Шапутько-Світлана-Володимирівна

Шапутько С.В. Ожирівший і розумово відсталий гермафродит

Новости, Популярные новости, Суды

У провадженні Першого СВ ТУ ДБР перебуває на досудовому розслідуванні кримінальне провадження
№ 52019000000001200 від 23.12.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, вчинених суддею Шевченківського районного суду м.Києва Левицькою Т.В., які передбачені ч.1 ст.367 КК України.
24.12.2020 року, у порушення ст. 21, 55, 56, 110, 214, 220, 284, 318, 534, 535 КПК України, Рекомендацій 8 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14.06.2006 року, ст.57 і 129 Конституції України, слідчий Першого СВ ТУ ДБР, розташованого в м.Києві Кравченко М.В. виніс Постанову про закриття кримінального провадження за № 52019000000001200 від 23.12.2019 року.
Вважаючи Постанову слідчого Кравченко М.В. від 24.12.2020 року про закриття кримінального провадження № 52019000000001200 від 23.12.2019 року незаконною і передчасною, а відтак – підлягаючою до скасування, особа_1 подав 21.01.2021 року до Печерського районного суду м.Києва скаргу за вих. № 4164/21.
В своїй скарзі за вих. № 4164/21 від 21.01.2021 року особа_1 зазначав, що слідчий Кравченко М.В., перед тим як закрити кримінальне провадження за № 52019000000001200 від 23.12.2019 року не вчинив обов’язкових процесуальних, слідчих і розшукових дій:
1) не виконав Ухвалу у судовій справі № 991/2727/19 від 18.12.2019 року;
2) не виконав вказівок процесуального керівника і керівника слідчого органу;
3) не складав план досудового розслідування у провадженні та не затверджував його у свого керівника;
4) не повідомив особу_1 про початок досудового розслідування;
5) не вручив особі_1 жодного витягу з ЄРДР;
6) не надав особі_1 жодної Пам’ятки про процесуальні права та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні, поза тим і не виніс Постанови про не визнання заявника потерпілим у провадженні;
7) не визначив процесуального статусу особи_1 у даному кримінальному провадженні;
8) не робив запити до психоневрологічного диспансеру та до наркологічного диспансеру про можливе перебування на диспансерному обліку судді Левицької Т.В.;
9) жодного разу не допитав особу_1 у даному кримінальному провадженні;
10) не допитав свідків у даному провадженні з числа секретаря суду, помічника судді;
11) не вніс до ЄРДР відомостей заяви за вих.№ 3595/12 від 12.12.2019 року про вчинені правопорушення за ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.111, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
12) вніс до ЄРДР завідомо неправильну статтю вчиненого злочину (ч.1 ст.367 КК України, в той час як її не було зазначено в заяві особи_1, а також не було зазначено і в ухвалі слідчого судді);
13) не проводив досудове розслідування за статтями вчиненого злочину – ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.3 ст.111, ч.1 ст.396, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України;
14) всупереч вимогам ст.216 КПК України, вимогам Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року та Положенню про ведення ЄРДР не повідомив прокурора про не підслідність проваджень за ст.364, ст.368 КК України;
15) не розглянув в порядку ст.220 КПК подану особою_1 заяву за вих. № 3654/21 від 21.12.2019 року;
16) не надав відповіді в порядку ст.220 КПК за результатами розгляду заяви за вих. № 3654/21 від 21.12.19 р.;
17) не дослідив і не надав правової оцінки кожному із фактів, які особа_1 зазначав у своїй заяві за вих. № 3595/12 від 12.12.2019 року про вчинене кримінальне правопорушення;
18) не допитав фігуранта у провадженні щодо суті порушених особою_1 питань у заяві про вчинення злочинів;
19) не провів одночасного допиту особи_1 з фігурантом, фігуранта із наявними свідками;
20) не призначив для особи_1 судово-медичної експертизи, відповідно до отриманого ушкодження здоров’я;
21) не надав особі_1 можливості долучити до провадження наявні докази вчиненого злочину;
22) не надав особі_1 можливості долучити до провадження документи, які доказують отримання ушкодження здоров’я по вині фігуранта;
23) не надав особі_1 можливості долучити до провадження документи, які доказують отримання матеріальних і моральних збитків у даному кримінальному провадженні.
Більше цього, слідчий Кравченко М.В. у своїй Постанові від 24.12.2020 року про закриття кримінального провадження № 52019000000001200 від 23.12.2019 року переплутав номер ухвали у судовій справі, прізвище, ім’я і по-батькові суддю, а також вихідний номер заяви особи_1 про вчинення кримінального правопорушення суддею Левицькою Т.В., які мусили стати предметом внесення відомостей до ЄРДР. Тобто, взамін судді Михайленко В.В. – зазначив суддю Хамзіна Т.Р., взамін номеру ухвали 991/2727/19 – зазначив № 760/23845/19, взамін правильної дати ухвали 18.12.2019 року – вказав 12.11.2019 року, взамін вихідного номеру заяви 3595/12 та її дати 12.12.2019 року – вказав заяву № 3557/12 від 12.08.2019 року. Це доказує не виконання слідчим справжньої ухвали суду.
