Лятіф Гусейнов

Лятіф Гусейнов. Професор-гвалтівник з ксивою судді ЄСПЛ

Новости, Самые важные новости, Суды

18.12.2020 року Деснянський районний суд м.Києва частково задовольнив позов особи_1 до ФОП Ременнікова С.В. у судовій справі №754/16191/16-ц.
Суд визнав Договір за № 1902/2016 року, укладений між особою_1 та ФОП Ременніковим С.В. не дійсним і не виконаним та стягнув з ФОП Ременнікова С.В. на користь особи_1 заборгованість за не виконаним зобов’язанням у розмірі 9875,00 грн., моральну шкоду у розмірі 20000 ( двадцять тисяч) гривень. Також, суд стягнув з ФОП Ременнікова С.В. на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн.
17.05.2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду, Постановою у провадженні № 22-ц/824/4877/2021, скасувала Рішення Деснянського районного суду м.Києва у справі № 754/16191/16-ц повністю.
Вважаючи, що Постанова колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду в апеляційному провадженні № 22-ц/824/4877/2021 є незаконною, так як при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, які привели до неправильного вирішення спору, особа_1 подав 16.06.2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на Постанову Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року.
В своїй касаційній скарзі від 16.06.2021 року особа_1 зазначав таке.
У суді апеляційної інстанції були відповідні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, проте судом вони були фактично проігноровані, що викликає сумнів в його неупередженості та об’єктивності.
Так, під час подачі апеляційної скарги Відповідачем було пропущений строк для подачі апеляційної скарги і при цьому ним не було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч.2 ст.354 ЦПК). Таким чином, цивільне процесуальне законодавство встановлює імперативну норму, якою дає право на апеляційне оскарження виключно через механізм поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Проте, Відповідачем не було подано клопотання про поновлення строку, а апеляційним судом даний факт було проігноровано. Більше цього, Відповідачем під час подачі апеляційної скарги не було в повному обсязі сплачено судовий збір. Відповідачу слід було сплатити 10886 гривень (551 грн. 20 коп. – за вимогу не майнового характеру: 0,4 від мін. з/п станом на 1 січня 2016 року + 6890 гривень за вимогу майнового характеру: 5 розмірів мін. з/п x 150%), проте ним було сплачено усього 2724 гривень. Даний факт апеляційний суд проігнорував та всупереч вимогам законодавства відкрив апеляційне провадження.
Крім цього, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі суддів Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. та Таргоній Д.О. відкрила апеляційне провадження за скаргою ФОП Ременнікова С.В. попри те, що останнім не було надано для апеляційного суду третій комплект (з додатками) апеляційної скарги для адвоката Позивача Мохненка В.П., який був уповноваженим Правобережним київським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги представляти інтереси УБД особу_1 як суб’єкта безкоштовної правової допомоги, а ті два комплекти скарги з додатками, які були наданими для апеляційного суду – були не належним чином оформлені, із порушенням вимог Наказу Міністра юстиції України за № 1000/5 від 18.06.2015 року «Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 04.07.2018 року за № 2277/5), а також з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 року за №55 «Про деякі питання документування управлінської діяльності».
Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного суду України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Тому, суддя апеляційної інстанції Голуб С.А. мусила звернути увагу на копію рішення Верховного Суду № К/9901/68791/18 від 11.01.2019 року, яка була у судовій справі, та яка вимагала повернення апеляційної скарги Ременнікову С.В. для усунення недоліків, так як вона не відповідала вимогам процесуального документу.
А саме, як зазначається Верховним Судом (виходячи з Наказу Міністра юстиції та Постанови Кабінету Міністрів), копія документу не може мати юридичної сили, якщо вона не засвідчена у належний спосіб: в правому верхньому куті кожного документу має бути вказано «з оригіналом згідно» (або «копія відповідає оригіналу»), дата створення копії документу, зазначення ПІП особи та його посаду, що створювала копію документу, завірення копії документу підписом апелянта (або підписом і печаткою адвоката апелянта).
Крім цього, апеляційний суд під час призначення справи до розгляду на 17.05.2021 року не надсилав копії апеляційної скарги з додатками адвокату Мохненку В.П. (або Правобережному київському місцевому центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги) та не повідомляв адвоката Мохненка В.П. (або Правобережний київський місцевий центр з надання вторинної безоплатної правової допомоги) про час і місце слухання апеляційної справи, тим самим позбавивши особу_1 права на отримання кваліфікованої правничої допомоги у вказаному цивільному процесі, що у відповідності до практики ЄСПЛ, вимог ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Крім усього цього, при розгляді апеляційної скарги ФОП Ременнікова С.В., приймав незаконну участь адвокат Богун В.М., який належним чином свої документи на представництво інтересів не оформив.
