадженні № 11-сс/824/6820/2021 на ухвалу слідчої судді Шевченківського районного суду м. Києва Мєлєшак О.В. у судовій справі №761/34727/21 від 06.10.2021 року, було винесено суддями Київського апеляційного суду Шроль Валентином Ростиславовичем (головуючий), суддями Миколюком Олександром Володимировичем та Дзюбіним В’ячеславом Вікторовичем рішення, яким було відмовлено особі_1 у поновленні пропущених процесуальних строків на оскарження вказаної ухвали слідчого судді.
Своє злочинне, безграмотне, безтолкове, неправосудне і нездорового глузду судове рішення судді Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. пояснили у такий дуркуватий спосіб:
“З матеріалів провадження вбачається, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду постановлена 06.10.2021 року, копію вказаної ухвали заявником отримано 25.10.2021 року, а з апеляційною скаргою особа_2 звернувся до апеляційного суду 15.11.2021 року, тобто з порушенням встановленого законом процесуального строку. Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які були чи об’єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов’язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Колегія суддів погоджується з доводами клопотання про те, що строк апеляційного оскарження з 06.10.2021 року по 25.10.2021 року пропущений заявником з поважних причин, оскільки у цей період він не був обізнаний з мотивами прийняття слідчим суддею рішення.
У той же час, доводи клопотання про те, що у термін з 25.10.2021 року по 15.11.2021 року існували поважні причини, які унеможливили чи ускладнили реалізацію права заявника на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 06.10.2021 року, є необґрунтованими.
До клопотання про поновлення процесуального строку особа_2 додав копію довідки № 35/11-15… про знаходження особою_2 на лікуванні в медичному центрі з 25.10.2021 року по 15 листопада 2021 року з приводу захворювання… У матеріалах апеляційного провадження міститься копія аналогічної апеляційної скарги особи_2 на зазначену ухвалу слідчого судді, поданої ним 27.10.2021 року через канцелярію суду апеляційної інстанції, яка ухвалою судді – доповідача Київського апеляційного суду від 28.10.2021 року повернута особі, яка її подала із усіма доданими до неї матеріалами.
Та обставина, що особа_2 27.10.2021 року особисто через відповідний відділ Київського апеляційного суду подавав аналогічну апеляційну скаргу на зазначену ухвалу слідчого судді від 06.10.2021 року, спростовує доводи клопотання про те, що лікування у медичному центрі створювало для нього об’єктивні перешкоди для реалізації права на апеляційне оскарження цього ж судового рішення. Також з єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що особа_2 приймав особисту участь при розгляді його апеляційних скарг Київським апеляційним судом у 2 судових засіданнях 01.11.2021 року (колегія у складі суддів Ігнатюка О.В., Рудніченко О.М., Свінціцької О.П., колегія у складі суддів Юденко Т.М., Васильєва М.А., Кияшко О.А.), у судовому засіданні 02.11.2021 року (колегія у складі суддів В.Р. Шроля, О.В. Миколюка, В.В. Дзюбіна), у судовому засіданні 08.11.2021 року (колегія у складі суддів Павленко О.П., Трясуна Ю.Р., Тютюн Т.М.), у 3-х судових засіданнях 09.11.2021 року ( колегія у складі суддів Дриги А.М., Габрієля В.О., Полосенка В.С., колегія у складі суддів Кияшка О.А., Васильєвої М.А., Юденко Т.М., колегія у складі суддів Кияшка О.А., Кепкал Л.І., Юденко Т.М.), у судовому засіданні 10.11.2021 року (колегія у складі суддів Свінціцької О.П., Ігнатюка О.В., Рудніченко О.М.). Зазначені факти також спростовують доводи клопотання про те, що його захворювання є тією обставиною, яка унеможливлювала чи складала непереборні труднощі для своєчасного звернення заявника до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою у визначений законом строк. Інших причин пропуску строку на апеляційне оскарження заявником в клопотанні не наведено.
За таких обставин доводи клопотання про існування поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду від 06.10.2021 року, починаючи з 25.10.2021 року до дня подання апеляційної скарги, суперечать фактичним обставинам провадження, що свідчить про відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку. Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 399 КПК України, апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Оскільки відсутні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, то апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала”.
З вищенаписаного витікає, що судді-дебіли Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. умисно не скорилися вимогам ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та при винесенні свого безграмотного і ганебного рішення не покладалися на Постанову Верховного Суду у провадженні за № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, де за ідентичних підстав пропуску терміну на оскарження ухвали слідчого судді Верховний Суд скасував ухвалу апеляційної інстанції.
Така сама ситуація повторювалася і у другий раз з цим апеляційним судом, адже судді проігнорували Постанову у провадженні за № 51-1598км20 від 13.05.2020 року та знову піддали сумніву причини для поновлення пропущеного терміну на оскарження ухвали слідчого судді, мотивуючи це тим, що особа_1 перебуваючи на лікуванні, відвідував декотрі судові засідання, однак Верховний Суд своїм справедливим провадженням № 51-1599км20 від 17.06.2020 року вдруге скасував незаконну ухвалу цього апеляційного суду.