24.12.2020 року слідчий Кравченко М.В. закрив кримінальне провадження за № 52019000000001200 від 23.12.2019 року не вчинивши потрібних процесуальних та слідчих дій.
Слідчий Кравченко М.В. своєю протиправною Постановою від 24.12.2020 року про закриття кримінального провадження № 52019000000001200 від 23.12.2019 року також порушив вимоги ст.110 КПК України.
У відповідності до п.5 ст.110 КПК України, Постанова слідчого мусить складатися з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
а) місце і час прийняття постанови;
в) прізвище, ім’я, по батькові, посаду осіб, що проходять фігурантами по справі;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
а) зміст обставин, які є підставами для прийняття Постанови;
б) мотиви прийняття Постанови, їх обгрунтування та посилання на положення Кодексу;
в) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
– зміст прийнятого процесуального рішення;
– місце та час (строки) його виконання;
– особу, яким належить виконати Постанову, чого майже немає у Постанові від 24.12.2020 року слідчого Кравченко М.В. про закриття кримінального провадження № 52019000000001200 від 23.12.2019 року.
Всупереч вимогам п.5 ст.110 КПК, у Постанові від 24.12.2020 року слідчого Кравченко М.В. відсутні:
1) короткий опис заяви потерпілого про вчинені кримінальні правопорушення;
2) контактний номер слідчого;
3) реєстраційний номер та дата реєстрації Постанови;
4) перелік проведених слідчих дій;
5) причини не проведення допиту свідків та фігуранта (в межах того кола питань, які піднімав потерпілий у своїй заяві про вчинені кримінальні правопорушення);
6) причини не проведення експертизи наявних доказів;
7) правова оцінка фігуранта у провадженні;
8) правова оцінка доказам у провадженні;
9) ПІП та підпис керівника підрозділу;
10) печатка органу досудового розслідування.
А в додатку до своєї скарги за вих. № 4164/21 від 21.01.2021 року особа_1 надав копії документів, які обгрунтовували доводи його скарги:
1) копію Постанови від 24.12.2020 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000001200 від 23.12.2019 року слідчим Кравченко М.В.;
2) копію конверту з відтиском штемпелю фактичної дати відправки оскаржуваної копії Постанови;
3) копію Ухвали у судовій справі № 991/2727/19 від 18.12.2019 року;
4) копію заяви про вчинення кримінального правопорушення за вих.№ 3595/12 від 12.12.2019 року;
5) копію заяви за вих. № 3654/21 від 21.12.2019 року, поданої слідчому в порядку ст.220 КПК України;
6) копію ухвали Верховного Суду у провадженні № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року;
7) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року;
8) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року;
9) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року;
10) копію ухвали в апеляційному провадженні № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року;
11) копію Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування або прокурора під час досудового розслідування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Лист від 12.01.2017 року за № 9-49/0/4-17).
А в першому пункті своєї скарги за вих. № 4164/21 від 21.01.2021 року особа_1 зазначив таке: “1.Розглянути дану скаргу в строк до 5 (п’яти) діб або у відповідності до пункту 2.3.36 Засад використання автоматизованої системи документообігу, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджений рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами) передати судову справу для повторного авторозподілу (шляхом винесення відповідного Розпорядження керівником апарату суду та на підставі погодження Головою суду Акту прийняття — передачі судової справи)”.
Крім цього, особа_1 посилався на нижчеперераховані норми закону та на певні обставини справи, які вимагали від слідчого судді задоволення його скарги.
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Тому, слідчий суддя мусила звернути свою увагу на долучену до провадження копію рішення Верховного Суду № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, яка в окремому порядку вимагала скасування Постанови від 24.12.2020 року слідчого Кравченко М.В. про закриття кримінального провадження № 52018000000001200 від 23.12.2019 року, так як остання не відповідала вимогам процесуального документу.
А саме, як зазначається Верховним Судом у вказаному рішенні, копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: у правому верхньому куті документа має бути написано
«з оригіналом згідно» (або «копія відповідає оригіналу»), а внизу такого документа – зазначення ПІП особи та його посаду, яка створювала копію документу, відмітка про дату створення копії, зазначення посади і ПІП керівника підрозділу, що ознайомлювався з постановою слідчого, завірення копії постанови печаткою ТУ ДБР. Крім цього, Постанова слідчого мала бути зареєстрованою в канцелярії ТУ ДБР.