А саме, як це зазначається в п.2 «Положення про Ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру Ордерів», затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 року за № 36 (із змінами і доповненнями), що Ордер на надання правової допомоги – це письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 року за № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” та іншими законами України. Окрім того, Ордер, встановленої форми, є обов’язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених ст.20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, зокрема, звертатися із адвокатськими запитами та представляти інтереси договірних осіб. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній (або керівник адвокатського об’єднання (бюро) зобов’язані вказати на звороті ордера. Згідно рішення РАУ за № 162 від 04.08.2017 року, ордер складає у сукупності титульну та зворотну сторони, тому при наданні адвокатом посвідченої копії адвокатського Ордеру, необхідно було робити її як цілісний документ, встановленої Радою адвокатів України форми. Крім цього, відмітка про посвідчення копії Ордеру адвоката мала складатися зі слів: “Згідно з оригіналом”, особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об’єднання (бюро) у випадку, якщо Ордер видається адвокатським об’єднанням (бюро), який засвідчує копію, його ініціали та прізвища, а також дати засвідчення копії. Залучені до провадження копія Ордеру не містить інформації про орган, у якому надається адвокатом правова допомога ФОП Ременнікову С.В. із зазначенням виду адвокатської діяльності, відповідно вимогам ст.19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Також, в графі органу, у якому надається правова допомога, не вказано межі дії чинного Ордеру (приміром, “У всіх державних і не державних органах”). На звороті долученого до позову Ордеру не зазначено номеру Договору, дати його створення, не вказано прізвищ, імен і по-батькові сторін такого Договору та немає підписів. В копії Ордеру також не вказано номеру і дати видачі Посвідчення адвоката про право зайняття адвокатською діяльністю, а також найменування організації, яка видала Свідоцтво адвоката. Усе це робить копію Ордеру адвоката Богун В.М. абсолютно недієздатною, а вказаний адвокат – позбавлений права представляти інтереси апелянта. Крім цього, Ордер адвоката Богун В.М. є типовою підробкою, адже в Єдиному державному Реєстрі Мін’юсту насправді не значиться самозайнятої особи, ані приватного підприємця Богун В.М., який би дійсно був зареєстрованим в органах ДФС України. Останнє повністю спростовує легітимність спеціально зробленого в адвокатському Ордері запису: “Адвокат надає послуги на підставі індивідуальної адвокатської зайнятості”. Тому, зазначене в Ордері, що нібито Богун В.М. надає адвокатські послуги відповідно “індивідуальній адвокатській діяльності”, спростовується даними з ЄДР, де адвоката з такими даними досі не обліковується.
Взамін належної реакції суддів Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. і Таргоній Д.О. на усе вищеперелічене, останні чомусь винесли безпрецедентне судове рішення, яке навіть не грунтувалося на дослідженні в залі суду матеріалів судової справи: апеляційної скарги з додатками, документів, наданих в порядку клопотання в залі суду, а також усіх томів самої цивільної судової справи. А що стосується формального огляду адміністративної панелі веб-сайту на предмет виконання Відповідачем умов Договору № 1902/2016 року, то його проводила лише одна суддя (Голуб С.А., через погане самопочуття решту двох суддів), в той час як це мали робити виключно троє суддів, адже висновки цього огляду підписувала колегія у складі трьох суддів.
Також, при винесенні свого похабного рішення, апеляційним судом було неправильно встановлено суму Договору за № 1902/2016, яка насправді складала 7975,00 грн. (сім тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять грн.) 00 коп., а не 9875 грн. (дев’ять тисяч вісімсот сімдесят п’ять грн.) 00 коп. Адже решту грошей, сумою в 1900,00 грн. (одна тисяча дев’ятсот грн.) 00 коп. Позивачем були на шантажистську вимогу Відповідача переплаченими, не дивлячись на те, що додаткових угод між Відповідачем і Позивачем не було укладено, так як цього вимагав укладений між сторонами Договір за № 1902/2016.
Також, судді Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. і Таргоній Д.О. чомусь не взяли до уваги зізнання Відповідача в апеляційній інстанції та в суді першої інстанції (самовикриття), що він не подавав для підписання Позивачу Акт виконаних робіт через не готовність здачі робіт (факт не виконання умов Договору). Також, суд апеляційної інстанції чомусь не взяв до уваги і те, що Відповідач не надав на вимогу суду жодного оригіналу документу для підтвердження джерела походження раніше наданих ним копій документів до суду, в якості обгрунтування своїх заперечень проти Позову, у відповідності до винесеної ухвали в першій інстанції суду.
Досі не зрозумілою залишилася і позиція апеляційного суду, в особі судді Голуб С.А., яка при огляді веб-сайту бачила, що він має функцію автооновлення (за прикладом оновлення програм для комп’ютерів від корпорації Майкрософт) що доказувало, що це не є автономний “авторський” веб-сайт Відповідача (згідно вимог Договору, замовлений веб-сайт мав бути виконаним в повній мірі автономним і не залежним від впливу третіх осіб), а той самий веб-шаблон, якого передав Позивач Відповідачу для його технічної доробки.
Також, суддя Голуб С.А., при дослідженні веб-сайту, бачила медіа-рекламу і текстову рекламу третіх осіб, а також англійський текст, чого згідно Договору не мало бути, однак в своїй Постанові цього чомусь не описала і цьому ніякого значення не надала.