Більше цього, судді-недоумки Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. в своїй шахрайській ухвалі зазначають, що ними задовго до судового засідання з розгляду провадження № 11-сс/824/6820/2021 було достеменно встановлено в Єдиному державному реєстрі судових рішень докази того, що особа_1 у період свого перебування на лікуванні відвідував такі-то судові засідання. Останнє являється зухвалою брехнею, оскільки в базі Єдиного державного реєстру судових рішень відсутні дані (прізвище, ім’я та по-батькові) на скаржників (на апелянтів). Більше цього, КПК України, Закон України “Про судоустрій суддів”, Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд” і практика ЄСПЛ не дозволяють суддям усіх рівнів самотужки збирати і долучати до провадження будь-які докази!
Відповідно до закону, правом на збирання доказів і долучення їх до справи суду наділені лише сторони провадження, якими судді не являються! Згідно практики ЄСПЛ, судді мусять бути “незалежними арбітрами”, позбавленими права на ініціативу чи прихильність до однієї із сторін провадження.
І потім, якщо уже дані судді-виродки Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. вирішили вникнути в медичне ремесло і розібратися з дійсними обставинами справи, тоді КПК України вимагало від них проведення відповідних експертиз, оскільки дані судді не являються експертами і потребують спеціальних знань, а не фантазувати на медичні теми, зовсім не розбираючись у них. Саме так і поступають їх колеги, коли у разі потреби призначають експертизи.
А що стосується повторної подачі “ідентичної” апеляційної скарги, після її повернення, то КПК України дозволяє скаржникам повторно подавати їх, після усунення негараздів.
Відповідно, повторна подача апеляційної скарги була законною процедурою. А от що стосується слова “ідентичної” (аналогічної), то це вже зухвала брехня або наслідки наявних психічних відхилень у суддів-параноїків Шроля В.Р., Миколюка О.В. і Дзюбіна В.В., так як повторна апеляційна скарга не була однаковою із її попередньою версією. Також слід зазначити, що дані судді затримали розгляд скарги на 30 днів.
Крім цього, судді-нехлюї Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. зовсім не взяли до своєї уваги пояснення особи_1 з того приводу, чому він міг відвідувати окремі судові засідання і чому не міг вчасно написати і подати другий варіант апеляційної скарги, що було пов’язано з проявами його хвороби. Також дані судді-виродки не захотіли слухати апелянта, що саме через специфічні обмеження його захворювання перший варіант апеляційної скарги був неправильно написаний, що власне і доказувало поважність цієї причини як для поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді.
Вищенаписане доказує, що судді-дебіли Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. являються неадекватними особами, які потребують госпіталізації для душевно хворих людей, адже іншого пояснення, чому вказані судді-виродки не виконали вимог ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.117 КПК України, при цьому маючи багаторічний досвід роботи, просто не існує. Відсутність елементарних знань у суддів-маразматиків Шроля В.Р., Миколюка О.В. і Дзюбіна В.В. спростовує наявність у них юридичної освіти, а також того, що вони підтвердили здатність чинити правосуддя.
Судді-аферисти Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. винесли чергове неправосудне рішення, яким повторно нівелювали кропіткі досягнення громадської організації та перешкодили наповненню бюджету держави на загальну суму декілька мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, бездарні судді Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. надали особі_1 копію своєї ганебної ухвали, яка повторно не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями), так як: у правому верхньому куті відсутній напис “З оригіналом згідно”, розмір шрифту рішення значно більший встановленого, наявні міжрядкові відступи, окремі слова рішення чомусь написані прописними літерами, виділені жирним кольором та з наявними пробілами, кожна друга сторона аркушу не перекреслена, в ухвалі відсутня інформація про місцезнаходження її оригіналу, в даній ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, в ухвалі не вказано ПІП секретаря суду, ухвала не підписана секретарем суду, в ухвалі не зазначено дати виготовлення копії рішення, на пломбі не зазначено дати виготовленні копії ухвали.
Вважаючи, що саме таке рішення суддів Шроля В.Р., Миколюка О.В. і Дзюбіна В.В. у провадженні № 11-сс/824/6820/2021 від 14.12.2021 року витікає з умисного неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, особа_1 подав 25.12.2021 року касаційну скаргу до Касаційного кримінального суду.
Статтею 395 КПК України передбачено (порядок і строки апеляційного оскарження):
1. Апеляційна скарга подається:
2) на ухвали слідчого судді – безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
2. Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана:
3) на ухвалу слідчого судді – протягом п’яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Ухвалу у судовій справі № 761/34727/21 від 06.10.2021 року було винесено без участі особи_1 у судовому процесі та без повідомлення його про розгляд даної судової справи. Копію ухвали у справі № 761/34727/21 від 06.10.2021 року особа_1 отримав наручно 25.10.2021 року, а апеляційну скаргу подав через канцелярію Київського апеляційного суду 15.11.2021 року, з пропущенням строку на її оскарження.
Своєчасне не надання особі_1 ухвали у судовій справі №761/34727/21 від 06.10.2021 року позбавило його можливості знати, чи скарга була задоволеною або ні, а також обізнаності із мотивами прийняття такого рішення та підставами відмови у задоволенні скарги. Крім цього, через перебування на лікуванні у приватному медичному закладі, особа_1 не зміг своєчасно написати і подати апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, що являється поважною причиною. Останнє доказується рішенням Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року, яким уже було визнано ідентичні причини поважними для поновлення процесуального строку на оскарження рішення слідчого судді.