Відповідно вимогам ч.3 ст.415 КПК України, висновки і мотиви, з яких були скасованими судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції, при новому розгляді. Так само, дані рішення (вказівки) апеляційної інстанції є обов’язковими для виконання будь-яким органом досудового розслідування.
За таких обставин, слідчий, не виконавши вказівок колегії суддів апеляційної інстанції щодо внесення усіх відомостей до ЄРДР за заявою особи_1 про вчинення декількох кримінальних правопорушень, а не лише одного і то не за правильною статтею (за ч.1 ст.367 КК України), призвів до унеможливлення перевірки обставин дотримання слідчим процесуального порядку закриття кримінального провадження, а також дійсність підстав його закриття. Останнє не відповідає завданням та засадам кримінального провадження, передбаченим ст.2,9 КПК України, а також практиці ЄСПЛ стосовно ефективності досудового розслідування.
Слідчий Кравченко М.В. також припустився порушень Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також Постанову Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за № 55 про «Деякі питання документування управлінської діяльності», адже належним чином не завірив свою Постанову від 24.12.2020 року: не зазначено реєстраційного номеру канцелярії ТУ ДБР, дати створення копії документу, печатки органу досудового розслідування, позначки «З оригіналом згідно», підпису і ПІП особи, що створювала копію Постанови, підпису і ПІП керівника органу досудового розслідування, який мусив бути ознайомленим з даною копією Постанови.
У відповідності до Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, Положення про внесення відомостей до ЄРДР та позиції колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4221/2019 від 23.07.2019 року, № 11-сс/824/382/2020 від 29.01.2020 року, № 11-сс/824/939/2020 від 13.02.2020 року зазначається, що не підлягають обчисленню процесуальні строки досудового розслідування, в якому до ЄРДР насправді не було внесеними усі кваліфікаційні статті вчиненого злочину, які були зазначеними в заяві про вчинені кримінальні правопорушення та в ухвалі слідчого судді, якою було зобов’язано орган досудового розслідування внести до ЄРДР відомості саме такої заяви.
При винесенні Постанови від 24.12.2020 року про закриття кримінального провадження за № 52018000000001200 від 23.12.2019 року слідчий Кравченко М.В. упустив той момент, що реєстратор
СВ ТУ ДБР досі не вніс до ЄРДР усіх відомостей, зазначених в п. 4,5 ч.5 ст.214 КПК України та в заяві про вчинення кримінального правопорушення і в ухвалі слідчого судді, не дивлячись на те що особа_1 з цього приводу подавав керівнику органу досудового розслідування окрему заяву (в порядку ст.220 КПК) та просив внести до ЄРДР відповідні доповнення, чого останній не зробив, а відповідно відлік часу щодо перебігу процесуальних строків аж ніяк не міг розпочатися, в світлі вимог ч.1 ст.219 КПК України. Ідентичною є позиція і колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/824/4224/2019 від 25.07.2018 року, де зазначається у першому абзаці третього аркушу, що суддя при винесенні рішення не керувався положеннями ст. 84, 91, 94 КПК України.
Ідентичною є позиція і колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у провадженнях № 11-сс/796/1054/2018 від 06.02.2018 року та № 11-сс/796/1527/2018 від 13.03.2018 року, де зазначається, що у випадку подання потерпілими клопотань про внесення до ЄРДР усіх відомостей з поданих заяв про вчинення кримінального правопорушення, слідчі вимушені скорятися закону і шляхом внесення змін доповнити ЄРДР повними (достатніми) відомостями про вчинення злочину з наступним проведенням адекватного досудового розслідування, а у разі нехтування правами потерпілих – бездіяльність слідчого може бути оскарженою до суду в порядку ст.303 КПК України.
Згідно Наказу ГПУ за № 298 від 30.06.2020 року, в 2 частині (Облік кримінальних правопорушень) розділу II (Порядок формування та ведення реєстру), в пункті 8 зазначається таке (Цитата): «Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо».
У відповідності до ст.129-1 Конституції України (Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання), передбачено: “Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Як передбачено вимогами ст.23 КПК України (Безпосередність дослідження показань, речей):
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним судом”.