Більше цього, при винесенні шахрайського рішення, апеляційний суд не надав жодного значення свідченням п’яти свідків на стороні Позивача та наступним фактам.
Відповідач стверджує в своїй апеляційній скарзі, що Позивач не довів жодних обставин справи, а факт того, що він зазначив у Договорі завідома неправильну адресу свого проживання (місцезнаходження), нібито являється банальною помилкою. Останнє спростовується хоча б тим, що коли Позивач і члени його громадської організації все-таки знайшли Відповідача за справжньою його адресою переховування та викликали патрульну поліцію, то в момент приїзду цієї поліції Відповідач повідомив їм, що начебто він зовсім не знає Позивача і ніколи його не бачив в свої очі.
І це попри те, що на той час у них з Позивачем уже був підписаним Договір, який був завіреним мокрою печаткою ФОП Ременнікова С.В. Саме цим і доказується умисність шахрайських дій Відповідача, а не банальною помилкою, на яку він посилається в своїй апеляційній скарзі.

Більше цього, в матеріалах судової справи наявні покази п’ятьох свідків, які донесли до суду інформацію, яка повністю підтверджує доводи Позивача щодо всіх обставин справи та щодо його позовних вимог.
А саме, вказаними свідками було підтверджено в суді першої інстанції факти наявних моральних страждань та вкрай великого матеріального збитку у Позивача, викликаних не виконанням Договору ФОП Ременніковим С.В. Приміром, свідки регулярно купували для потреб Позивача (за його особисті кошти) ліки, якими час від часу і лікували його, або в присутності яких Позивач приймав ці самі ліки, а також які майже щодня і впродовж тривалих років надавали Позивачу медичну допомогу.
А це вже доводить, що моральні страждання були такими нестерпними, що Позивач мусив приглушувати (зменшувати) їх саме за рахунок фармацевтичних ліків та фізіотерапевтичних процедур. За таких обставин, факт придбання ліків для потреб лікування Позивача цими самими ліками та фізіопроцедурами являється індикатором стану тривалих (5-річних) моральних страждань Позивача. А щодо матеріальних витрат Позивача, яких суд першої і другої інстанції чомусь не взяв до своєї уваги, то свідками Позивача також було підтверджено, що через придбання витратних матеріалів для супроводу цивільного позову, який затягнувся майже на п’ять календарних років, Позивач і свідки (за кошти Позивача) регулярно оплачували: поштові конверти, поштові марки, ціні поштові відправлення, ксероксний папір, картриджі до ксероксу, рідкі фарби до принтеру, степлери і скоби, шарикові і гелеві ручки, резинки, коректори, клей, і т.д. Свідки також підтвердили збитки Позивача, пов’язанні з транспортними витратами (поїздки на судові засідання) із одного краю м.Києва на інший: на маршрутні таксі, метро, тролейбус, трамвай, автобус, легкові таксі тощо.
Наступними доказами у даній судовій справі наявні акти проведених податкових перевірок. Саме цими актами було доведено, що Відповідач протиправно виходив за межі наявних дозволів (КВЕДів) і здійснював підприємницьку діяльність на поприщі розробки веб-сайтів, здавати в оренду веб-сайти, продавати сайти, надавати послуги хостингу, просувати сайти в інтернеті тощо, в той час як дозволи мав лише на виробництво фотографій. Саме тому податкові органи наклали на Відповідача відповідні штрафні санкції: перевели його із єдиного податку на загальний спосіб оподаткування, а також призначили грошові штрафи, як способи адекватних мір покарання за порушення податкового законодавства. Останнє доводить, що не було випадковістю те, що Відповідач взявся за виконання роботи, якої не мав права по закону виконувати.
Також, апеляційний суд при винесенні неправосудного рішення не досліджував докази (фотокопії веб-сайту Відповідача), а тому упустив те, що апелянт на своєму сайті опублікував перелік обмежень щодо своїх можливостей – розробки певного виду веб-сайтів.
Тобто, що Відповідач не уміє і не береться за розробку веб-сайтів, які працюють на системі «Вордпрес», що є актуальним для веб-шаблону Позивача, який працює саме на цій системі, і якого Відповідач чомусь взявся за технічне (програмне) вдосконалення до стану його повної автономності і унікальності. В той же самий час суддя Голуб С.А. бачила, що нею досліджуваний веб-сайт дійсно містить торгову марку “Вордпрес”, однак у своєму корупційному судовому рішенні про це зовсім нічого не зазначила.
Наступним доказом, яким чогось проігорував апеляційний суд, було те, що веб-сайт являється приватною власністю Позивача, якого той передав за Договором Відповідачу для його програмного вдосконалення із стану веб-шаблону в повноцінний авторський програмний продукт, з наступною передачею Позивачу ексклюзивних прав на нього та з гарантійним терміном обслуговування в один рік, чого насправді не було, і про що в судовому засіданні Відповідач також зізнався (а в електронній переписці з Позивачем – навіть пропонував Позивачу за це повернути частину його грошей).