У відповідності до вимог ст.117 КПК (Поновлення процесуального строку), зазначається:
1. Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. 2. Ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновленні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Подання клопотання заінтересованою особою про поновлення пропущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропущенням строку.
З оглядом на наявні Постанову об’єднаної палати Верховного Суду у справі № 461/1434/18 від 27.05.2019 року, а також беручи до уваги Постанову Верховного Суду у провадженні № 51-1599км20 від 17.06.2020 року щодо поважності причин для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, особа_1 має право на поновлення пропущених процесуальних строків.
Пунктом 8 ст.129 Конституції України визначено, що кожному громадянину гарантується право на апеляційний перегляд його справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження.
Стаття 55 Конституції України зазначає, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується (ч.3 ст.8 Конституції).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.6).
Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
У рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 року Європейський суд відзначив:
«Було б неприйнятним, на думку суду, якби ч.1 ст.6 детально визначала процесуальні гарантії
сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду».
Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження».
Тож право на доступ до правосуддя в контексті цивільного провадження має дуже важливе значення, і без сумніву його необхідно вважати засадою.
Доступ до правосуддя в контексті кримінального провадження означає надання учасникові провадження можливості звертатися до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, заявляти різного роду клопотання, оскаржувати до судді, суду чи суду вищої інстанції рішення учасників провадження, які наділені владними повноваженнями і вчиняють ці дії чи ухвалюють рішення. В практиці Європейського суду з прав людини щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення права.
Пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…».
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за №3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами і доповненнями, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст. 6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями.
Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
В ст.9 (Законність) Кримінально процесуального Кодексу України зазначається:
«1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Статтею 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачається:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці «право на суд» охоплює три основні елементи: 1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за № 3477-IV від 23.02.2016 року, із змінами, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі семи років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України? Недоумки Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і неадекватність напевно уже забули про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО, які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини.
Більше цього, аферисти Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. саме у такий спосіб сплюндровують добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО, нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу. Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цим ганебним аферистам фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Усе вищенаписане дає підстави вважати, що судді-маразматики Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. вчинили кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що провадження № 11-сс/824/6820/2021 також витікає з предмету громадської діяльності особи 1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність шизоїдів Шроля В.Р., Миколюка О.В. і Дзюбіна В.В. слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотних потвор Шроля В.Р., Миколюка О.В. і Дзюбіна В.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неуки Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищують свої службові повноваження, перешкоджають доступу до правосуддя, вчиняють службові підроблення, імітують розгляд апеляційних скарг, виносять неправосудні рішення, надають допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивують і поширюють корупцію, саботують наповнення державного бюджету, загострюють економічну кризу, сприяють поразці української армії у війні, придушують патріотизм у бійців ООС, схиляють бійців ООС до зради і дезертирства, протидіють громадській діяльності, порушують присягу судді, дискредитують судову систему, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Маразматики Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В. умисно вчиняють посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці зрадниками Шролем В.Р., Миколюком О.В. і Дзюбіним В.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності шизоїдів Шроля В.Р., Миколюка О.В. і Дзюбіна В.В. наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень потворами Шролем В.Р., Миколюком О.В. і Дзюбіним В.В. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення суддями-параноїками Шролем В.Р., Миколюком О.В. і Дзюбіним В.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку суддів-дебілів Шроль В.Р., Миколюк О.В. і Дзюбін В.В., які грубо порушують присягу судді. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Шроль-В.Р.-Миколюк-О.В.-Дзюбін-В.В.-неправосудна-ухвала-1