24.01.2022 року, із затримкою розгляду судової справи № 757/3742/21-к аж на два календарних роки, слідча суддя Печерського районного суду м.Києва Шапутько С.В. розглянула скаргу особи_1 на Постанову від 24.12.2020 року про закриття кримінального провадження № 52018000000001200 від 23.12.2019 року слідчим Першого СВ ТУ ДБР Кравченко М.В., за результатами чого винесла чергову свавільну, безчинну, безграмотну, параноїдальну, ганебну ухвалу, якою з явними ознаками посадового бандитизму відмовила особі_1 у її задоволенні.
Останнє доказується хоча б тим, що ожиріла параноїдальна курва Шапутько С.В. уже неодноразово виносила ухвали суду при розгляді ідентичних скарг на ідентичні постанови слідчого ТУ ДБР, які згодом скасовувалися апеляційною інстанцією на підставі допущених нею порушень норм матеріального і процесуального права, однак вона, у порушення вимог ч.3 ст.415 КПК України та ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», знов і знов продовжує виносити ухвали ідентичного змісту, які раніше були скасованими в апеляційному порядку.
Хіба психічно нормальна людина ставала б на ті ж самі граблі знов і знов, добре знаючи, що її дії із затримкою розгляду даної скарги аж на два роки підлягають дисциплінарному покаранню, і що існує вкрай великий ризик того, що скаржник може на неї пожалітися до ВРП за обставин, коли вона знов винесе неправосудне рішення? Більше цього, як це добре видно на відеозапису судового засідання, ожиріла від хабарів брудна шалава Шапутько С.В. знала, що на даний час перебуває у численних кримінальних провадженнях за вчинені нею злочини, яких відкрив на неї скаржник, а значить, тупорила шльондра Шапутько С.В. не мала жодного права розглядати дану скаргу, шляхом взяття самовідводу, чого умисно і навіть показово не зробила.
Разом з тим, підло відмовляючи у задоволенні скарги за вих. № 4164/21 від 21.01.2021 року, досі не відомо на що саме могла опиратися двісті кілограмова корова Шапутько С.В., адже у її розпорядженні не було ані відповідної правової бази, ані наявної судової практики. На прикладі вимог ст.129-1 Конституції України можна сміло це стверджувати, адже жодний суддя в Україні не мав би права прийняти “відмовне” рішення за результатами розгляду даної скарги, знаючи, що слідчий не виконав у даному кримінальному провадженні ухвали суду. Шльондра Шапутько С.В. в який уже раз вирішила відрізнитися від широкого загалу суддів України і прийняла таке рішення, яким фактично зробила не можливим подальше виконання досі не виконаного слідчим судового рішення, що остаточно суперечить положенню ст.129-1 Конституції України. Хіба це нормальна суддя? І хіба за такі дії потрібно платити курві Шапутько С.В. заробітну плату у 1,3 мільйони грн.?
Проголошення повного тексту ухвали у судовій справі № 757/3742/21-к мало відбутися 26.01.2022 року, однак, як свідчить ЄРДСР, станом на 07.02.2022 року саме такої ухвали в даному Реєстрі не має. Скурвленість, зажирілість, малорухливість і неробство завжди заважали даній шльондрі не порушувати існуючі закони.
Тому лише залишається зазначити, що смердюча шалава Шапутько С.В. навіть не володіє базисним рівнем юридичних знань, адже проводила 24.01.2022 року судове засідання у порушення практично усіх норм КПК України: не просила особу_1 назватися, та запитувала в особи_1 адреси його проживання, не запитувала у нього чи є заяви і клопотання, не досліджувала матеріали кримінального провадження, не пропонувала судових дебатів, не запитувала про наявність у сторін реплік. При чому, у відповідності до вимог ст.23 КПК України, навіть уже цього є достатнім для скасування її злочинного рішення в апеляційному порядку.
Вищенаписане доказує, що клімактерична сука Шапутько С.В. являється неадекватною особою, яка потребує госпіталізації для душевно хворих людей, адже іншого пояснення, чому вказаний виродок не володіє базисним рівнем юридичних знань, при цьому маючи стаж багаторічної роботи в суді, просто не існує. Відсутність елементарних знань у судді-параноїчки Шапутько С.В. спростовує наявність у неї будь-якої юридичної освіти, а також факт того, що вона ніби-то підтвердила здатність здійснювати правосуддя.
Суддя-потвора Шапутько С.В. постановила чергове неправосудне рішення, яким в 11 раз нівелювала кропіткі досягнення громадської організації та перешкодила наповненню бюджету держави на сотні мільйонів гривень, тим самим послабивши боєздатність наших військ (військової компанії на сході України) та добробут соціально незахищених верств населення (починаючи від будинків дитини до інтернатів, одиноких, інвалідів, пенсіонерів, ветеранів війни та чорнобильців, перестарілих осіб та осіб, оплата праці яких напряму залежить від наповнення державного бюджету: учні ПТУ та технікумів, студенти ВУЗів, вчителі, бібліотекарі, викладачі державних навчальних закладів, медичні працівники комунальних закладів, прибиральники державних установ, держслужбовці, Армія, силові структури).