Черговим доказом, якого знову ж таки проігнорував апеляційний суд, був загальний огляд адміністративної частини веб-сайту у судовому засіданні першої інстанції, проведення аналізу загальної ваги веб-сайту та кількості електронних папок на даному веб-сайті, у порівнянні з цими самими параметрами веб-сайту, якого було передано Відповідачем Позивачу на комп’ютерному диску з його власноручним підписом. Ця робота не вимагала від суду спеціальних знань. Відповідно, при огляді веб-сайту суд першої інстанції встановив, що його загальна вага (взята з диску, який підписаний рукою Відповідача) була майже такою самою, як і веб-шаблону на комп’ютерному диску, з підписом Позивача, якого останній передав Відповідачу для його технічного вдосконалення, згідно укладеного Договору.
Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що веб-сайт (з підписом Відповідача, якого той повернув Позивачу), було Відповідачем інфіковано вірусами (тобто, знищено).
Також, адмінпанель веб-сайту не була переведеною з англійської мови на українську і російські мови (всупереч укладеному Договору). На веб-сайті досі є 50% невідомо чиєї реклами, що доводить те, що цей веб-сайт досі є тим самим шаблоном, якого Позивач передав Відповідачу для його технічного вдосконалення, а не авторським завершеним автономним програмним продуктом, як цього вимагає Договір.
Більше цього, на цьому веб-сайті досі розміщуються сотні невідомих чужих посилань, які занижують його позиції в рейтингах в інтернеті, та які хтось розміщує без відому Позивача. В авторському завершеному викладі – цього усього не мало б бути.
Наступним доказом не виконання Договору було те, що свідченнями свідків на стороні Позивача було встановлено, що Відповідач навіть не пробував здавати Позивачу свої роботи, однак весь час Позивача шантажував, вимагаючи все більше і більше коштів, які не були передбаченими Договором.
Одним із важливих доказів було і те, що між Позивачем і Відповідачем досі не існує жодної додаткової угоди до основного Договору, як цього вимагає основний Договір, а значить не може бути жодної мови про додаткові роботи, на яких Відповідач акцентував свою увагу в суді, а відповідно, зайві кошти, що були переплаченими Відповідачу, мали б бути апеляційним судом повернутими Позивачу.
Наступним доказом було і те, що Відповідач аж до моменту виклику Позивачем поліції, заявляв про себе як про юридичну особу, з наявною торгівельною маркою «Мотильок», з наявним колективом найманих працівників, а згодом як виявилося – це була брехня.
Відповідач змінив свою тактику та переконував слідчих і суддів у трьох кримінальних провадженнях, в присутності свідків Позивача, що у нього насправді немає юридичної фірми, і що у нього не має працівників та офісу, і що він працює лише на дому разом із своєю цивільною дружиною (яка чомусь у всіх своїх листуваннях з Позивачем підписувалася як «Керівник проекту «Студія «Мотильок».
В той же самий час в своїй апеляційній скарзі Відповідач із своїм адвокатом стверджували, що все це вищенаписане було далеко не навмисними помилками, в той час як це усе являється актом чітко спланованого шахрайства з метою заволодінням коштами Позивача, cпричиненням шкоди здоров’ю Позивача, завданням збитку приватному підприємству Позивача.
Наступним і дуже слушним доказом у справі було те, що Відповідач у своїй апеляційній скарзі неправдиво стверджував, що суд першої інстанції не призначив експертизи веб-сайту з метою встановлення об’єктивної істини, а тому Позивач своєї позиції не довів, в той самий час, коли в Україні саме такої експертизи поки що не проводиться. Апеляційна інстанція, напевно знаючи це (принаймні з листів Мінюсту і з пояснень Позивача в судовому засіданні), все-таки прийняла рішення саме на цьому твердженні Відповідача, що є абсолютною дурістю, добре знаючи, що висновок експертизи не являється єдиним способом доказування і що для винесення об’єктивного рішення у справі суду були наявними ще й інші не менш важливі докази: покази п’яти свідків, висновки судді першої інстанції щодо огляду адміністративної панелі веб-сайту та двох комп’ютерних дисків (із копіями оскаржуваних веб-сайтів до і після виконаних робіт, що підписані обома сторонами). Також судді апеляційного суду мали добре знати, що висновок любої судової експертизи не має на перед встановленої сили і береться суддею до уваги за певним переконанням, при цьому як один із існуючих доказів. Суд позбавлений права виносити рішення виключно на підгрунті висновків проведеної експертизи. В тойже час, рішення суду не може не витікати із показів свідків, доказів у формі документів, висновків огляду веб-сайту, що протиправно апеляційний суд і по-аутсайдерськи зробив явно з корупційних міркувань.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року), вказано наступне, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст.76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, шо не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтями 15,16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов’язків.