Шроль-В.Р.-Миколюк-О.В.-Дзюбін-В.В.-неправосудна-ухвала-2

Шроль-В.Р.-Миколюк-О.В.-Дзюбін-В.В.-неправосудна-ухвала-3

Шроль-В.Р.-Миколюк-О.В.-Дзюбін-В.В.-неправосудна-ухвала-4

Постанова Верховного Суду поновлення строків 1

Постанова Верховного Суду поновлення строків 2

Постанова Верховного Суду поновлення строків 3

Постанова Верховного Суду поновлення строків 4

2 comments

  • Я не вірю, що ці три старих козли Шроль В. Р., Миколюк О. В. і Дзюбін В. В., побачивши у матеріалах справи дві Постанови Верховного суду про скасування Верховним судом ухвал їх колег у подібних питаннях, через банальне не знання своєї суддівської справи, винесли відмовне рішення у поновленні пропущених строків! Я гадаю, це було навмисно зроблено, з метою помсти за громадську діяльність скаржника, або ж дійсно через наслідок вікових змін в своєму організмі – старечої деменції! Однак, що б не було з цього справжньою причиною, ці три виродки вчинили явний злочин і підлягають кримінальному покаранню! А з іншої сторони потрібно людям страхатися таких суддів-виродків, бо якщо ВРП і Верховна рада України їх найближчим часом не звільнять, тоді слід буде очікувати від них куди гірших судових рішень, чим це! Можна уявити, як вони інших людей тепер судитимуть, будучи такими мега-неадекватами! Таких суддів-падлюк потрібно якнайшвидше сім’ями вирізати або вішати!

  • якби ці три тварюки були адекватними і психічно здоровими людьми то вони не приховували б наявні та очевидні підстави для їх відводу від розгляду цього апеляційного провадження, а спокійно задовольнили б заяву про відвід і передали б цю судову справу на новий авторозподіл. оскільки вони цього не зробили то тим самим визнали те, що вони трійка тривіальних маразматичних шахраїв, які насправді були зацікавлені в розгляді цієї апеляційної скарги, що б в черговий раз відмовити апелянту у її задоволенні! це своєрідний зговір, мета якого познущатися над людьми і над державою! останнє означає, що ці три виродки являються божевільними тварюками або ж сепаратистами, які умисно шкодять економіці держави!

Залишити відповідь