Крім цього, смердюча курва Шапутько С.В. надала наручно особі_1 копію вступної і резулятивної частини Ухвали у справі № 757/3742/21-к, яка не відповідає вимогам Наказу ДСА за № 814 (із змінами і доповненнями), так як: у правому верхньому куті відсутній напис “З оригіналом згідно”, розмір шрифту рішення значно менший встановленого, окремі слова рішення написані прописними літерами та виділені жирним кольором, в ухвалі наявні міжрядкові відступи, друга сторона ухвали не перекреслена, в ухвалі відсутня інформація про місцезнаходження її оригіналу, в ухвалі не зазначено, коли вона набрала законної сили, в ухвалі не зазначено дати виготовлення копії рішення, в ухвалі немає ПІП і підпису секретаря суду, до ухвали не додано чистого аркушу, ухвала не зшита і не опломбована, на пломбі ухвали не вказано ПІП секретаря суду, на пломбі немає підпису секретаря суду, на пломбі не вказано дати створення копії ухвали, на пломбі немає гербової печатки.
Статтею 23 КПК (Безпосередність дослідження показань, речей і документів) передбачається:
“1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених Кодексом”.
У відповідності до ст.26 КПК України (Диспозитивність) законодавцем передбачається таке:
“1.Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. 3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом”.
В статті 306 КПК України (Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора) зазначається: «2.Скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги. 3.Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність належним чином повідомленого слідчого (детектива) чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги».
У п.2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 від 27.07.2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіри, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Наведене свідчить про те, що підставою для відводу/самовідводу не обов’язково має бути беззаперечно доведений факт необ’єктивності чи зацікавленості судді.
Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним, чого суддя-дебілка Шапутько С.В. регулярно уникає, добре знаючи що особа_1 відкрив на неї біля 7 кримінальних справ (за винесення неправосудних ухвал, підроблення, саботаж і підривну діяльність), що в зайвий раз підтверджує її пряму зацікавленість у кінцевих результатах розгляду його скарг.
Отож, “…кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу…”. Останнє було залізним приводом для самовідводу афериста Шапутько С.В. від розгляду скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, від чого дана курва протиправно уникла. Згідно з вищеописаними нормами має бути лише унеможливлена участь судді в розгляді справи за наявності у сторони лише сумніву в його неупередженості. Таким чином, достатньою підставою для відводу/самовідводу є обгрунтоване припущення про існування ризику того, що суддя в силу впливу певних факторів може бути необ’єктивним і упередженим.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної Ради Європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, незалежність судової влади означає повну неупередженість і з боку суддів. При винесенні рішень у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме – вільними від будь-яких зав’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу/самовідводу, якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які виключають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.
Рішенням Європейського Суду у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року) встановлено, що відповідно до практики Європейського Суду, наявність безсторонності щодо п.1 ст.6 повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію, беруться до уваги лише особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад, відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно суб’єктивного критерію, то особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43). Стосовно об’єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній. Позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії», пункт 45 від 28.10.1998 року).
З огляду на те, що зовнішні прояви можуть мати певну важливість, ЄСПЛ у справі “De Cubber v.Belgium” зазначив, що “правосуддя має не тільки чинитися, але і повинно бути видно, що воно чиниться”.