Згідно зі ст. ст. 525 – 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Забороняється одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з вимогами ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, й замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Поруч з наведеним, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд першої інстанції оцінив належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що вимоги Позивача про відшкодування з боку Відповідача моральної шкоди є доведеною, а відтак вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача на відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
Слід зазначити, що відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданим доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Однак, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині Постанови не коректно зазначив, що нібито Позивач також не погоджувався з рішенням суду першої інстанції та просив суд другої інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, в той час як Позивач просив Київський апеляційний суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а при цьому, як зазначає суд другої інстанції, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось Позивачем.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальне формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
У касаційній скарзі, зокрема, Позивач зазначав, що розгляд справи судом апеляційної інстанції за відсутності представника Відповідача, який звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, не був правомірним. Позиція Верховного Суду була такою, що відповідно до ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії” зазначив, що заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов’язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з’явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі доказів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Виходячи з доводів касаційної скарги, причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника Відповідача є надання переваги участі у розгляді іншої справи. Отже, оскільки поважність причин неявки представника Відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК), розгляд апеляційним судом справи у відсутності Відповідача та його представника не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце проведення судового засідання.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.389 ЦПК України, підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках визначених пунктами 1-4 ч.2 ст.389 ЦПК України. Тому на виконання п.5 ч.2 ст.392 ЦПК особа_1 інформував касаційний суд, що підставою для подання касаційної скарги є те, що станом на 29.06.2021 року відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п.3 ч.2 ст.389 ЦПК України), а саме відсутній висновок стосовно порушення судами України права на справедливий суд у ситуаціях, за яких державні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги в особі адвокатів, що діють на підставі їх доручень, не інформуються судами про час та місце розгляду справи. Більше того, судом апеляційної інстанції було проігноровані висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права в частині захисту прав споживачів. Тому наявні підстави для оскарження із застосуванням п.1 ч.2 ст.389 ЦПК України.
Керуючись вимогами п.1,3 ч.2 ст.389, ст.390, ст.391, ст.392, ст.409 ст., ст.411, ст.412 ЦПК України, особа_1 просив касаційний цивільний суд:
1. Ухвалити рішення, яким Постанову у судовій справі № 754/16191/20 колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду від 17.05.2021 року про скасування рішення у справі № 754/16191/16-ц Деснянського районного суду м.Києва від 18.12.2020 року, скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду.
2. Розглядати касаційну скаргу за участі Позивача і представника Позивача – адвоката Мохненка В.П.
3. За результатами розгляду даної касаційної скарги надати копію рішення.
При чому, у “шапці” касаційної скарги від 01.07.2021 року особа_1 зазначив таке: “На підставі припису ст.5 Закону України «Про судовий збір», в редакції 01.01.2016 року, а також на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір не сплачується”. А в додатку до своєї касаційної скарги, посеред десяток інших копій документів, особа_1 надав копію ухвали про повернення судового збору за № 754/16191/16-ц від 27.09.2018 року (де було чітко і однозначно написано, що судовий збір повертається Позивачу через наявність пільги учасника бойових дій і через те, що позовна заява подана на підставі ЗУ “Про захист прав споживачів”).
Згідно системи електронного авторозподілу касаційна скарга особи_1 була розподіленою на суддів Касаційного цивільного суду Луспеник Дмитра Дмитровича (головуючий), Гулько Бориса Івановича (суддя-доповідач), Коломієць Ганну Василівну, Лідовець Руслана Анатолійовича і Черняк Юлію Валеріївну (суддів колегії).
Ігноруючи відповідні закони, перевищуючи владні повноваження, даними суддями (в особі Гулька Б.І.) було незаконно стягнуто із особи_1 судовий збір в розмірі 14882,40 коп.
Потім, з метою саботажу та винесення неправосудного рішення, вказана колегія суддів-недоумків відмовила особі_1 та його адвокату Мохненку В.П. в участі у розгляді їх касаційної скарги. Приводом для такої шахрайської відмови стало нібито малозначність судової справи – мала ціна позову. І це в той самий час, коли ціна Позову складала 1 241 398,51 (один мільйон двісті сорок одна тисяча триста дев’яносто вісім) грн.51 коп. Саме з цієї суми дегенерат і ожиріла свиня Гулько Б.І. нараховував особі_1 в своїй окремій ухвалі ціну судового збору, в розмірі 14882,40 коп., що власне і було хворобливим самозапереченням (тобто, як платити судовий збір, то суд виходив не із “справи-малоцінки”, а коли почав відмовляти у розгляді справи за участю сторін – то враз придумав справу-малоцінку). Згодом, аби уникнути повторного розгляду заявленого відводу судді Гулько Б.І. та клопотання про повернення судового збору від 15.11.2021 року, вищевказана колегія суддів-аферистів заднім числом розглянула 10.11.2021 року судову справу № 61-9905св21, за результатами чого відмовила особі_1 у задоволенні його касаційної скарги.