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (“Wettstein v.Switzerland”, “Castillo Algar v.Spain”, “Білуха проти України”). Отже, достатнім для відводу є обгрунтоване припущення, що суддя у силу дії певних чинників не зможе виглядати в очах незацікавлених спостерігачів безстороннім та неупередженим. Відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд”, суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, додержуватися присяги судді та правил етики.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб’єктивний та об’єктивний аспект. Так, у справі “Гаусшильдт проти Данії”, “Мироненко і Мартиненко проти України” зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 ст.6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб’єктивного та об’єктивних критеріїв. Щодо суб’єктивної складової даного поняття, то у справі “Гаусшильдт проти Данії” вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому, суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з’являться докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з’являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об’єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі “Мироненко і Мартиненко проти України”). Зазначену позицію Європейського суду підтримав і Верховний Суд України у справі № 5-15п12 (ухвала Верховного Суду України від 01.03.2012 року у справі № 5-15п12).
Як роз’яснив Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02 від 09.11.2006 року), «Ветштайн проти Швейцарії», «Микаллеф проти Мальти», в демократичному суспільстві суди повинні вселяти довіру. Тому, кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в упередженості, зобов’язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів в учасників судового процесу.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У відповідності до ст.68 Конституції, кожен зобов’язаний дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.
Отож, хіба не за ці стандарти міжнародного і вітчизняного права щодня і на протязі майже восьми років гинуть в АТО (ООС) найперспективніша, найсвідоміша і найпатріотичніша молодь України?
Недоумок Шапутько С.В., явно через свою корумпованість, нахабність, бездарність, протиправність і ненормальність напевно уже забула про героїзм Небесної Сотні і про десятки тисяч загиблих воїнів АТО (ООС), які віддали свої безцінні життя за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях і у відповідності до європейських стандартів прав людини. Більше цього, смердюча дебілка Шапутько С.В. саме у такий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню і бійців АТО (ООС), нівелюючи своїми злочинними діями героїчні досягнення українського народу.
Сподіватимемося, що у м.Києві знайдуться виживші ветерани АТО (ООС) і учасники Майдану, які щодня влаштовуватимуть цій ожирілій тварюці фекальну люстрацію, якщо ВРП і Президент України не бажають реагувати на це неподобство у встановлений законом спосіб.
Вищенаписане дає підстави вважати, що бандитка Шапутько С.В. вчинила правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України.
Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 757/3742/21-к витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність дебіла Шапутько С.В. слід розцінювати як таку, що направлена на перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії безграмотної курви Шапутько С.В. є явно антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників держави в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Неук Шапутько С.В., явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перешкоджає доступу до правосуддя, перевищує службові повноваження, вчиняє підроблення, імітує розгляд скарг, виносять неправосудні рішення, регулярно уникає взяття самовідводів від розгляду судових справ осіб, які відкрили на неї кримінальні провадження, надає допомогу злочинним особам і організованим кримінальним угрупуванням, культивує і поширює корупцію, деморалізує українську армію, подавляє патріотизм у бійців ООС, протидіє громадській діяльності, переслідує громадських діячів, завдає збитку економіці держави, порушує присягу судді, тим самим саботуючи роботу органів судової влади. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави.
Параноїк Шапутько С.В. умисно вчиняє посадові злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки не розпочалися воєнні дії в м.Києві. Навмисна протидія нинішній державній політиці неуком Шапутько С.В. вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводить до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності дебілки Шапутько С.В. наявний склад ще одного правопорушення, що передбачене ч.1 ст.111 КК України. Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-сепаратистом Шапутько С.В. містять всі ознаки злочину, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.368, ч.1 ст.396, ч.2 ст.256, ст.170, ч.1 ст.111, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГПД НАБУ, СУ ДБР і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення дебілкою Шапутько С.В. Крім цього, було прийнято рішення про повідомлення Вищої ради правосуддя про не належну поведінку судді-недоумка Шапутько С.В., яка регулярно порушує присягу судді та підриває авторитет українського правосуддя. Очікуємо результатів адекватного реагування ГПД НАБУ, СУ ДБР, ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а від Вищої ради правосуддя — відкриття дисциплінарних справ. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Суддя-Шапутько-С.В.-витяг-ЄРДР

Суддя Шапутько С.В. апеляційне рішення 1

Суддя Шапутько С.В. апеляційне рішення 2

Суддя Шапутько С.В. апеляційне рішення 3

Суддя Шапутько С.В. апеляційне рішення 4

Суддя Шапутько С.В. апеляційне рішення 5

3 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Олександр
3 місяців тому

Це бридке, дуже розтовстіле на хабарях стерво являється психічно нездоровою особою, тому коли вона уже зациклилася на конкретній особі – буде переслідувати вже до гробу! Цю єбонуту курву може зупинити тільки силікатна цеглина (зненацька упавша на її не помиту єврейську головку) або туга петля (на її свинячій шиї)! А з іншої сторони ця мерзота зовсім не знається на правознавстві. Для цієї курви набагато простіше зробити бездомному брудному песику меньєт, аніж проводити судове засідання, зовсім не петраючи у ньому. Ця шалава не має жодної уяви про існування ст. 321, 75-81 КПК України, не кажучи вже про Бангалорські принципи поведінки судді!

Мар'яна
3 місяців тому

цілком згодна. я не бачила ще жодної товстої жінки, яка б була розумною і поміркованою. клітини мозку при ожирінні перетворюються у клітини жиру. а клітини жиру думати не вміють! чим тоді ця падаль може думати, якщо вона живе без мозків? хіба що її триперною піздою! у всякому разі, на її місці, ні одна розумна людина, і не тільки на прикладі суддів чи юристів, не винесла б таке дурнувате рішення, знаючи і бачачи, що її попередні судові рішення за наслідками розгляду ідентичних скарг на закриття кримінального провадження, уже скасовувалися апеляційною інстанцією. таке враження, що до її тупої єврейської голови ніяк не… Читати далі »

Софа
3 місяців тому

опухла від жиру сука Шапутько С. В. не була б собою, якби винесла логічне не правосудне рішення! в медичних підручниках пишеться, що при ожирінні людини всі його внутрішні органи і мозок перетворюються у суцільний жир. за таких умов, чи зберегла здатність думати ця перефарбована під українку єврейська шалава, якщо її мізки давно перетворилися у тваринний жир? хоча, як мені здається, її вина лише у тому, що перетворила себе, із нормальної жінки на товстезну колгоспну корову! отримуючи щодня чи малі хабарі, в тому числі цукерками, спиртним і тортами, напевно важко їй боротися із звичним для тварини інстинктом переїдання? тому я цілком… Читати далі »