В обгрунтування своїх доводів судді Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. зазначили таку дурню божевільних виродків (цитата): “Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції: “Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18 грудня 2020 року у складі судді Зотько Т.А. позов особи_1 до ФОП Ременнікова С.В. задоволено частково. Стягнуто з ФОП Ременнікова С.В. на користь особи_1 заборгованість за невиконаним зобов’язанням у розмірі 9 875 грн…”. Насправді ж, згідно умовам Договору, сума зобов’язання складала 7975 грн. Решта 1900 грн. – це фактична переплата (поза умовами Договору), на шантажистську вимогу Відповідача.
Далі, як це зазначають у своїй Постанові судді-недоумки Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В., що “У касаційній скарзі скаржник просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі…”, що також не відповідає дійсності. Насправді ж, скаржник просив зовсім інше, яке змушувало суддів-негідників не відмовляти у задоволенні скарги, а задовольнити касаційну скаргу та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції: “Ухвалити рішення, яким Постанову у справі № 754/16191/20 (провадження № 22-ц/824/877/2021) колегії суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року про скасування рішення у справі № 754/16191/16-ц Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року, скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до Київського апеляційного суду”.
Також не відповідає дійсності і наступне твердження суддів-дебілів Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Коломійця Г.В., Лідовця Р.А. і Черняка Ю.В. (цитата): “Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують… Ураховуючи викладене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову Позивачу, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку… Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що Відповідач помилки щодо природи спірного правочину, прав та обов’язків сторін договору не допускав, а вказані Позивачем помилки Відповідача, допущені у спірному договорі на розробку веб-сайту, у тому числі щодо адреси останнього, не є істотними, тому не свідчать про його недійсність з підстав передбачених статями 203, 215, 229 ЦК України. Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що створений Відповідачем на замовлення Позивача веб-сайт працює, на ньому розміщена інформація, яка візуально сприймається. Файлова структура сайту розгорнута на хостингу, а Позивач має до неї доступ. Без висновку спеціаліста суд не може встановити, що веб-сайт має недоліки, про які зазначав Позивач, а також, що ці недоліки є істотними і можуть бути підставою для розірвання договору, так як для цього необхідно володіти спеціальними знаннями, а Позивач з клопотанням про призначення відповідної експертизи не звертався, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині. А доведення позову є процесуальним обов’язком Позивача (статті 12, 81 ЦПК України). Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що несвоєчасне направлення Відповідачем акту приймання-передачі виконаних робіт Позивачу, який ним не підписано, саме по собі не може бути правовою підставою для стягнення грошових коштів сплачених Позивачем за спірним договором, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Ураховуючи викладене, Позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт спричинення йому моральної шкоди, яку він пов’язував з неналежним виконанням Відповідачем умов спірного договору. Доводи касаційної скарги про те, що наданий Відповідачем веб-сайт є лише шаблоном, а не авторським продуктом, тобто Відповідач умови укладеного між сторонами договору не виконав, є безпідставними, оскільки такі обставини Позивач належними доказами не підтверджено, що є його процесуальним обов’язком (статті 12, 81 ЦПК України). Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства… Щодо заяви Позивача та доповнення до неї про повернення судового збору. Доводи касаційної скарги не містили посилань на Закон України «Про захист прав споживачів», а згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 цього Закону споживач це – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника, тому доводів про те, що замовлена послуга (розробка веб-сайту) буде використовуватися Позивачем для особистих потреб, а не для підприємницької діяльності, немає.
Крім того, Позивач у позовній заяві, як і у додатку до касаційної скарги надав посвідчення учасника бойових дій і судові рішення Верховного Суду (станом на 2018 рік) про звільнення осіб, передбачених пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору, що унеможливлює одночасне застосування і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»…Посилань на Закон України «Про захист прав споживачів» не було… Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують”.
Тобто, ця пархата, напривеликий жаль німцями до кінця не добита єврейська шваль, не побачила у “шапці” касаційної скарги і в ухвалі Деснянського районного суду м.Києва, що вказана скарга подавалася на підставі “Припису ст.5 Закону України «Про судовий збір», в редакції 01.01.2016 року, а також на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»?! Чи хтось з нормальних не єврейських людей повірить цим байкам? А що стосується ствердження нібито поданого Відповідачем для підписання Акту виконаних робіт, то це взагалі вже є доказ службового підроблення або безглуздя.
Насправді ж судова справа досі не містить такої інформації! Наоборот, Відповідач в суді апеляційної і першої інстанції наголошував, що він Акту Позивачеві для підписання не надавав. Це саме стосується і доказів, які насправді були: 5 свідків, плюс протокол огляду сайту в першій інстанції. Натомість, пархаті єврейські недоумки і аферисти Луспеник Д.Д., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А. і Черняк Ю.В. в своїй шахрайській Постанові від 10.11.2021 року за № 61-9905св21 приховали від надання правової оцінки вкрай важливим вищеописаним фактам, кожен з яких вимагав скасування рішення апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що Адміністрація Президента України, в особі її керівника Єрмака Андрія Борисовича, Вища рада правосуддя, в особі її керівника – виконуючого обов’язки Голови Вищої ради правосуддя Саліхова Віталія Валерійовича та Президента України – Володимира Зеленського бездіяльні і повністю проігнорували вищеописані факти службових зловживань вказаними суддями, особа_1 змушеним був звернутися до Європейського суду з прав людини.
Витративши для цього чимало здоров’я, додаткових коштів і особистого часу, при цьому отримавши чималу упущену вигоду, особа_1 майже через вісім календарних місяців поспіль з радістю отримав довгоочікувану відповідь з ЄСПЛ.
В своєму електронному листі суддя ЄСПЛ Лятіф Гусейнов скупо повідомляв особу_1, що “Європейський суд з прав людини, засідаючи в складі одного судді, виніс ухвалу визнати вищезгадану заяву неприйнятною. У додатку надсилаємо ухвалу Суду. Ця ухвала є остаточною й не може бути оскаржена в Комітеті, Палаті, або у Великій палаті. Таким чином, надалі Суд не надсилатиме кореспонденції по цій справі.
У відповідності з архівною практикою Суду, досьє зберігатиметься не довше одного року після дати винесення
ухвали. Цю ухвалу складено офіційною мовою Суду (англійською або французькою), переклад її на іншу мову не здійснювався. Секретаріат Європейського суду з прав людини”.
Переклавши текст ухвали із французької мови на українську, особа_1 зрозумів, що його заяву в ЄСПЛ розглядала не повноважна особа (не суддя-українець, як того вимагає регламент ЄСПЛ) – Latif Huseynov (Азербайджан). Більше цього, якщо виходити з дослівного перекладу ухвали судді ЄСПЛ Лятіфа Гусейнова, то можна прийти висновку, що його азербайджанський автор являється твердолобим чурбаном, закінченим аферистом, ідіотом, дебілом і душевно хворою особою, адже своєю бездарною ухвалою узаконив біля 20 кричущих фактів порушення прав людини, при цьому проголосивши нормою поведінки для українських суддів Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Коломієць Г.В., Лідовця Р.А., Черняка Ю.В., Голуб С.А., Ігнатченко Н.В. і Таргоній Д.О. корупцію, шахрайство, колабораціонізм, підривну діяльність, порушення присяги судді, безграмотність, бездарність, службові підроблення, приховування злочинів та перевищення повноважень:
“(Заява № 18664/22) представлено 19 березня 2022 року. Європейський суд з прав людини на засіданні 23 червня 2022 року в складі одного судді відповідно до статті 24 § 2 і 27 Конвенції, розглянув подану заяву. Заява посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Конвенції. Протокол №1. У світлі всіх матеріалів, якими він володіє, суд визнає, що оскаржувані питання не відповідають дійсності, не розкривають будь-які ознаки порушення прав і свобод, викладених у Конвенції або Протоколах до них. Відповідно, ця скарга є явно необґрунтованою за змістом. Стаття 35 § 3 (а). Суд оголошує заяву неприйнятною”.
Тому, в глибокій надії отримати чесну відповідь на виниклі запитання, а чому такий дурний, тупий, свавільний і кримінальний елемент з Адзербайджану Лятіф Гусейнов став студентом престижного університету імені Т.Г.Шевченка, та не дивлячись на те, що він неодноразово гвалтував і переслідував дівчат-студентів, все-таки став розрекламованим професором-бандюком, шабашним доктором юридичних наук і зачуханим суддею ЄСПЛ, особа_1 провів журналістське розслідування і встановив таке: хабарі усьому голова! Як виявилося, кожен кримінальний чи академічний проступок Лятіфа Гусейнова щедро оплачувалися його баснословно багатими батьками-корупціонерами. Отож, корурпція для Лятіфа Гусейнова – це мистецтво і засіб гарного існування.
Саме тому ця єврейсько-азеровська підарюга змогла дістатися аж до крісла судді ЄСПЛ, щоб там отримувати заоблачні хабарі та продовжувати творити звиклі як для нього збочення і безчинства, при цьому зберігаючи повний імунітет від можливого переслідування законом.
У доктрині Європейського суду з прав людини «право на суд» охоплює 3 елементи:
1) наявність «суду», який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст.6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до суду.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Ці правила направлені також на усунення будь-яких ознак необ’єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві. Виходячи з вищезазначеного можна прийти до висновку, що аферист Лятіф Гусейнов умисно чи то через брак мізків, психічні розлади, потенційний бандитизм або через неабияку твердолобість порушує міжнародні і вітчизняні норми права, тим самим плюючи на могили десяток тисяч героїчно загиблих бійців АТО (ОСС), які віддали свої безцінні життя та продовжують зараз гинути у російсько-українській війні за право решти українського народу жити без ярма на своїх шиях у відповідності до європейських стандартів права. Більше цього, збоченець Лятіф Гусейнов саме у такий підлий спосіб сплюндровує добру пам’ять про загиблу Небесну Сотню, нівелюючи своїми диверсійними діями їх героїчні досягнення. Сподіватимемося, що у м.Страсбурзі знайдуться виживші ветерани АТО (ООС), учасники Майдану, солдати ЗСУ чи бійці територіальної оборони, які умиють цього корумпованого виродка його ж смердючою кров’ю, якщо керівництво ЄСПЛ і правоохоронні органи Страсбургу не бажають діяти в рамках закону.
Вищенаписане дає підстави вважати, що азеровський виродок Лятіф Гусейнов вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України. Однак, якщо врахувати ще й те, що судова справа № 754/16191/16-ц також витікає з предмету громадської діяльності особи_1, яка делегована йому Міністерством юстиції України, то протиправну діяльність азеровської потвори Лятіфа Гусейнова слід розцінювати як таку, що направлена на умисне перешкоджання виконанню його громадських обов’язків і тягне за собою додаткову кримінальну відповідальність, що передбачена ст.170 КК України. Крім цього, як для даного випадку, дії судді-афериста Лятіфа Гусейнова являються антидержавними, що направлені на підрив довіри громадськості до органів судової влади і керівників ЄСПЛ в цілому, що явно на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Суддя-неадекват Лятіф Гусейнов, явно через підривну співпрацю з зовнішнім ворогом, перевищує свої службові повноваження, вчиняють саботаж і диверсії, виносить неправосудні рішення, перешкоджає доступу до правосуддя, культивує і поширює корупцію, вчиняє підроблення, приховує вчинені злочини, надає допомогу кримінальним угрупуванням, завдає шкоди економіці України, перешкоджає діяльності громадських організацій, деморалізує українську армію, перешкоджає фінансуванню збройних сил України, наражає Україну на поразку у війні з Росією, ганьбить український народ і судову систему в очах світової громадськості, грубо порушує присягу судді ЄСПЛ. Саботаж і бойкотування роботи судових органів прирівнюється до шпіонажу і зраді інтересам держави. Збоченець Лятіф Гусейнов вчиняє злочини на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, а також державній, економічній і інформаційній безпеці України. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України має безжально каратися, поки наша країна ще не зазнала поразки у війні. Навмисна протидія нинішній державній політиці суддею-диверсантом Лятіфом Гусейновим вже розчарувала частину українців у нинішньому курсі нашого уряду та призводять до агресивної настроєності населення. Зазначене підтверджує, що в діяльності судді-корупціонера Лятіфа Гусейнова наявний склад ще одного кримінального правопорушення, що передбачене ч.7 ст.111-2 КК України.
Таким чином, відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень суддею-колаборантом і підривником Лятіфом Гусейновим містять всі ознаки злочину, що передбачені ч.2 ст.364, ч.2 ст.368, ч.2 ст.366, ч.1 ст.256, ч.7 ст.111-2, ст.170, ч.2 ст.15, ч.5 ст.27 КК України та підлягають невідкладному внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є підставою для початку проведення досудового розслідування. З цього приводу були подані відповідні заяви до ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ про вчинені кримінальні правопорушення аферистом-колаборантом Лятіфом Гусейновим. Очікуємо результатів адекватного реагування ГСУ ГПУ і ГСУ СБУ стосовно вчасності внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Також очікуємо резонансу небайдужої міжнародної і української громадськості та належної реакції не корумпованого мас-медіа.

Лятіф Гусейнов ЄСПЛ лист

Лятіф Гусейнов ЄСПЛ Ухвала

3 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Глеб
1 місяць тому

Практически все азеры помешаны не сексе. Из-за их постоянной сексуальной озабоченности девчонкам нельзя даже сходить в кино и на танцы. Драки и извращения – это единственное на что они способны. А главное, что все азеры тупые и недоразвитые! Таблички умножения даже не знают. Если бы не взятки их родителей то эти твари обществу нужны были бы разве для уборки туалетов или для подметания улиц! А что касается этого недоразвитого урода Гусейнова Лятифа, который не знает ничего, кроме “моя твоя не понимает”, то его давно уже нужно было закопать где-то в пригороде Страсбурга! Этот аферист-извращенец давно уже заслужил почетной кончины, как… Читати далі »

Мар'яна
1 місяць тому

Не важно, де цей тупорилий чурбан зараз проживає і скільки хабарів отримує. Важно те, що цей самодур уже заслужив як мінімум на повішання! Таких уродів, як аферист Лятіф, потрібно заживо закопувати в землю, навіть якщо ця земля знаходиться у Франції! Смерть шахраям! Смерть колаборантам і насильникам! Смерть дуроманам і самозванцям!

Оксана
9 днів тому

я б із превеликим задоволенням насрала в його смердючий азерівський корупційний рот, а вже потім заставила б цю тварюку здохнути як пустинному шакалу! ця падаль не заслуговує на життя, не то що на роботу в ЄС із зарплатою в 120000 Євро! на скільки я знаю, в Страсбурзі живе і працюють повно наших українців, серед яких є і колишні бійці АТО і учасники революції. може хоч один з них переріже свинячу горлянку цьому довбаному мудаку? аферисту і зраднику!?